Світова спільнота рухається від індустріального суспільства до інформаційного. Україна, зрозуміло, теж орієнтована на новий вид товару — інтелектуальну власність. Створено відповідну правову базу (10 спеціальних законів, близько 100 підзаконних нормативних актів, відповідно зміни до 4 кодексів), розроблено держстандарти.

Безперечно, формування інтелектуального капіталу нації залежить від розвитку освіти й науки. Цій проблемі була присвячена міжгалузева нарада, ініційована Міністерством освіти і науки. Їй передувало спільне засідання Колегії МОН та Президії НАНУ. На ній, зокрема, Станіслав Ніколаєнко зазначив: «За п’ять останніх років із 47 спільних заходів, визначених Договором про співробітництво, 27 вже виконано. Науковці університетів та Національної академії плідно працюють над виконанням 37 програм з пріоритетних напрямів науки і техніки».

Міжгалузева нарада стала логічним продовженням серйозної розмови про університетську науку. В ній узяли участь віце-прем’єр-міністр Дмитро Табачник, президент НАН Борис Патон, парламентарії, представники галузевих академій, облдержадміністрацій, вищих навчальних закладів.

Тон обговоренню гострих проблем як завжди задав міністр. Він висловив претензії до низки керівників університетів стосовно підготовки науково-педагогічних кадрів.

— Виявляється, — сказав Станіслав Миколайович, — з 2000 року маємо позитивну динаміку чисельності молодих науковців — з 13 000 до 17 600 осіб у 2006-му. Зростає і кількість захищених дисертацій: 2000-го — 9 відсотків, 2005-го — 21, а 2006-го — 25 відсотків. У середньому випускається понад три тисячі аспірантів і 150 докторантів.

Та міністра турбує, чому в університетах загальна кількість кандидатів наук і докторів зменшується, а їхній середній вік становить 50—60 років.

Тож закономірною стала реформа з упорядкування мережі ВНЗ та підвищення ефективності науки в університетах. Її реалізація почалася із введення рейтингової оцінки вищих навчальних закладів. Другим кроком буде остаточний поділ ВНЗ на дослідницькі університети, в яких проводитимуть фундаментальні і прикладні наукові дослідження на міжнародному та загальнонаціональному рівнях; університети, які готують бакалаврів, магістрів і докторів та проводять наукові розробки на вітчизняному полі; нарешті, університети професійної підготовки фахівців і дослідницької роботи в окремих галузях. Третій крок — підпорядкування всіх вузів одному центральному органу виконавчої влади.

Ці напрями підтримав Борис Патон, зазначивши, що слід якомога тісніше зблизити освіту і науку, бо одна без одної існувати не можуть. Він висловився проти поділу науки на академічну й університетську, а також проти подвійного підпорядкування вузів.

«Наука перетворюється на нечутливе середовище», — наголосив Дмитро Табачник. — Потрібен новий закон про університетську освіту, в якому слід передбачити вимоги сьогодення».

І рекомендації, додам, вироблені учасниками міжгалузевої наради під час роботи восьми тематичних секцій. Їх очолювали знані ректори вузів.

Учені і практики звернулися до Верховної Ради, Кабміну, міністерств і відомств з конкретними побажаннями, які, на їх погляд, сприятимуть розвитку науки у ВНЗ. Йдеться, скажімо, про розширення автономії закладів, їхніх прав у самостійному веденні економічної діяльності і розподілу доходів; стимулювання промисловців і підприємців у наукових програмах; поліпшення умов праці й побуту науковців; залучення молоді до досліджень тощо.

Ця нарада, по суті, перше зібрання такого масштабу за роки самостійності. Багато побажань, пропозицій владним структурам відомі: учені мужі не вперше, зрозуміло, порушують проблеми науки. Проте їхні сьогоднішні рекомендації — це вистраждане роками і подане в комплексі усіх завдань, що стоять перед парламентаріями, виконавчою владою Києва і регіонів та керівниками вузів. Упевнений: якщо в найближчі п’ять років держава реалізує бодай третину запропонованого учасниками наради, вітчизняна наука і освіта впритул наблизяться до євростандартів. А тим часом...

Міністр освіти і науки підкреслив, що наукові дослідження в університетах мають відігравати ключову роль у механізмах прискореного економічного зростання України, яке визначено у проекті урядової програми «Конкурентна Україна» до 2011 року.

Він зауважив, що на шляху реформи вищої освіти «існує ціла низка організаційних, законодавчих та фінансових обмежень, які ускладнюють можливість її швидкої реалізації. Саме тому Міністерство освіти і науки починає розробку концепції Державної цільової програми інтеграції освіти і науки на 2008—2010 роки «Наука в університеті».

На думку Станіслава Ніколаєнка, пріоритетом розвитку держави є переведення її економіки на інноваційний шлях розвитку. Проте на практиці цього не відбулося: ВВП держави, як і раніше, створюється переважно за рахунок сировинних галузей.

За даними Держкомстату, наукоємність промислового виробництва в Україні не перевищує 0,3 відсотка, що на порядок менше світового рівня. Понад 90 відсотків продукції, що сьогодні виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, а на світовому ринку високотехнологічних товарів частка вітчизняної наукоємної продукції становить лише 0,1 відсотка.

А ще міністр з болем говорив про відплив інтелектуального ресурсу з наукової сфери; слабку оснащеність сучасним науковим обладнанням; невизначеність нових принципів фінансування науки та диверсифікації його джерел тощо.

З виступу академіка НАН України, ректора НТУУ «КПІ» Михайла Згуровського:

— У нашому вузі до виконання і держбюджетних, і госпдоговірних робіт активно залучаються, крім аспірантів і викладачів, студенти. Багато дипломних робіт підготовлено на замовлення вітчизняних підприємств і представництв зарубіжних компаній.

Вагомий внесок у висвітлення наукових досліджень роблять студенти університету. Так, лише за один рік вони опублікували 708 наукових праць, з яких 183 — самостійно.

Активну участь у реалізації наукового потенціалу студентської молоді, в підготовці і проведенні конференцій, семінарів та інших заходів на факультетах і в інститутах беруть наукове товариство студентів і аспірантів та студентська рада НТУУ «КПІ».

Участь студентів у конкурсах відзначена численними нагородами і дипломами.

Складовими етапами системи підготовки наукових кадрів в університеті є: залучення до участі в наукових розробках кафедр студентів старших курсів; навчання у групах наукового резерву за програмами кандидатського мінімуму; навчання в аспірантурі; науково-педагогічна та дослідницька робота на кафедрах і в наукових підрозділах університету чи наукових установах; підготовка в докторантурі.

Підготовка науково-педагогічних кадрів через аспірантуру і докторантуру здійснюється за 79 і 62 спеціальностями відповідно. Щороку в університеті захищають 10 — 15 докторських і 60 — 70 кандидатських дисертацій.

Третина аспірантів кожного набору мають публікації та винаходи. Майже 72 відсотки випускників аспірантури залишаються працювати в університеті викладачами чи науковими працівниками.