Ми познайомилися з ним у поїзді. Надто колоритну зовнішність має Юзеф Хлудек, щоб не привертати до себе увагу. Таку розкішну бороду тепер носять хіба що православні священики, але доброзичливий і трішки іронічний погляд свідчив про відсутність аскетичних уподобань. І хоча говорив правильною російською мовою, незвичний акцент з головою видавав у ньому іноземця...

Назвався просто: «Мандрівник». На мій здивований погляд ствердно кивнув і пояснив, що за свої неповні 59 років побував у 107 країнах світу, але Україна — поза всякою конкуренцією. Тут буває не просто часто, а дуже часто. Ця подорож — сто перша.

На хвалька він не скидався, а коли показав журналістське посвідчення, то всі сумніви розвіялися, мов туман. Ми обмінялися номерами телефонів і домовилися зустрітися після Нового року в Запоріжжі, де Юзефа чекали в гості давні знайомі — родина Мароків.

— Не розчарований? — запитав у нього, коли ми зустрілися напередодні Святвечора.

— Хіба таке може розчарувати? — відповів, переповнений враженнями.

— Уявляєш, яка це насолода зустрічати Новий рік на Хортиці в гурті із тридцяти людей? Біля багаття ми співали пісень під гітару, веселилися, милувалися природою і феєрверками, котрі висіли над містом, мов гірлянди квітів. І не було жодної краплі спиртного. Щоправда, я таки перестарався — з’їв аж п’ять курячих стегенець. Я не їм м’яса, але заради свята дав собі «діспензію», тобто дозвіл. Так буває, коли гостюю в друзів. Мені легше виконати всі їхні забаганки, ніж кожному пояснювати, що не вживаю того чи іншого. Горілку, наприклад. Краще вже три дні нездужатиму, але то буде потім.

Хоча Юзеф подорожує власним коштом, підсумком його мандрівки стануть нариси про Україну й українців, які замовили краківський «Дзеннік польські» та жешувські «Новини». Працює за контрактом він і на другій (державній) програмі польського телебачення. А ще організовує туристичний бізнес та супроводжує екскурсії. Тобто в нашому розумінні крутиться, немов білка в колесі. Але сам він на своє життя дивиться з гумором — старіти ніколи. Адже наймолодшій, шостій, доньці виповнилося лише три роки. Загалом, має неспокійну вдачу та непросту долю. Був морським офіцером, оперним співаком, перекладачем, жив у Німеччині, Азербайджані та в деяких інших країнах, вільно володіє російською, чеською та словацькою мовами, на розмовному рівні спілкується українською, німецькою, азербайджанською та арабською. То хто може краще розповісти про Україну й українців, як не бувалий мандрівник?

— Мені подобаються відкритість і гостинність українців, — ділиться своїми багаторічними спостереженнями Юзеф. — З усіма, крім так званих «новых русских», можна відверто поговорити навіть про не зовсім приємні речі. Відчувається політична розкутість, свобода слова. Дуже багато красивих дівчат і жінок. Є й інші речі, чим ви можете пишатися. А не подобається теж багато чого. Насамперед ціни на харчові продукти, котрі у три-чотири рази вищі, ніж у Польщі, особливо на овочі і фрукти. Дивно, але українці не орієнтуються в географії інших країн і думають, що світ влаштований так, як і Україна, а різниця полягає лише в рівні життя. Насправді світ влаштований зовсім по-іншому. А ще я думав, що поляків ніхто не переп’є, та, виявляється, помилявся. Прикро, але у вас на кожному кроці натикаєшся на порожні пляшки з-під горілки. Про що це свідчить?

Утім, лукаво примружившись, Юзеф зауважив, що не може бути абсолютно об’єктивним, бо Україна в його серці — на другому місці після Польщі. Адже під час Першої світової війни його дідусь потрапив у російський полон, тут знайшов свою долю. Бабуся теж була полька. Мама народилася в Олександрії на Кіровоградщині, багато розповідала про Україну. В свої 89 років вона ще бадьора й життєрадісна, щодня за будь-якої погоди здійснює прогулянки велосипедом. Мріє хоч колись побачити місто свого дитинства (сім’я виїхала до Польщі у 1932 році), але страшенно боїться репресій. І сина застерігає: мовляв, не їдь туди, адже там комуністи та енкаведисти...

Звичайно, мама помиляється. І щоб зробити їй подарунок, цього разу, погостювавши в Криму в родині Кондакових, він обов’язково заїде до Олександрії, пройдеться тихими вуличками старого міста, вдихне повітря малої маминої батьківщини. А потім будуть Полтава, знову Київ і знову Львів. Вони теж йому по-своєму дорогі.

— Мені дуже подобаються Крим та Гуцульщина, — підсумував він нашу розмову. — Сам я горець, а гуцули — мої брати по фольклору. Ми, поляки, щиро вболіваємо за Україну, бажаємо, щоб ваша країна вступила до Євросоюзу. Три роки тому, коли Польщу приймали до нього, цю ідею підтримували лише 34 відсотки громадян, а тепер — 82. Значить, не так там і погано!

Запорізька область

На знімку: журналіст із Кракова Юзеф Хлудек.

Фото автора.