Шановний Вікторе Андрійовичу!

Вам, Верховному Головнокомандувачу Збройних сил України, як нікому іншому, добре відомо, якими невиправдано повільними темпами вирішується житлова проблема українського війська. Сьогодні вона є найгострішою соціальною проблемою не тільки цієї, а й інших силових структур. За більш як 48 тис. безквартирних торік військовослужбовці Міністерства оборони отримали лише 4,5 тисячі квартир. З відомих вам причин досить проблематичним є очікування позитивних зрушень у будівництві та придбанні житла для військових 2007 року. В таких умовах одним з дійових заходів зменшення напруження в цьому питанні могло б бути раціональне використання службового житла. Але, як свідчать факти, і сьогодні в його розподілі ще спостерігаються підходи, далекі від принципів законності та елементарної справедливості.

Так, наприклад, у 2000 році генералу армії України В. Радецькому було надано в м. Києві для нього, дружини та сина 4-кімнатну службову квартиру загальною площею 160 кв. м по вулиці Драгоманова, 4.

І це при тому, що раніше — у 1993 році — цей генерал вже отримав у центрі столиці 3-кімнатну елітну службову квартиру з житлового фонду Верховної Ради України (тепер у ній проживає син Радецького). Пізніше — 1997 року — В. Радецький приватизував у м. Одесі житловий будинок загальною площею 148 кв. м. та окремо розташований флігель площею 41 кв. м на земельній ділянці 0,28 га, що міститься біля самого Чорного моря. Свого часу вся ця нерухомість теж була отримана Віталієм Григоровичем від Міністерства оборони України як службове житло (товариші Радецького по службі стверджують, напередодні приватизації будинок та двір було відремонтовано за рахунок військового відомства).

Отже, сім’я В. Радецького користується тепер житлом загальною площею трохи менше як півтисячі кв. м, більша частина якого є службовим. І це при тому, що тільки у Київському гарнізоні на квартирній черзі нині перебуває більше 8 тисяч безквартирних військовослужбовців. З них понад дві тисячі вже завершили свою службу в Збройних силах, так і не дочекавшись власного житла, належного їм за Конституцією України. А майже 600 безквартирних київської черги є учасниками бойових дій. Тільки у Національній академії оборони України на квартирному обліку перебувають сотні військовослужбовців. Серед них генерали, доктори та кандидати наук. Більшість з цих військовослужбовців чекають на власне житло по 10 і більше років. Цікаво було б почути, як генерал Радецький пояснює своїм підлеглим причини вкрай скрутної ситуації із забезпеченням житлом військовослужбовців Київського гарнізону!

З проханням висловити особисте ставлення до такої ненормальної, з моєї точки зору, ситуації я звернувся у грудні 2006 року до міністра оборони України А. Гриценка, але отримав від нього формальну відписку в якій він лише констатував наявність у свого підлеглого генерала армії України В. Радецького усього вище переліченого житла. При цьому міністр утримався від будь-яких коментарів або пояснень з цього приводу, що є досить дивним, зважаючи на численні заяви Анатолія Степановича щодо намірів навести порядок у розподілі квартир для військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Водночас у процесі вивчення ситуації із отриманням житла генералом В. Радецьким з’ясувалося, що ще в травні 2005 року з цього приводу до вас, шановний Вікторе Андрійовичу, вже зверталися з листом члени громадської організації «Об’єднання ветеранів — вищих офіцерів м. Одеси». Відповідаючи за вашим доручення на цей лист (його, нагадаю, підписали 8 генералів у відставці), міністр оборони України А. Гриценко повідомляв ветеранам що «прийнято рішення в 2005 році переселити генерала Радецького з сім’єю в службову квартиру меншої площі». Також міністр інформував дописувачів, що «матеріали перевірки направлені до Генеральної прокуратури України для надання правової оцінки».

І ось минуло майже два роки. Генерал В. Радецький як мешкав, так і мешкає у 160-метровій службовій квартирі (щоправда, згідно з інформацією Міноборони сьогодні він зареєстрований в ній одноосібно). Продовжує експлуатувати житловий фонд Верховної Ради України його син. Сім’я В. Радецького як володіла, так і володіє маєтком на березі Чорного моря (хіба що, може, тепер його перестали охороняти військовослужбовці Південного оперативного командування, про що повідомляли у своєму листі ветерани). Досі нічого невідомо громадськості і про результати правової оцінки ситуації Генеральною прокуратурою України.

Що ж, обіцянка міністра — не цяцянка. Приблизно в той само час, коли міністр оборони А. Гриценко підписав листа-відповідь ветеранам, він прилюдно урочисто пообіцяв за 3—4 роки розв’язати житлову проблему всіх військовослужбовців Збройних сил України. Неважко уявити, як сприймають безквартирні військові такі безпідставні заяви на тлі «блискучого» вирішення житлового питання родиною начальника НАО України. До речі, як з’ясувалося, і в самій Академії, і у війську добре відомо про квартирні «досягнення» генерала армії В. Радецького. Пам’ятають там і про телеграми міністра оборони В. Радецького на підтримку одного з кандидатів у Президенти України, і введення шкіряних пальто для керівного складу Міноборони (це в той час, коли більшість військових була змушена доношувати однострої радянського зразка), і безпринципну, а часом і провокаційну поведінку генерала В. Радецького під час виборів 2004 року. Прикро за державу, в якій головну кузню військових кадрів очолює генерал з такою репутацією. Люди обурені, принижені такою несправедливістю, але змушені мовчати, бо втратили надію, що в цьому питанні буде колись наведено порядок.

Звертаюся до вас, шановний пане Президенте України, з проханням втрутитися в ситуацію і забезпечити прийняття справедливого рішення в цьому питанні. Переконаний, що це сприятиме оздоровленню морального клімату у війську, підвищить довіру людей у погонах до вищих органів державної влади і свого Верховного Головнокомандувача.

Друкується відповідно до ст. 18 Закону України «Про статус народного депутата України» та ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»