Східний полюс влади

Донеччина завжди почувалася самодостатнім регіоном, і єдине, чого не вистачало області, — політичного впливу, який би відповідав економічному потенціалу. З одного боку, резонансні події минулого року — входження великої кількості представників Донецька до парламентської більшості та обіймання посад в уряді — свідчать про те, що політичний вплив регіону зріс. Тобто формально у мешканців області є всі підстави, щоб визнати центральну владу «своєю».

Однак у своїх оцінках ситуації у країні виборці здебільшого стримані або навіть песимістичні. Згідно із підсумками опитування, що його провела у грудні минулого року соціологічна компанія «ДІАЦ», серед 400 донеччан майже половина респондентів переконана, що ситуація в Україні змінюється у гірший бік, а третина вважає, що істотно не змінюється. І лише шість відсотків заявили, що ситуація змінюється на краще.

Традиційно київську владу в області не любили, незалежно від показників підтримки на виборах. Тепер пересічного донецького виборця терзає буквально гамлетівське питання: хто ж при владі — «наші» чи «не наші»? «Поки перебував Янукович у владі тривалий час, був прогрес. І люди були задоволені. Не було квартири, де б не було пральної машини-автомата. А тепер що далі, то гірше. Люди рахують гроші на хліб. Але, в усякому разі, надія залишилася, коли він (Янукович) повернувся», — так висловила своє ставлення до політичних змін у розмові з автором цих рядків 45-річна Тетяна із Макіївки.

Кумири залишаються на п’єдесталі

За яку партію проголосували б мешканці Донецька, якби вибори до Верховної Ради відбулися найближчої неділі (опитування компанії ДІАЦ, грудень 2006):

Партія регіонів — 55%;

Блок Н. Вітренко «Народна опозиція» — 7%;

Комуністична партія — 4%;

Блок Юлії Тимошенко — 3%;

Проти всіх — 8%;

Не підуть на вибори — 12%;

Порівняно з підсумками парламентських виборів склад «трійки» лідерів не змінився. Партія регіонів залишається безумовним фаворитом симпатій виборців, хоча і втратила частину електорату. Ще дві парламентські сили — Соціалістична партія та «Народний союз «Наша Україна» — мають у шахтарському місті менше трьох відсотків симпатиків. Соціологи кажуть, що одним із обов’язкових критеріїв підтримки тієї чи тієї політичної сили для мешканців Донеччини є наявність прізвищ земляків у керівництві партії. Цей принцип спрацював у випадку із Партією регіонів, частково — для Соціалістичної партії, представники якої пройшли до місцевих рад на півдні області завдяки активній агітації з боку керівництва Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. А от «Народному союзу «Наша Україна» не допоміг масовий вступ до партії донецьких вугільних «генералів»: прихильність до партії шахтарі не демонструють. До того ж значна частина директорів-«нашоукраїнців» уже позбулася своїх посад, тож партійний осередок залишився навіть без гіпотетичного адміністративного ресурсу.

Привід є, організатора нема

«У Донецькій області сформувалася однополярна політична модель, де монополістом виступає Партія регіонів, яка не має конкурентоспроможної опозиції, —йдеться у висновках Донецької обласної організації Комітету виборців України. — Сьогодні електоральні переваги виборців Донецького регіону розподілено у двох площинах — політичній та економічній. Політичну підтримку мешканці області віддають переважно Партії регіонів, а в економічній галузі висловлюють незадоволення ефективністю вирішення актуальних проблем місцевою владою, що представлена знову ж таки Партією регіонів». Звідси і «роздвоєння особистості», яке відчуває донеччанин у відповіді на запитання про оцінку дій влади.

