Герой праці і честі

Його хліборобське коріння — у благословенному полтавському краї, де раніше Гетьманщина межувала із Слобожанщиною. Тут осідав люд волелюбний, сповнений гідності й відваги.

Саме тут — найбільше в Україні село Котельва, колись сотенне козацьке містечко. Вслухайтесь лише в козацькі прізвища тутешніх мешканців: Гордий, Запорожець, Гармаш, Стрілець, Дудник, Оздоба, Стародуб, Сягайло, Ус, Чепурний, Стріляний! Котелевці здавна славились як воїни і хлібороби.

Серед них — Олександр Григорович Коросташов, Герой України, почесний громадянин Котельви, голова правління сільськогосподарського виробничого кооперативу «Батьківщина».

Хоч батько і повернувся з війни, нестатки не полишали хату, де було троє дітей. Сашко після семи класів пішов працювати. Спершу — до телят, згодом — у тракторну бригаду. Як виповнилося сімнадцять, подався до Зінькова в училище механізації. Став трактористом-машиністом, помічником комбайнера Якова Тимофійовича Левадного і його напарником на тракторі. Разом із ровесником, сином полеглого фронтовика Василем Дрижируком, двічі виїжджав на жнива до Казахстану.

До армії пішов, як усі: перед обідом наказали прибути о 14-й до Опішнянського військкомату. Встиг — дякуючи голові колгоспу, Андрію Васильовичу Матюшенку, той підвіз...

— Три роки служив зв’язківцем, — згадує Олександр Григорович. — З бігу та ходьби на лижах вкладався у нормативи спортивних розрядів, не раз перемагав у змаганнях. Мене заохочували відпустками, але не скористався ними. У нашій роті жила хороша, ще фронтова, традиція: одинаки могли передавати свої відпустки товаришам, які мали власні сім’ї. Приємно дарувати радість!

Удома, після армії, довірили йому новенький трактор МТЗ-5, трудилися разом з Іваном Бубирем з якимось піднесеним настроєм.

— Андрій Васильович Матюшенко, бувало, приїде туди, де працюю, зіпреться на палицю і дивиться годину, дві... Придивлявся до моєї роботи. А якось, перед косовицею гороху, сказав хлопцям: «Хай спробує Сашко. Якщо він зуміє, тоді й ви беріться...»

— Ще підлітком старався прийти на зміну раніше за тракториста. Було соромно з’явитися пізніше, — каже Олександр Григорович.

Звичай першим приходити на роботу знадобився, коли очолив ферму, затим — рільничу, тракторну бригади в тодішньому «Маяку», а пізніше — об’єднаному колгоспі імені Леніна. У бригадира чи завферми обов’язків — море, а прав — обмаль. Впливати на людей міг лише справжній лідер. От раннє вставання й стало у пригоді.

...Ферма величенька — корів триста. Досі згадує, як сам і щеплення робив, і телят приймав, і звіти складав. Він був керівник совісний і вимагав того від інших.

Талановитого бригадира помітили в райкомі партії. І коли зайшла мова про зміну голови в колгоспі імені ХV з’їзду ВКП(б), який занепав після об’єднання з артіллю імені Червоної Армії, Коросташову запропонували очолити велике господарство.

У 1977 році врожай зернових тут був — по 26,6 центнера, надої — на 275 кілограмів менші, ніж по району. За собівартістю продукції — останні місця в районі...

І ось Коросташова обрали головою. Тоді йому було тридцять шість.

Наступного дня під головуванням Коросташова правління прийняло рішення про затвердження головних спеціалістів і керівників середньої ланки на 1978 рік, залишивши за собою право не подовжувати контракти з тими, хто не впорався із роботою.

Потім домовилися про умови виконання обов’язкового мінімуму вихододнів за 1976-77 роки: тим, хто не брав належної участі у колгоспному виробництві без поважних причин, не зараховувати ці роки до безперервного стажу.

Це змусило багатьох замислитися. Нікого не звільнили, але стало зрозуміло, що часи безвідповідальності минули.

Хоча певні зміни відбувалися, з деякими завданнями колгосп не справлявся. Коросташов звинувачував передусім себе. Як настав час нарахувати додаткову оплату за виконання плану річного валового доходу, Олександр Григорович запропонував: «Голову колгоспу Коросташова О. Г. позбавити додаткової оплати в розмірі 100 відсотків за слабкий контроль...». За 29 років головування такі рішення він ініціював не раз.

Вкажи шлях людям

Селяни добре відчувають не тільки коливання погоди, а й зміни в політиці. Наділений цим даром і Олександр Коросташов. Ще 1984 року він з тривогою наголошував:

— Треба берегти побудоване!

Це було сказано за два роки до перебудови. У передчутті економічного лиха, впроваджує Коросташов госпрозрахунок. На запуск і налагодження механізму пішли роки. Та якби навіть він зробив лише це, можна сказати: життя вдалося.

Він добре знав: багато людей колгоспне виробництво рідним не вважають. Чим зацікавити людину, щоб вона працювала на совість? Треба напряму пов’язати заробіток із результатами праці. А як? Зосередилися на колективному підряді на основі внутрігосподарського розрахунку.

Спершу колективам тракторно-рільничих бригад, тваринницьких ферм, автопарку доводили завдання, виходячи з розрахованих нормативів затрат на виробництво. Намагалися простежити, чи вкладаються вони у визначені ліміти, виявити, де є перевитрати праці, кормів, пального, запчастин, аби скоригувати затрати так, щоб вийти на орієнтири госпрозрахункових завдань.

Паралельно запроваджували оплату праці керівників і спеціалістів залежно від валового доходу з урахуванням щомісячного коефіцієнта трудової участі.

