«Бурштиновий» закон: старателі та «кришевателі»

У 2008 році було підписано президентський указ, який зобов’язував Кабмін у тримісячний термін внести в парламент законопроект, що спрощує отримання дозвільних документів для видобутку бурштину на непридатних для промислової розробки родовищах. Уряд цим указом знехтував.

У 2010-му Віктор Янукович заветував прийнятий парламентом депутатський законопроект, що легалізує видобуток бурштину. А через рік подібний законопроект навіть не дійшов до сесійної зали. Чому? Може, навіть найправильніший «бурштиновий» закон приречений на провал, тому що комусь дуже потужному не вигідно, щоб підприємці-індивідуали добували камінь легально?

А чи не в тому причина, що незаконна діяльність завжди припускає «кришу», що і від міліції прикриє, і від податківців, і від різних надро-природоохоронних перевірок?

Про співвідношення легального й незаконно видобутого вітчизняного бурштину можна судити з таких цифр: у рік ДП «Бурштин України» видобуває до 3 тонн сировини. А йде з Рівненської області, за різними підрахунками, разів у 5—10 більше. Переважно це контрабанда до сусідньої Польщі. Там наша сировина в десятки, а то і сотні разів дорожча.

Ще кілька цифр. У пік попиту вартість 1 кг бурштинової сировини доходить до 9 тис. дол. Добувають її за допомогою мотопомп. У середньому, по кілограму в день на помпу припадає. За користування однією мотопомпою мийники платять «кришевателям» тисячу доларів на добу. На бурштинових копальнях Рівненщини працюють кілька сотень мотопомп. Візьмемо калькулятор... Шалена цифра виходить! Тепер зрозуміло, у мільярдних відкатів і «криша» — не низького польоту.

На Рівненщині навіть школяр знає, що хазяїн місцевого бурштину — Сашко Янукович, старший син екс-президента. Був. Розповідають, «зелених» грошей збиралося так багато, що для безпеки в столицю їх доставляв міліцейський «Беркут». За словами місцевих жителів, міліціонери мали в цьому непогану частку. А для стабільності, відкати отримували і рівненські ТОПи — представники влади, народні депутати, силовики, правоохоронці та інші. Отож супротивників легалізації видобутку «сонячного каменю» вистачало. Менше за всіх перепадало трудягам — тим, хто по коліна в багнюці качав та просівав породу.

Аж раптом система дала збій. Розкидаючи золоті батони, утік Янукович. Бурштину терміново знадобився новий «хазяїн». Оскільки найбільше за всіх у темі виявилася міліція, вона й намагалася очолити «кришу». У Рівному навіть називають одного новопризначеного заступника міністра МВС, котрий з висоти орлиного польоту координує бурштиновий бізнес.

Війна зав’язалася не на життя, а на смерть. У квітневому номері «Вести. Репортер» (№12 за 2014 р., http://reporter. vestі. ua/45900-sashko-bіlyj-і-prііskі#. U3jSBnYXVac) автор журналістського розслідування про загибель Сашка Білого написав, що рівненські копальники бурштину впевнені: Музичко підписав собі смертний вирок, спробувавши підім’яти під себе бурштиновий бізнес. Спроби відібрати бурштинову «кришу» закінчувалися або бійками з міліціонерами, або стріляниною. А потім у перестрілці з міліцією вбили й самого Сашка...

У Рівному пошепки запитують: чи могло міліцейське начальство добровільно віддати Білому такий бізнес?..

І хотілося б написати: з неподобством розбереться слідство. Тільки люди не вірять у міліцейську справедливість. Не вірять місцевій владі, народним депутатам, які, звичайно, у курсі. Не вірять, але чекають, що закон все-таки дозволить трудову діяльність, яка їх годує.

5 квітня до приймальні народного депутата Володимира Продивуса надійшли звернення жителів Рівненської області. Вони просили розібратися із ситуацією навколо видобутку бурштину і допомогти легалізувати працю старателів. З рабовласництвом обласного штибу треба було закінчувати. Депутат створив робочу групу, рекомендації якої вирішили звірити на місці. Група народного депутата разом з охороною виїхала в Рівненську область. Час і місце роботи не розголошували. Було зрозуміло: поїздка може бути небезпечна.

Про те, що трапилося далі, тиждень гуділа преса. ЗМІ повідомляли про зіткнення місцевих добувачів бурштину із групою «невідомих» людей. Хтось прибріхував, хтось пересмикував факти, хтось поспішав давати оцінки, хтось викладав об’єктивну хроніку.

