Є в українського народу давня традиція: старійшина роду збирає в день престольного свята всю родину, щоб поговорити про минуле, накреслити плани на майбутнє. Про таку родинну раду кажуть: «Настала добра година». Таку «добру годину» мали нині вихідці з Чернігівщини, котрі тепер мешкають у столиці. На свої щорічні збори зійшлося Чернігівське земляцтво. А починалося все ще 1996 року. Тоді в Будинку письменників відбулися установчі збори новоствореного товариства. Очолив його Павло Мисник. В селі Камка, що на Корюківщині, його родинне гніздо. Звідти він пішов у військо, потім до Ніжинського педінституту. На Чернігівщині формувався як господарник, громадський діяч. Пізніше, будучи Генеральним консулом України в Тюмені, Павло Олексійович не поривав з чернігівським товариством. Більше того, згуртував земляків і там, у далекому Сибіру. Дбав про пропаганду серед них української мови, українського слова, про зміцнення економічних зв’язків цього російського регіону з Україною.

Треба боротися за самостійну Україну — вирішив 22-річний Левко Лук’яненко, повернувшись зі служби в радянській армії додому — в село Хрипівка Городнянського району. За це йому в 33 роки винесли смертний вирок. Після двох місяців очікування в камері смертника Левкові Лук’яненку «подарували» п’ятнадцять років ув’язнення в таборах, з яких зазвичай живими не виходять. «Якщо має загинути українська нація, то хай спочатку загину я...» Так безкомпромісно вмів і вміє досі відстоювати національні ідеали правозахисник. Може, тому він голова Асоціації досліджень українських голодоморів, почесний директор Українсько-Південноафриканського інституту політичного лідерства, доктор права Альбертського університету Канади, академік вищої школи України, Герой України. А ще він — виходець із Чернігівщини, чим надзвичайно пишається.

Чи міг уявити звичайний сільський хлопець із Корюківського району Віталій Розстальний, що колись вийде на найпрестижніші сцени України, що зіграє десятки провідних ролей у театрі та кіно. Особливо розкрився його талант у радіожурналі «Слово». Ця регулярна передача зробила для збереження української мови чи не більше, ніж цілі інститути. На жаль, Віталій Григорович недавно відійшов у вічність, забравши часточку любові до чернігівської землі з собою.

Понад усе любить свою малу батьківщину Іван Плющ, багаторічний Голова Верховної Ради України, а нині громадський діяч. Він багато зробив для відродження гетьманської столиці Батурина, Крутів та Ніжина, Борзни, а особливо Мотронівки, яка нині отримала друге духовне дихання.

Діапазон лікарської діяльності академіка медичних наук, незмінного керівника Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України Олени Михайлівни Лук’янової, яка родом із селища Блистава Менського району, надзвичайно широкий. Наукові дослідження академіка Лук’янової — на найрізноманітніші теми. Та в усьому вона перша. І не лише в нас на Батьківщині. Бо ще з чернігівського дитинства винесла неабияке прагнення досягати досконалості в усьому. З цим і йде життям. Така ж невгамовна і великий патріот її сестра Наталія Михайлівна Голева, з якою автору цих рядків випало працювати свого часу в «Політвидаві України». Завзяття — у них сімейна, а отже, «чернігівська» риса.

Згадуючи своє дитинство, народний депутат України Віталій Терентійович Корж сумно зітхає. Перед тим, як йому народитися, в 1937-му, забрали батька. Ще довго страшне тавро «ворога народу» висіло над ним. Та попри все йому вдалося багато чого досягти в житті. Тому, коли буває в рідному селі Дроздівка, що в Куликівському районі, найперше відвідує школу, якій дуже зобов’язаний. Його район сільський, тож велику увагу приділяє тому, щоб його відродити, підняти, зберегти життя на селі. Куликівський осередок Чернігівського земляцтва шефствує над районним будинком для людей похилого віку, опікується школами, сиротинцями.

Видавець-патріот і майстер фотопортрета Микола Ляшенко родом із Носівки, був свого часу моїм університетським викладачем фотосправи. Досягнувши тут неабияких вершин, він пішов далі й організував видавництво «Бібліотека українця». Книжки цього видавництва сприяють становленню української державності, відродженню національної свідомості, знайомлять з долями багатьох представників нашої національної культури.

Із Бахмацького району — Галина Стефанівна Сазоненко, керівник Гуманітарного ліцею при Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Попри величезну зайнятість вона знаходить час, щоб поспілкуватись із земляками, пройтися вулицями рідного села, просто занести землякам київського хліба.

Власне, нині мало не кожний член земляцтва в той чи той спосіб допомагає рідному краю. Хтось дарує книжки для шкільних бібліотек і облаштовує предметні кабінети, хтось оздоблює храм у рідному селі. Хтось, як це зробило Корюківське земляцтво на чолі з Василем Устименком, висаджує фруктовий сад, який і через багато років нагадуватиме землякам про тих, хто вийшов із їхнього краю.

Наповнено пульсують духовні зв’язки Києва і Ніжина. Їхніми носіями є такі видатні діячі культури, як Юрій Мушкетик, Олекса Ющенко, Леонід Горлач, Алла Кудлай. Ціла плеяда випускників Ніжинського педуніверситету.

На жаль, жодних газетних шпальт не вистачить, щоб згадати про всіх членів Чернігівського земляцтва і їхні добрі справи. Та всі вони однаково шановані — й знані, й маловідомі. Тому й збираються щоразу залюбки. Цього року вже водинадцяте.