Сергій Корольов: академік космосу, він же «ворог народу»

За техногенним навантаженням на одного жителя Запоріжжя не має собі рівних в Україні. Місто, як велетенський їжак, настовбурчилося сотнями заводських труб, з яких валують різнокольорові дими, котрі у разі зниження атмосферного тиску перетворюються на непроглядний смог. За даними комісії міської ради з екологічних питань, за період з 2001-го по 2005 рік сумарні викиди шкідливих речовин в атмосферу збільшилися від 135 до 155 тисяч тонн, і коли вони не розсіювалися б та не змивалися дощами, то давно вже засипали б будинки і заводи по самі дахи, як Везувій сумнозвісні Помпеї. Але й він, так би мовити, відпочиває, бо в повітрі над містом витають аж 240 хімічних сполук і, що найгірше, частина цих шкідливих «фарбників» містить канцерогенні речовини. Ще 30 — 40 відсотків від отруйної маси становлять викиди автотранспорту, котрі взагалі сприймаються як плата за технічний прогрес.

Серед експонатів Житомирського музею космонавтики імені Сергія Корольова є два великих фотознімки. Це — Житомир, знятий з космосу. Я побачив там не тільки будинок, у якому живу, а й балкони власної квартири. Тісний тепер світ! І Земля схожа сьогодні на велику комунальну квартиру. Не встигне щось десь відбутися, а ми це вже бачимо на телеекранах.

У цьому музеї краще розумієш, яку роль для всього людства відіграла така непомітна, на перший погляд, подія: на початку минулого століття в провінційний Ніжин привезли аероплан. П’ятирічний Сергійко Корольов вперше побачив політ і назавжди захворів небом.

Дослідження космосу перестало бути екзотикою. Досить вступити до Житомирського військового інституту радіоелектроніки імені Корольова і можна стати фахівцем з космічної тематики. Цей вуз має ліцензії з розробки й випробування складових частин космічних апаратів і частин наземної космічної інфраструктури, залучається до виконання національної космічної програми України. За останні шість років на замовлення Національного космічного агентства тут виконали вісім конструкторських робіт. Перед новим роком пройшла дводенна науково-практична конференція з проблем розробки, модернізації і застосування космічних систем, присвячена століттю Корольова.

Космічні сенсації 50—60 років минулого століття були б неможливі без генія Корольова. Про це говорять дуже часто, особливо тепер, у зв’язку з ювілеєм. Але й досі далеко не всі знають, що він міг і не проявити себе, бо сталінська система робила все, щоб убити його. І кілька разів він вижив тільки дивом. А помер у розквіті творчих сил, прожив тільки 59 років.

З ГУЛАГу — в академіки

Тим, хто писав про Корольова перші два десятиліття після його смерті, було важко: доводилось обходити багато що з його біографії — інакше написане не дійшло б до читача. Ну хіба можна було тоді розповісти, приміром, про те, що в розгромлену Німеччину послали велику групу радянських спеціалістів (у тому числі й Корольова) для вивчення Фау-2? Потім перед колективом конструкторського бюро, котрий очолював Сергій Павлович, поставили завдання вдосконалити цю німецьку ракету і створити вітчизняні балістичні ракети далекої дії. 18 жовтня 1947 року відбулися перші запуски трофейних ракет, зібраних з розрізнених частин. Через рік вдало стартувала вдосконалена ракета, набагато надійніша.

До слова, у США почали з тої самої Фау-2, причому залучили до роботи 400 німецьких фахівців на чолі з самим Вернером фон Брауном. Запускати трофеї там почали раніше, та все одно завдяки генію Корольова СРСР перший створив ракети, здатні виводити на орбіту супутники й космічні кораблі.

Але ж не треба було б доганяти Німеччину, якби не репресії другої половини 30-х років. Хоч як не парадоксально, Корольову страшенно пощастило, коли його зняли з посади заступника керівника Реактивного науково-дослідного інституту! Керівників цієї установи розстріляли, а Корольову дали «лише» десять років таборів. Комсомолець у гімнастерці допитував його «професійно»: до побоїв додав погрози заарештувати дружину, а трирічну дочку віддати в притулок. І вже до ранку вчений «зізнався», що він троцькіст. Після суду, який звівся до зачитування готового вироку, його погнали на Колиму добувати золото. Сорокаградусний мороз, цинга, кримінальники, які ненавиділи «політичних»... Знову допоміг випадок: відбувати покарання сюди пригнали колишнього директора авіазаводу Михайла Усачова, теж «ворога народу», який і врятував Корольова від неминучої смерті.

