Ось уже кілька місяців поспіль інвесторам, які вклали неабиякі гроші в підприємства України, не спиться спокійно. Їх мучить думка: «Чи не заберуть чогось завтра у мене?» Українські господарські товариства стоять сьогодні на краю урвища — їхні власники можуть позбутися своїх активів.

Поясню. Нові зміни до закону України «Про господарські товариства», прийняті 9 січня 2007 року, передбачають, що половини акціонерів достатньо, щоб скликати збори, які мають право вершити долю ВАТ, ЗАТ та інших приватних, державних і напівдержавних акціонерних компаній. Про що, власне, йдеться? Схема, закладена у законі, нібито проста: у разі, якщо 60-відсотковий кворум для проведення зборів акціонерів з першої спроби не збирається, то друге зібрання можна проводити уже з 50 відсотками акціонерів. Автори документа, члени фракції СПУ Сергій Матвієнков і Юрій Зубко пояснюють: якщо залишити нині чинну норму про правомочність зборів акціонерів за умови 60-відсоткового кворуму, то в країні триватимуть «акціонерні війни». Мовляв, міноритарії, в яких понад 40 відсотків акцій, просто не приходять і блокують роботу підприємства. Закон же дозволить ефективніше управляти компанією, якщо акціонер має контрольний пакет акцій, але він менший за 60 відсотків. Той, хто голосував проти цього, вважає, що без відповідного захисту міноритаріїв крупні акціонери (мажоритарії) з пакетом 50%+1 акція узурпують владу на підприємствах. Експерти вважають, що саме це і зумовило прийняття закону.

До того ж на багатьох підприємствах у ролі міноритарія опиняється держава з відповідними для неї наслідками. Проте відомий фізичний закон — «ніщо не береться нізвідки і нікуди не зникає» — діє і в економіці. Якщо мажоритарні акціонери отримають цілковите управління від нового закону, то міноритарії не отримають взагалі нічого. Хоча їхній капітал — часом чималенький — також вкладено у розвиток заводу, фабрики, телеканалу чи мобільного оператора. При цьому нікому не спадає на думку, що, вкладаючи гроші у міноританий пакет, інвестори розраховували на те, що зможуть впливати на глобальні рішення на підприємстві, а крупні акціонери зважатимуть на це. Інакше кажучи, на те, що права їх будуть захищені і вони сміливо можуть планувати свою інвестиційну політику в Україні й надалі. Особливо це стосується закритих товариств, де кількість акціонерів незначна, питання кворуму дуже важливе і прораховується до прийняття рішення про інвестування. Правила гри, що існували протягом останніх 15 років, себе виправдали, і на них усі розраховують. Тепер, спостерігаючи, як міноритарні акціонери фактично позбавляються свого права на керування, інші потенційні інвестори, включаючи простих громадян, навіть якщо й мали намір купити собі трохи акцій, навряд чи це зроблять. За підрахунками екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника, українці тримають у банках і не вкладають в економіку близько 100 мільярдів гривень. Схоже, що не скоро й вкладуть. Це само стосується й іноземного капіталу.

І тут українським можновладцям варто задуматися: а чи не краще визнати першочерговим служіння народові замість своїм кишеням і розпочати очікувані бізнесом реформи? Адже щоб уникнути перерозподілу власності, що його з різних боків завуальовано прагнуть розпочати у владних коридорах, до проблеми слід підійти більш комплексно. Приміром, європейське законодавство набагато досконаліше захищає права міноритарних акціонерів, та й взагалі чіткіше розписує схему функціонування цього механізму. На тому, щоб удосконалювати не окремі норми, а весь комплекс законодавства про акціонерні товариства, наголошував Президент Віктор Ющенко, вперше ветувавши зміни до закону «Про господарські товариства», коли парламентарії просто знизили планку кворуму до 50 відсотків. Найімовірніше, така сама доля чекає і на нинішню версію документа. Принаймні це недвозначно давав зрозуміти заступник голови секретаріату Президента Арсеній Яценюк. Тож хочеться вірити, що нового переділу власності вдасться уникнути.

Мал. Василя ФЛЬОРКА.