Але от питання: чому ж сталася бійка? Адже про те, що народний депутат прибув до Рівного, ніхто начебто не знав. Виходить, чекали?

Уранці вихідного дня члени групи рухалися до одного з місць незаконного видобутку бурштину. У такий час правильні мужики в селах звичайно похмеляються чи відсипаються «після вчорашнього». А тут разом схопилися за коли і, як за командою, зірвалися до лісу. Битися за бурштин примчали дві тисячі чоловік, та не з одного, а одразу з чотирьох сіл! Хто організував «зустріч»?

Як з’ясувалося, напередодні «кришувальники» попередили старателів: їдуть «віджимати» бурштиновий бізнес. Або ті відіб’ють свій промисел, або залишаться без шматка хліба.

Насправді, мафіозі самі перелякалися, що втратять відкати. Адже група саме приїхала, щоб вирішити питання на користь копальників — підготувати закон про легалізацію бурштинового промислу. Але людей уже зазомбували. Вони не чули і не слухали тих, хто приїхав. Замість діалогу в лісі в Сарненському районі лунали мат і постріли.

«Кришувальники» підключили ЗМІ. Такої масованої та погодженої піар-атаки Рівненщина не знала. З народного депутата завзято ліпили образ гангстера, а з гангстерів- «кришувальників» навпаки — турботливих служителів народних. Але ж наїзди, бійки, люди, що зникають, і навіть стрілянина на копальнях Рівненщини, на жаль, не рідкість. Але про це писали скромно. А тут — перші полоси, Інтернет і ефіри в прайм-таймі.

Стараннями підконтрольних мафії ЗМІ приїжджа група перетворилася на загін бойовиків. У тих «раптом» з’явилися... гранатомети з кулеметами. На танки фантазії не вистачило. Навмисно чи мимоволі журналісти стали ініціаторами конфліктів — на користь бурштинових «криш» і проти старателів.

Через день Інтернет вибухнув тривожними заголовками: «Завтра бойовики народного депутата знову спробують захопити видобуток бурштину». На завтра жодних бойовиків не було, але «місцеві жителі закликали самоорганізовуватися, оточувати територію й охороняти села, ліси від заїжджих бандитів», — повідомило радіо «Свобода».

А ЗМІ знову погоджено попереджають: «Через кілька годин почнеться війна за бурштин!». І наплювати, що ніхто ні на яку Рівненщину їхати не збирається, а сам депутат — на пленарному засіданні Верховної Ради. Головне, у поліських селах «очікують на ще кривавіший бій». Обман спрацював!

Провокатори прокукарікали, а потім... «Смажену» тему підхопили інші ЗМІ. І... пішла гуляти брехня по селу!.. Так створюється громадська думка.

— Б’ють? Це добре! Виходить, розворушили осине гніздо. Адже які гроші зачепили! Підрахуйте: за користування однієї мотопомпи старатель щодня віддає до тисячі доларів. Ми виявили 362 помпи в незаконному бізнесі. Реально — більше. Додайте гроші, що крутяться навколо перепродажу та контрабанди. З бюджету йдуть де-сят-ки мі-льяр-дів гривень! А ми закликаємо людей скинутися по «п’ятірці» на армію. Хтось же має покласти цьому край!

— А контрабандисти по 15 тонн і більше вивозять за кордон. Виходить, вони краще за міліцію працюють? Або — що найімовірніше — у змові з нею! Краще б створили в області умови для майстровитих людей. Адже наші умільці на світовому ринку аж ніяк не менше від польських цінуються. Створимо місцеву переробну мережу, і контрабанда сама відімре.

— Отримав звернення від місцевих жителів. Старателі скаржаться, що їх за рабів тримають. Усім верховодить мафія, яку «кришують» чиновники. Місцева влада, міліція — всі зав’язані круговою порукою відкатів.

— Тому що занадто крутим політичним силам на мозоль наступили. А якщо говорити про суть законопроекту, прорахунок попередників у тому, що вони намагалися вирішити комплексне завдання по частинах. На нашу думку, повинні бути узаконені не тільки вільна робота старателя, а і зберігання, перевезення бурштинової сировини, а також продаж каменю в обробку й саму обробку. Все має бути зав’язано в ланцюг. Роль держави зводиться до мінімального контролю, захисту довкілля і охорони праці.

Час зрозуміти: що більше контролерів — то більше грошей піде у відкати. То бідніша буде держава, і бідніші люди.

