Перед новим 1975 роком я приїхав з Львівщини в Луцьк влаштовуватись у районну газету «Слава праці». Знайшов редакцію якраз в обідню пору. Звісно, редактора не було. Щоб якось згаяти час, підхожу до гурту людей, що юрбилися біля столика. З’ясувалося, що це роздають призи переможцям конкурсу природолюбів. Прилаштовуюся в чергу.
—
Хто ви? — піднімає на мене свої сірі очі миловидна жінка.—
Якименко.—
Так, так, так. Щось не бачу вас у списку. Звідкіля ви?—
З Чарукова, — називаю перше-ліпше село, яке побачив дорогою в Луцьк. — Мушу бути, ви щось погано дивитесь. Згаяв стільки часу, витратився на дорогу.—
Вибачте, приїжджайте після свят. Ми обов’язково розберемося з вашим призом.2 січня 1975 року я вже в
«Славі праці». Тільки-но розклав на столі папери, аж тут відчиняються двері, і в кімнату входить вродлива жінка. Напевно моя «боржниця», майнуло в голові. Продовжую розпочату тиждень тому гру.—
Де мій подарунок? — з притиском запитую незнайомку. Та з подивом дивиться на мене.—
Де мій подарунок? — ще більш строго запитую жінку. — Ви ж мені обіцяли перед новим роком. Бачу в очах прибулої розгубленість і, навіть, страх. Трошки оговтавшись від першого шоку, вона промовляє теж з притиском:—
Я секретар Луцького райкому партії Євгенія Іванівна Роюк.—
А я заввідділу сільського господарства газети «Слава праці» Микола Якименко, — відрекомендовуюся своєму новому партійному шефу. Щоб розвіяти всі сумніви, розповідаю про передісторію цієї прикрої недоречності. Обоє щиро сміємося з мого конфузу. Скажу, що з Євгенією Іванівною Роюк у мене згодом склались добрі ділові стосунки. Коли через якийсь час Луцькому району виділили кілька квартир, найпросторішу виділили не райкомівському працівникові, а мені — тоді вже заступнику редактора. І тепер, зустрічаючись, ми щиро радіємо можливості поспілкуватись. А та історія з призом давно забулася. Й досі дивуюся, як міг сплутати двох різних і зовсім несхожих між собою жінок. А з Ганною Харів, з якою вперше зустрівся в «Славі праці», згодом працював ще одинадцять років на Волинському обласному радіо. Вона і досі залишилась такою само довірливою, якою була понад тридцять років тому. Однак більш ніколи не зловживав цим.Волинська область.
