«...досконалість досягається не тоді, коли вже нема чого додати, а тоді, коли вже нічого не можна відібрати».

Антуан де Сент-Екзюпері.

Я дивилася на наречених, і не вірилося, що коли-небудь зі мною станеться щось подібне. Я, звичайно, припускала, що вийду заміж, але якось... теоретично. Мені здавалося, що історія ця не про мене. Біла сукня, фата, весільний букет, родичі, друзі, розчулені й зворушені обличчя. Все це казка, нереальна і далека, з якогось невиразного майбутнього. Одне слово, з моїм, сповненим турбот, бур і особистих невдач, життям, усе це мало поєднувалося. Я мріяла про принца, який навчить мене вірити в казку, але водночас мало вірила в існування цього принца.

І ось одного разу ВІН приїхав. Приїхав тієї само миті, коли я чекала його найменше. Втім, як завжди і трапляється.

...Усю ніч ми провели біля моря, милуючись безмежним небом, зірками, що падали, і слухаючи спокійний шелест хвиль. Ми, щасливі й закохані, зустріли наш перший світанок. Він ніжно мене обіймав, розповідав щось. Я слухала, а душа моя ширяла десь між небом і землею. Мені було спокійно і тепло і нікуди більше не хотілося; я зрозуміла, що більше не хочу шукати, страждати, боротися, а просто хочу залишитися поруч з ним. Наше кохання спалахнуло, як нова зірочка на небі, і розгорілось, як полум’я від вітерцю.

Відтоді я повірила в чудеса і в те, що вони трапляються зі мною. Тепер я точно знала, що все найкраще на землі створене і для мене теж. Я переселилася з країни смутку і розпачу в країну віри, надії і любові.

Через рік настав найсвітліший, найрадісніший і незабутній у житті день: день народження нашої сім’ї. Весілля бувають різні, тихі й скромні, гучні й розкішні, з бійкою й без, але найважливіше, щоб ця подія була усвідомленою і бажаною. Знову сталося диво: вчора нас було двоє, а сьогодні ми вже одне ціле. І не розбереш уже, де закінчуюсь я, а де починається він. Як це здорово: два життя злилися в одне, щоб створити щось нове.

Я стала королевою для НЬОГО. Щохвилини відчувала, як сильно його кохаю. Кохаю за те, що він зігріє мене, коли буде холодно; розвеселить, коли буде сумно; підтримає, коли не стане сил іти далі; зрозуміє, коли всі відвернуться. За те, що щохвилини дарує мені свою любов; за те, що він поруч; за те, що він — мій чоловік; за те, що стане чудовим батьком для наших майбутніх дітей. Я люблю його посмішку, його наївність і простоту, чесність і відкритість. Знаю, що можу йому довіритися, бо він не вміє брехати. Дуже важливо знати, що можна довіритися...

Я дуже хочу стати для нього найкращою у світі дружиною, навчитися чинити мудро, будувати правильно стосунки, щоб назавжди зберегти все те добре і світле, що є між нами. Хочу, щоб ми дивилися в один бік і бачили попереду одну мету; щоб наші почуття ставали щодень дедалі глибшими і міцнішими. Вірю, що попереду на нас чекає ще багато чарівних див. І одне з головних станеться тоді, коли на світ з’явиться нова маленька людинка.

...Від цього щасливого дня ми почали писати історію НАШОЇ родини. Свою власну, без підказок. І в мене з’явилася нова мрія: щоб, попри життєві негаразди, ця історія була такою ж казковою і щасливою, як той день, коли ми подарували себе одне одному.

Київ.

Фотоетюд з сімейного альбому Вікторії ОРЛИК.