За результатами дослідження компанії «ДІАЦ», 76 відсотків мешканців області вважають найактуальнішою проблемою високу вартість комунальних послуг, 63 відсотки — низькі доходи, 42 — низьку якість комунальних послуг. «Комунальне господарство вибилося в «лідери» проблем, — зазначає начальник відділу соціально-політичних досліджень компанії Сергій Слінько. — Такого ще не було. Зараз люди досить чітко розрізняють дуже високі тарифи і погану якість послуг. Інша велика проблема пов’язана із низьким рівнем життя».

Чому ж підвищення комунальних тарифів, яке сталося минулого року, не призвело до акцій протесту в містах області? Соціологи стверджують: 10 відсотків громадян заявили, що в разі зростання тарифів не робитимуть нічого, ще 10 — спостерігатимуть, а сім — обурюватимуться в колі близьких та знайомих. Третина опитаних готові поставити свій підпис під колективним зверненням, приблизно п’ята частина вийде на мітинги і ще рівно стільки само — готова брати участь в акціях протесту. Однак протестний потенціал у цьому разі не було реалізовано. Причина — певна апатія виборців, утомлених політичними перипетіями, і відсутність сили, яка би могла взятися за такі акції. «Привід є, організатора немає, — констатує політолог Денис Денисов. — Я ще не бачив, щоб в Україні люди виходили б і протестували самі по собі».

Опозиція — у «віртуальній реальності»

Після невдачі на парламентських та місцевих виборах більшість представників донецької опозиції перейшли у «віртуальну реальність». Повідомлення від місцевих осередків «Нашої України», блоку Ю. Тимошенко, Української народної партії з’являються в моїй електронній поштовій скриньці із найнесподіваніших приводів. Наприклад, активісти однієї із партій вирішують сповістити всьому світу, що привітали видатного спортсмена Сергія Бубку з днем народження. Обласна організація іншої партії «бомбардує» мас-медіа оцінками з питань політичної кризи в державі. Ще один партійний діяч скромно привітав журналістів із Новим роком листівкою... із власним портретом. Проблеми, які обговорюють донеччани у сім’ях, на роботі, на ринках, залишаються поза увагою опозиціонерів. Складається враження, що як провладні, так і опозиційні партії «приберігають» ці теми, щоб поексплуатувати їх на чергових виборах. Натомість і з одного, і з іншого боку активно використовують питання російської мови, ставлення до вступу України до НАТО, визнання ветеранів УПА учасниками війни.

На тлі повної відсутності протестних дій із боку політичних партій пікет із десятка осіб для Донецька стає подією. Наприклад, збирання підписів на підтримку референдуму про федеративний устрій України важко було назвати масовою акцією: упродовж місяця на центральній площі збиралися 5—10 осіб. Ініціатори акції — три маловідомі громадські організації — пропонували створити Донецьку федеративну республіку у складі шести областей і заявили, що вже зібрали 80 тисяч підписів. Представники місцевого осередку Конгресу українських націоналістів та громадської організації «Правовий захист» написали заяви до прокуратури, міліції, СБУ та голови обласної державної адміністрації, вимагаючи порушити кримінальну справу. Місцева влада та правоохоронні органи не побачили в акції порушення закону.

В очікуванні «сильної руки»

Показовою є відповідь донеччан на запитання: «Хто із політичних лідерів міг би змінити ситуацію в Україні на краще?» За даними компанії ДІАЦ, 38 відсотків опитаних назвали президента Росії Володимира Путіна, 22 відсотка покладають надії на Йосипа Сталіна, 21 відсоток — на прем’єра Віктора Януковича, 18 відсотків сподіваються на президента Білорусі Олександра Лукашенка. Донецьк живе очікуваннями «сильної руки», яка наведе лад у державі. Причому, судячи із присутності у відповідях прізвищ Сталіна, Кастро і Піночета, можна передбачити готовність народу до «залізного» режиму. В індустріальному регіоні, де завжди цінували дисципліну та порядок на виробництві, плюралізм думок, який панує у великій політиці, сприймається швидше як хаос, аніж виявлення демократії.

Донецька область.