Закон тоді стане успішним, коли він дозволятиме і встановлюватиме правила. Заборонами проблему можна лише вглиб загнати. Головним принципом чиновника у взаєминах з підприємцем має бути: не можеш допомогти — не заважай!

Держава зацікавлена, щоб люди заробляли більше, щоб більше стало легальних робочих місць. Адже із цим прямо пов’язаний сумарний підсумок податків, що надходять у скарбницю. Тому законом має бути закріплено: старатель продає свій продукт винятково за комерційною ціною. У тому числі, особливо коштовні камені держава купує теж за комерційною ціною.

І жодних перекупників! Тому що там, де перепродаж, — там спекуляція. Де спекуляція — «криша»...

— Підприємницькі операції з каменем і сьогодні не заборонені законом. Але вигадано цілий набір контролюючо-перевіряльних надбудов. Я вивчив попередні законопроекти, рекомендації й висновки експертів по них. Переважна більшість зауважень — саме з неузгодженості із цілою низкою структур, уведених у дію законами, указами, наказами, розпорядженнями, відомчими інструкціями — всього не перелічити. Але ж за кожною інструкцією захована комісія. Виходить, якщо жити за законом, замість роботи будеш зустрічати-проводжати перевіряльників. Цьому настав час покласти край.

— Знаю думку більшості експертів, що треба змушувати старателя рекультивувати після себе відпрацьовану ділянку. Гадаю, це не кращий спосіб розв’язання проблеми. Адже земля у старателя не у власності, а в оренді. Він і ставиться до неї, як до чужого. Чи не правильніше визнати це й дозволити промисловику спокійно піти з відпрацьованої ділянки. А за рекультивацію нехай під час експлуатації землі платить якісь не занадто обтяжливі відрахування. При цьому в умовах продовження ліцензії чи видачі нової прописати звітність, що у частині рекультивації у претендента заборгованості немає.

Перейде старатель на іншу ділянку, а до місця колишньої оренди прибуде спеціалізований підрозділ, фахівці якого і рекультивацію проведуть, і травичку посіють, і деревця посадять.

— Тому що будь-який приватний промисел завжди упирається в чиновницьку «кришу». Адже за що платять відкати? За те, що законом заборонено, але чиновник дозволити може. Закриємо всі законодавчі шпаринки — і ніхто нікому не буде зобов’язаний.

— Реаліст! І тому переконаний: у кожному регіоні України є якийсь «свій бурштин», щось унікальне, природою подароване, або руками людини зроблене. Це унікальне треба виявити, і створити умови для його пріоритетного розвитку.

Наприклад, лише деякі екземпляри бурштину відповідають критеріям дорогоцінного каменю. Чому не перевести інший бурштин з дорогоцінних каменів, припустімо, ближче до яшми? Яка за статусом дорогоцінним каменем не є. Треба придивитися до практики видобутку і продажу бурштину, до попиту та пропозиції. І узаконити розумне.

Чому б не визначити Рівненську область як базову для пілотного проекту децентралізації й комплексного розвитку регіонів? Уже давно існують земельні реєстри, у яких визначено цінні землі й не дуже. Наділити область правом розпоряджатися орендою бурштиноносних земель, непридатних для промислового виробітку, дозволити видавати ліцензії, узаконити видобуток коштовного каменю, а більшу частину прибутку залишати в місцевому бюджеті.

— Коли сказав ділкам: «Хлопці, я знесу вашу «кришу», — злякалися не добувачі бурштину, а ті, хто їх за рабів тримає. Мене попереджали: поїдеш у Рівне — назад не повернешся. Але я не очікував зустрітися з такою агресивною масою людей, готових усе змести на своєму шляху. До трагедії й жертв залишалося півкроку. І тоді пролунали відволікаючі постріли в повітря. Юрба протверезіла. Зупинилася. А підбурювачі так розраховували на трагедію.

— Слідство розбирається, з якого боку стріляли.

Кажу відповідально: зіткнення в Сарненському районі було спровоковано. Мафіозі підключили пресу. Провокації підсилюються, і так буде ще довго. Але я не боюся компромату.

— Число однодумців зростає. У тому числі, на журналістів дуже розраховую. Я розумію, журналіст має право на власну позицію й оцінку фактів. Тільки не називайте чорне білим, а біле — чорним. Навіть якщо у вас дуже сутужно із грошима. Адже люди вам вірять. Інакше не переможемо корупцію.