Із досьє
«Голосу України»ЦИБЕНКО Петро Степанович народився в 1949 році на Луганщині. Трудову діяльність розпочав токарем. Служив у лавах Радянської Армії. Закінчив Луганський педагогічний інститут, за фахом
— викладач історії та суспільствознавства. Працював вчителем у школах, керівником допризовної військової підготовки, лектором, завідувачем ідеологічного відділу Свердловського (Луганська область) міськкому Компартії України. Народний депутат України вже третього скликання. Вдруге обраний головою Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. Член фракції комуністів України у Верховній Раді.—
Петре Степановичу, факти свідчать, що внаслідок різних реформацій, перебудов, за ширмою піклування про благо людей, щедро-солодких обіцянок урядів, президентів не легшає життя наших пенсіонерів, ветеранів, інвалідів. Ви згодні з цим?—
Цілком погоджуюся з вами і скажу більше. Сьогодні категорія пенсіонерів, ветеранів — це майже третина населення, люди, які багато працювали на благо країни, віддавали їй всі свої сили, не шкодували здоров’я, життя. Їм ніколи не було легко. Тож вони заслужили, щоб і держава на схилі їхніх літ поставилися до них із розумінням, вдячністю і пошаною.—
Це і є предметом турботи, основним завданням вашого комітету?—
Наш комітет опікується питаннями формування законодавчої бази щодо пенсійного забезпечення громадян і пенсійної реформи, статусу і соціального захисту ветеранів війни, праці, військової служби, соціального захисту та реабілітації інвалідів, увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні й пам’яті загиблих, які захищали Батьківщину тощо.—
Але я пам’ятаю баталії у Верховній Раді цього скликання про доцільність створення вашого профільного комітету...—
Справді, була спроба життєво важливі питання ветеранів, пенсіонерів та інвалідів перепідпорядкувати Комітету з питань праці та соціального захисту населення. А хіба однакові в цих комітетів напрями, зміст роботи? Наш комітет має піклуватися про тих, хто вже відпрацював своє, заслужив відпочинок. А у соціального комітету — предмет турботи про працюючих з їхніми також численними проблемами.Тож наш комітет
— важливий інструмент Верховної Ради для відстоювання та захисту інтересів ветеранів, пенсіонерів, інвалідів цієї, на жаль, ще мало захищеної в нашій країні категорії населення.Користуючись нагодою, скажу, що в період діяльності Верховної Ради четвертого скликання (2002
—2006 рр.) на 137 засіданнях комітет розглянув 644 питання. За поданням комітету Верховна Рада розглянула 173 законопроекти. За кількістю прийнятих законів комітет посів сьоме місце серед 24 усіх комітетів. Було розглянуто 14 тисяч листів і звернень громадян — друге місце серед комітетів.До речі, за ініціативи комітету в 2004 році в Україні запроваджено День ветерана, який щорічно відзначають 1 жовтня, а 2005-й
— рік 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні — було оголошено Роком ветерана в Україні.За короткий термін нинішнього скликання наш комітет уже розглянув 17 законопроектів.
—
Серед цієї великої кількості нових комітетських законопроектів є, певно, і внесені вами особисто?—
Є, і немало — 75. Принагідно хотів би сказати, що успішна робота комітету значною мірою залежить від його секретаріату, в якому поєднано досвід ветеранів і соціальну зрілість молодих працівників.—
Петре Степановичу, наприкінці минулого року я брав участь у виїзному засіданні вашого комітету в Переяславі-Хмельницькому Київської області, де розглядали питання увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні і пам’яті про неї та її учасників на Київщині. Це був, може, навіть випадковий захід?—
Ні. Один з найважливіших напрямів нашої роботи — контроль, перевірка виконання законів та інших нормативно-правових актів Верховної Ради на місцях. Ви детально розповіли на сторінках «Голосу України» про це засідання. Додам: ми свідомо вибрали місто, де найкраще налагоджено цю роботу. Вважаємо, що позитивні приклади краще вчать, переконують.—
Але, на жаль...—
На жаль, і в окремих районах Київської, і в деяких інших, особливо західних, областях у питаннях збереження архітектурних, скульптурних та інших споруд, що увічнюють пам’ять про війну, подвиги її учасників, далеко не все гаразд. Є спроби стерти, знищити ту пам’ять, применшити світову роль і значення перемоги радянського народу над фашизмом.—
На завершення нашої розмови, прошу вас, Петре Степановичу, повернутися до її початку. Чого можна чекати пенсіонерам і ветеранам від держбюджету в нинішньому році?—
Передусім хочу зауважити, що я не в захопленні від цьогорічного бюджету. Але він, на мій погляд, не гірший за попередній. Нашому комітетові вдалося відхилити статтю 116, що ставила в нерівні умови працюючих пенсіонерів. Змінено і статтю 40, яка давала можливість скасовувати соціальні пільги. Нам вдалося збільшити фінансування статутної діяльності громадських ветеранських організацій, що дасть їм можливість краще опікуватися інтересами людей. За наполяганням комітету до Дня Перемоги збільшено разові виплати — від 30 до 50 гривень.—
Однак, погодьтеся, що проблем у справах захисту інтересів ветеранів, пенсіонерів та інвалідів залишається багато, і комітет, мабуть, застосовуватиме різні форми впливу на уряд з метою їх усунення?—
Справді, чимало. Тож комітет має намір постійно тримати під контролем усі найважливіші питання захисту інтересів найнезахищеніших соціальних категорій населення. 13 лютого за ініціативи комітету на дні уряду плановано розглянути стан виконання законодавства України щодо соціального, правового і морального захисту ветеранів війни. Як бачите, порядком денним чи не вперше передбачено ацентувати увагу не лише на соціальних, а й на моральних і правових аспектах захисту ветеранів. У цьому є велика потреба.Прикро, але в нашому суспільстві є чимало прикладів, коли шановані ветерани
— золоте покоління Вітчизни — залишені напризволяще, на самоті з собою, без елементарної уваги, не кажучи вже про повагу з боку влади, трудових колективів, де вони працювали впродовж багатьох років. А повага до людей старшого покоління — ознака його зрілості та стабільності.Інтерв
’ю взяв Яків ГАЛЬЧЕНКО.