За рік-два всі підрозділи підтяглися до рентабельних.

Тоді, у 1985-му, на основі внутрігосподарських цін на матеріали і послуги запровадили чекову форму взаєморозрахунків підрозділів та контролю затрат. Організували навчання керівників і спеціалістів, далі перейшли на договірні відносини між правлінням колгоспу та виробничими підрозділами. Угоди визначають зобов’язання сторін з обсягів виробництва і реалізації продукції, затрат, фондів прямої оплати праці та матеріального стимулювання за кінцевими результатами залежно від валового доходу й економії затрат кожним колективом.

Цікаво, що складність впровадження цієї системи не в сумлінному господарюванні, а в точному обліку і правильному співвідношенні затрат. До цього деякі обліковці були не готові, головбух навіть вимушений був подати у відставку.

А тим часом темпи зростання рентабельності у підрядних колективах прискорювалися завдяки збільшенню обсягів виробництва і зниженню затрат. У кінці року люди одержували надбавки за кінцевими результатами, що в окремих колективах перевищували зарплату. З урахуванням коефіцієнту трудової участі, який щомісяця визначає рада трудового колективу, кожен працівник одержував рівно стільки, скільки заробив.

Так вдалося поєднати інтереси працівника і виробництва. 1990-й завершили з рентабельністю понад 100 відсотків!

З ініціативи Олександра Григоровича ще у квітні 1991 року збори колгоспників вирішили розпаювати майно та виплачувати на паї дивіденди. І це стало вирішальним чинником збереження цілісного майнового комплексу...

Господарство подолало всі етапи реформування часів незалежності. Як і інші колишні колгоспи, базується воно на приватній власності на майно і землю. Але засновниками стали всі, хто вніс свої паї. Тепер це сільськогосподарський виробничий кооператив.

За далиною — далина

Господарський корабель, створений під керівництвом Коросташова, був такий досконалий, що про нього дізналася вся Україна. Сталося це тоді, коли у вирі тяжкої системної кризи більшість колгоспів — основи сільської економіки держави, як то кажуть, пішли на дно.

Його «Батьківщина» — так господарство зветься з 1993 року — залишалася на плаву. Трохи пошарпане, із зубожілою, але не деморалізованою командою.

Київські журналісти, які побували у господарстві Коросташова, писали: «Кожному б таку «Батьківщину» і такого батька...»

Виробництво потерпало від шаленого зростання цін на техніку, пальне, матеріали, а власну продукцію продавали за безцінь. Скажімо, з’ясувалося, що вовна — нікому не потрібна. Закрити вівцеферму? Олександр Григорович подумав про чабанів: «Що вони скажуть, коли втратять улюблену роботу і заробіток? І що скаже Україна, як почне відроджувати легку промисловість?»

І таки зберіг ферму, завів тонкорунних овець породи «прекос», ферма стала племінною, і нині попит на молодняк великий.

У споживчої кооперації «Батьківщина» викупила магазин для торгівлі — і власними товарами, і привізними. А далі — відкрили ще три магазини й кафе. З’явилися власні крупорушка, пекарня.

Занепав райпобуткомбінат — самі заснували перукарню та швейну майстерню. Кооператив «Керамік», колишній цегельний завод промкомбінату, знайшов прихисток у «Батьківщині». Заслабло сільгосптовариство «Правда» — «Батьківщина» стає інвестором і тепер випробовує там свою систему управління...

Як і раніше, щедро дбає «Батьківщина» про свій дитсадок, школи. На утриманні господарства — Будинок культури і його самодіяльні колективи: фольклорний ансамбль «Надвечір’я» та «Козаки з «Батьківщини», бібліотека, народний музей.

Кооператив допомагає райлікарні. Тут діє система соціальної підтримки ветеранів та працівників, які потрапили в біду. 2004 року на утримання соціальної інфраструктури використано близько 300 тисяч гривень. А на соціальний захист і благодійність виділено продуктів, товарів та послуг на суму понад 1,3 мільйона. І це — щорічна практика.

Облаштовуються тракторні бригади, ферми, інші підрозділи. Тут з’являються просторі робочі приміщення, кімнати відпочинку, гуртожитки, душові, їдальні. До ферм і тракторних бригад людей підвозять автобусами та спеціально обладнаним транспортом.

Щороку господарство зводить і купує в середньому десять житлових садиб. Тому колектив поповнює не лише місцева молодь, а й приїжджі. Середній вік працюючих — 42 роки.

Про людину тут дбають. Це і щорічні медобстеження, і повноцінне громадське харчування у тракторних бригадах, на фермах за символічну плату, а у жнива безкоштовно.

Вимогливий Олександр Григорович розуміє людей і вміє прощати слабкості, окрім, здається, однієї — поклоніння Бахусу.

Є просте й мудре правило у Коросташова: «Щоб управляти, я мушу знати, чого хочуть люди, а люди мають знати, чого хочу я».

...Хто потрапляє в «Батьківщину» вперше, дивується: тут все просто, раціонально, ефективно. Міць господарства — в доглянутому полі, у виплеканому фонді великої рогатої худоби, овець та курей, племінний молодняк яких охоче купує вся Україна. У сотнях ошатних осель, де живуть люди.

А люди тут — найбільша сила. За всі роки ніхто не вийшов із кооперативу для самостійного господарювання.

У господарства — хороші перспективи. Вітчизняні підприємці, а тим паче європейські, хочуть мати справу з великими товаровиробниками, здатними постачати продукцію найвищої якості. Саме такою і творить «Батьківщину» Олександр Григорович Коросташов разом із своїми кооператорами-добротворцями.

Їм би ще підтримки від суспільства.

Полтавська область.