Тим часом завдяки сприянню прославлених льотчиків Громова і Гризодубової вирок скасовують, а справу повертають на повторне розслідування. Вів його той самий працівник держбезпеки, який за заслуги у викритті ракетників-шкідників виріс із сержанта до лейтенанта. А Корольов ще раз випадково уникає смерті. Забракло місця на пароплаві для чергової партії ув’язнених, серед яких був і Корольов, етапований з табору для проведення повторного слідства. Шторм викинув пароплав на скелі, японці врятували пасажирів і команду, а закритих у трюмах зеків відкрили через кілька днів, коли із майже тисячі в живих лишилось 28 чоловік.

Повторне розслідування скінчилося так: 10 липня 1940 року особлива нарада при наркомі внутрішніх справ СРСР без виклику підсудного ухвалила новий вирок: вісім років таборів. «Севжелдорлаг» — таку резолюцію було накладено на протоколі того засідання, копія якого зберігається в Житомирському музеї космонавтики. Отож не судилося Корольову пропасти на Колимі, то мав би пропасти на Печорі. Але — знову щасливий випадок. Знаменитий Туполєв, тоді теж «ворог народу», виклопотав свого дипломника для роботи в «шарашці» — конструкторському бюро з в’язнів, придуманому Берією.

27 липня 1944 року ухвалять рішення про дострокове звільнення Корольова. Можна припустити, що допоміг у цьому... фон Браун. Гітлер створив своїм ракетним конструкторам такі чудові умови для роботи, що ракети Фау-2 стали жахом для Британії. І керівництво СРСР нарешті повірило в ракетну зброю.

Тавро «ворога народу» з Корольова зняли аж 1957 року, після того, як він одержав першу Зірку Героя Соціалістичної Праці.

Козацького роду

Дехто з росіян, гостей VІ-ої Міжнародної наукової конференції «Людина і космос» (Житомир), дивувалися, що Корольова називають сином України. Мабуть, і деякі наші земляки здивуються, побачивши анкету, яку студент Сергій Корольов заповнив у 1925 році. У графі «рідна мова» написано: «українська».

Його мати — українка з роду ніжинських козаків Москаленків, які заробляли на життя засолюванням знаменитих ніжинських огірків. Одруження зі значно старшим за неї Павлом не принесло сімейного щастя Марії. Тож від батька в Сергія Павловича — тільки прізвище. Російську мову вивчив, коли пішов до школи, адже українських шкіл у царській Росії не існувало.

Дочка Корольова Наталя Сергіївна стверджує, що улюбленими піснями бабусі і батька були «Дивлюсь я на небо», «Реве та стогне Дніпр широкий».

В СРСР ім’я Головного конструктора розсекретили лиш після його смерті. Про те, що він народився в Житомирі, тут довідалися з некролога в «Правде». В архівах знайшли угоду про найм Корольовими помешкання. Приїхавши до Житомира, мати Сергія Павловича підтвердила: так, ми жили тут. 1970 року було відкрито Меморіальний будинок-музей Корольова. Серед експонатів і ті, що їх передала Марія Миколаївна, зокрема — пасмо волосся, яке зберігали відтоді, як Сергійка обстригли вперше.

Працівників музею не полишало бажання показати не тільки життєвий шлях, а й творчий доробок академіка. Дозвіл на спорудження музейного приміщення ніхто б не дав через жорстке обмеження на будівництво об’єктів культури. Тому керівники міста пішли в обхід: мовляв, музей одержує багато подарунків, вони великогабаритні, для них потрібне сховище. Звели його навпроти меморіального будинку. Було потім: приїхали заводити персональну справу на Володимира Нікуліна, ініціатора цієї «авантюри». Але побачили новобудову, зрозуміли, що добре діло зробив, і махнули рукою.

А де бралися експонати? Розповідає директор музею, кандидат історичних наук Ольга Копил:

— Військовий літак з космічною технікою прилетів до Житомира після того, як у Підмосков’я за рішенням обкому партії було передано наш чудовий граніт.

У музеї є все: від обгорілого в атмосфері спускного апарата корабля «Союз» до місячного ґрунту. А поряд з павільйоном космічної техніки — дві ракети. Одна геофізична, на ракетах такого типу відпрацьовувалися системи життєзабезпечення та парашутні системи при підготовці до пілотованих польотів. Друга — бойова, відома в світі як SS-4, що перебувала на озброєнні три десятиліття.

До ювілею меморіальну частину музею відремонтували, бо будинок, споруджений у позаминулому столітті, довго б не протримався. Кошти виділила облрада, якій і належить музей. Дім, де народився Корольов, має тепер такий вигляд, як у 1907 році, — відновили його за записами спогадів матері Сергія Павловича.

Хоч павільйон, в якому експонується космічна техніка, — лише «сховище», колектив зумів створити тут справді неповторну космічну ауру. Японці (а їх важко чимось здивувати) написали в книзі відгуків: «Ваш музей — святе місце для всіх людей, для нас і наступних поколінь».

На знімку: льотчик-космонавт Віталій Жолобов і директор музею Ольга Копил з членами клубу любителів фантастики «Вогняний вершник», що діє при музеї.

Фото з архіву автора.