Куди інвестувати грошові кошти у 2007-му? Це знає Анатолій Юрченко, начальник відділення №1 Донецької філії ВАТ «Міжнародний комерційний банк» (на знімку).

Мені, коли начитався підсумкових річних фінансових і політичних статей, чомусь захотілося розповісти про новорічний ранок в одинадцятилітці. Звичайна школа

№ 90 в Кіровському районі. Все як у тисячах міст. Незвичайним було одне: ангельське дитяче щастя з променистими усмішками і радісним сміхом. А ще вчителька моєї доньки — Тетяна Євгенівна Нагорна. Дивовижна вчителька, що вклала в це свято часточку своєї душі.

Я дивився і розумів: саме вона і саме нам, батькам, укотре підносить урок.

Дивився і запитував себе: що чекає нас у найближчому майбутньому? Більшість дитсадків закрили, багато шкіл спіткає та сама доля. Але чому? Утім, зрозуміло — ходити туди нема кому. Згадайте кризові 1998—2000 роки. Не поспішали тоді народжувати наші жінки, і як наслідок — садки не заповнені (якщо не робити вигляд, що вони переповнені, оскільки із шести залишилося два).

Дуже скоро і нашим славним ВНЗ нікого буде навчати, а нам нікого кредитувати. Потім заїсть дефіцит кадрів. Уже зараз катастрофічно не вистачає фахівців на заводах і шахтах. Виробники і торговельні фірми за рукава почнуть тягнути до себе покупців, позичальників, робітників. Нікому буде пропонувати товари в кредит, продавати продукцію. Жодна реклама не допоможе.

Виходить, що вона, саме вона — вчителька 1-А класу, котра навчає дітей писати і лічити; знає, коли посварити і втішити їх, — краще за всіх розуміє головну складову теорії інвестування.

Ми, дорослі, зобов’язані активніше підключатися до формування майбутнього нашої країни. Вкладаймо капітал, сьогодні і завтра, в дітей, а в підсумку — в нашу старість. Потрібно брати участь у випуску цільових облігацій під фінансування шкіл, садків, ясел; формувати спеціальні фонди для стипендіатів; моделювати та реалізувати реальні й доступні програми дитячого кредитування; впроваджувати широкомасштабні програми депозитних дитячих внесків тощо.

Напевно, є сенс корпораціям і холдингам, що мають у своєму складі заводи, сільськогосподарські підприємства, банки, ефективніше створювати і супроводжувати соціальний блок «дитсадок—школа—інститут—компанія» або фінансово брати участь у його розвитку. Або, наприклад, «вести» майбутнього фахівця від шкільної лави до працівника заводу і співробітника компанії.

Адже найголовніші інвестиції — це інвестиції в наших дітей. І не лише у своїх, а й у тих, кому Бог дав талант, але нема кому підставити плече.

Кожен фінансист мусить відірватися від аналізу таблиць грошових потоків і згадати, що немає гіршого майбутнього, ніж майбутнє без клієнтів. Це перше. І друге, напевно, найголовніше: недаремно мудрі казали, що молодість дається для того, щоб забезпечити старість.

Донецьк.