З уроків не повернувся

День Святого Миколая був одним із улюблених Владикових свят. До цієї дати хлопець не дожив один день. Як уже повідомлялося, шестикласника школи № 2 міста Авдіївки було знайдено повішеним у спортзалі школи. Звістка про фатальну загибель приголомшила місто. Обставини трагедії намагалася з’ясувати кореспондент «Голосу України».

У розмові «без диктофона» версія подій 18 грудня має такий вигляд. П’ятим уроком у шостому «Б» була етика. Серед уроку вчителька начебто зробила зауваження Владу і попросила його піти до директора та розповісти про свою поведінку. Можна здогадатися, що поведінка була не зразкова. Хлопець вийшов за двері. Як стверджують у школі, спочатку шестикласник завітав до кабінету стоматолога і полікував там зуби. Що сталося потім, поки що залишається слідчою таємницею. Але невдовзі хтось із перехожих, проходячи повз вікно малого спортзалу, побачив моторошну картину...

Владик висів коміром на гаку на висоті 1 метр 60 сантиметрів від підлоги. Під ногами була перекинута лавка. Вчителі та учні кинулися знімати хлопця. Викликали «швидку», а до її приїзду намагалися робити штучне дихання та масаж грудної клітки. Та повернути до життя шестикласника не вдалося.

У школі кажуть, що загиблий був непростою дитиною. Конфлікт із учителями свого часу призвів до того, що мати перевела Влада із школи № 1 до школи № 2, хоча остання й розташована далі від дому. У новій школі хлопець закінчив п’ятий клас і пішов у шостий. Учителі зізнаються, що в учня були проблеми із дисципліною. Але щоб учинити самогубство...

Прокуратура: триває перевірка

Прокуратура Авдіївки негайно розпочала перевірку обставин нещасного випадку. Як повідомили «Голосу України» у прес-службі обласної прокуратури, о 13-й годині 18 грудня надійшло повідомлення про те, що у спортзалі школи № 2 знайдено труп учня шостого класу, 1995 року народження. На шиї виявлено странгуляційну борозну від спортивної куртки. Хлопець висів на гачку, який призначений для закріплення волейбольної сітки, під ним була перекинута лавка. До завершення дослідчої перевірки правоохоронці утримуються від подробиць і коментарів. Тому питання — чи правда, що Владик і раніше «пустував», підвішуючись на гачку і лякаючи однолітків, чи були свідки (свідок?) його останніх хвилин життя, чи було це самогубство, чи був відчинений спортзал — поки залишаються.

Мати: «Моя дитина не могла цього зробити!»

Родина загиблого учня мешкає у приватному секторі в одному із селищ Авдіївки. Сім’ю не зарахуєш до заможних: мати, трирічна сестричка, бабуся-пенсіонерка. Владик був єдиним «мужиком» у родині. Утім, бабуся Валентина Олександрівна каже, що до батька хлопчика претензій не має: він хоча і живе в Донецьку, але вчасно платив аліменти і регулярно приїздив поспілкуватися з сином.

— Але чоловічої руки в домі все-таки не вистачало, — зітхає жінка. — І останні три роки ми жили дуже важко. Дочка була у декретній відпустці, я — на пенсії. Наташа (мати Владика. — Авт.) змушена була навіть раніше вийти і влаштуватися на роботу на хлібозавод. Платили 400 гривень. Плюс 200 гривень аліментів на Владика та мої 300 гривень пенсії. Ось і всі гроші на чотирьох.

Усе найкраще в родині віддавалося дітям. Коли дочка підросла, Наталія змінила роботу — пішла транспортерником на коксохімічний завод. Зарплата там вища, колектив гарний — здавалося б, жити і жити... Але в сім’ю прийшло горе.

— Я вважаю, що моя дитина не могла цього зробити сама, за власною волею, — переконана мати. — Вважаю, це було вбивство. Не знаю, хто таке міг зробити. Можливо, випадково, лякали... Не знаю.

Жінка говорить крізь сльози. До розмови підключається бабуся. Прошу розповісти, чому Владика у школі називали «важким учнем» і чому хлопця перевели з однієї школи до іншої. За словами Валентини Олександрівни, колектив школи № 1 наполягав на тому, щоб учня перевели до іншого навчального закладу, навіть не чекаючи кінця навчального року, — через конфлікт із учителями. До нового місця навчання хлопцеві доводилося діставатися автобусом, однак мати пішла на такий крок. Начебто дуже вже незатишно доводилося синові в попередній школі.

— Владику в школі було нецікаво, — пояснює бабуся. — Мабуть, учителі не могли його зацікавити. Раз він не слухає, то стає вигнанцем. Учитель починає: мовляв, ти і такий, і сякий, і заважаєш класу. А він розвернувся та пішов. Дома ніби займається, перевіряли уроки. Поріг школи переступив — і все забув. «Не питайте мене і не чіпайте».

А водночас, додає моя співрозмовниця, хлопець із задоволенням їздив на додаткові заняття з англійської мови: щоб дістатися вчасно, виходив із дому за дві години до початку. Зі шкільних предметів дуже любив українську мову, хоча в родині завжди говорили російською. Тепло відгукується бабуся про керівника центру дитячої та юнацької творчості Людмилу Брожик (у центрі працював літній табір, який відвідував її онук). І до кожного з дітей, в тому числі «важких», колектив ентузіастів зумів знайти підхід.

— Він так любив життя! А прийшов до школи — і таке накоїв. Не вірю! Очевидно, якийсь нещасний випадок стався. Чекаємо на рішення прокуратури, — підсумовує Валентина Олександрівна.

Віка, маленька сестричка Владика, поки що не розуміє, що трапилося. Дівчинці кажуть, що братик поїхав десь далеко. Але вже зараз мати з острахом думає про те, що за кілька років дочку треба буде віддавати до школи. До якої?

На знімку: школа № 2, де навчався загиблий Владик.

Фото автора.