Є робота для терплячих чоловіків

Чоловік за швейною машинкою на вітчизняних фабриках легкої промисловості — велика рідкість. Наприклад, у цехах Вінницького ВАТ «Володарка» жодного з них не побачиш у цій ролі. Кажуть, нечоловіча це професія. Але тільки у нас. Бо за кордоном такий факт є звичним явищем. «Коли я понад десять років тому вперше побував у Туреччині, — каже голова спостережної ради ВАТ «Володарка» Леонід Гавриш, — одразу звернув увагу на те, скільки в них чоловіків виконують роль швачок. Загалом, як дізнався пізніше, половина працюючих на їхніх фабриках легкої промисловості — це чоловіки і хлопці. До того ж спеціальності швачки і кравця у них дуже престижні».

Л. Гавриш часто їздить до Німеччини — «Володарка» вже десять років співпрацює з відомою німецькою фірмою «Хуго Бос». Так ось у німців також легка промисловість значною мірою тримається на плечах тамтешніх чоловіків. За словами Гавриша, їх частка — 40 відсотків з-поміж зайнятих у швейній промисловості.

А хіба наші чоловіки не такі вправні? Раніше керівник «Володарки» не замислювався над цим. Робочих рук на фабриці не бракувало. Був час, коли на одне місце претендували по декілька людей. Але упродовж останніх років робітниці стали дедалі частіше покидати колектив. Особливо швачки. Нині на «Володарці» вакантне кожне п’яте місце серед робітниць цієї професії. Хіба лише на «Володарці»? Схожа ситуація на вінницьких швейних фабриках «Поділля» та «Динамо». За словами досвідченого господарника, з такою само проблемою зіткнулися на переважній більшості підприємств легкої промисловості держави. Л. Гавриш навів приклад, коли на одній великій швейній фабриці, продукцію якої знають багато українських споживачів, після літньої відпустки в цехи не повернулася п’ята частина швачок. І це за умови, уточнив співрозмовник, що в них на підприємстві середня зарплата вища, ніж у нас.

Річ у тім, пояснює керівник, що жінкам стає дедалі важче працювати в нашій галузі. Незважаючи на те, що на «Володарці» встановлено сучасне обладання, воно не позбавляє робітниць монотонності в роботі. Їм ніколи вгору глянути. Високі вимоги висуваються до якості роботи. Допікають робітницям вечірні зміни. Тим, у кого ще малі діти, це створює додаткові труднощі. Навіть непогана платня не зупиняє: кваліфіковані швачки, за повного виробітку встановлених норм, отримують від однієї тисячі гривень і більше зарплати. Найвища плинність — серед молодих робітниць. Із ста підготовлених в училищі швачок через півроку на фабриці залишилися лише тридцять. Хоча навчалися дівчата за кошти підприємства.

У молодого покоління, на жаль, відсутнє розуміння престижу професії, про робітничі династії воно взагалі нічого не знає, каже Л. Гавриш. Тому роботу залишають без особливих вагань. Частина звільнених йдуть працювати, як кажуть, у тінь — приймають замовлення «на дому». Інші задовольняються тим, що деякий час отримують платню в центрі зайнятості. Тим часом підшукують якийсь інший заробіток.

З вікна кабінету Л. Гавриша видно територію одного з ринків. Тут з ранку й до вечора збираються чоловіки різного віку. Найбільше молодих. Дивлюся на них і думаю, каже Леонід Тарасович, що у нас на фабриці вони могли б заробити не лише на пиво. Було б бажання... Роботи в нас вистачає. Щороку збільшується кількість замовлень. Бо розширюється асортимент — крім чоловічих костюмів, піджаків, брюк, жіночих блуз, тут почали шити чоловічі куртки. Вироби підприємства можна придбати у фірмових магазинах «Володарки». Два з них відкрито у Вінниці. Такі самі торговельні заклади працюють і в інших обласних центрах. Переважна більшість товару експортується за кордон.

Хто далі шитиме одяг за умови дефіциту швачок? Чим заманити чоловіків у цехи швейних підприємств? Л. Гавриш планує винести ці питання на розгляд Асоціації підприємств легкої промисловості. Без їх вирішення наші швейники не витримають конкуренції із зарубіжними виробниками одягу.

Коментар заступника директора Лівобережного центру зайнятості населення міста Вінниці Миколи Яковлєва:

— Остання заявка, яку ми отримали від «Володарки», — на 50 швачок. Але задовольнити її, відверто кажучи, буде непросто. Погоджуюся з керівником підприємства стосовно того, що робота для молодих робітниць на фабриці важка. В них, як мені відомо, колектив на 90 відсотків молодіжний. А молодь хоче заробляти багато і негайно. На мою думку, вихід один — підвищувати платню.

Я не впевнений, що за швейні машинки можуть сісти чоловіки. У нас є дефіцит суто чоловічих спеціальностей — токарів, шліфувальників, за які роботодавець готовий платити 1500—1800 гривень на місяць, але бажаючих працювати все одно не знаходимо. Скоро взагалі нікому буде стояти за верстатами. Середній вік робітників у металообробній галузі — 50 років. А замінити кваліфікованих робітників ніким.

У Росії, до речі, вже взялися за відновлення профорієнтаційної роботи, підвищення престижу робітничих професій. У нашій країні ця справа поки що залишається на рівні розмов про необхідність прийняття аналогічної програми.

Вінницька область.

Фото з архіву «Голосу України».

 На фото:голова спостережної ради ВАТ «Володарка» Леонід Гавриш