Відремонтувати будинок дешевше, ніж побудувати новий

Шахтарі готові до «великого вугілля» і хочуть, щоб на зміну політиці закриття шахт прийшла політика розвитку галузі. У цьому переконалися кореспонденти «Голосу України», які спустилися в донецьку шахту імені Челюскінців.

Перше, на що звертаєш увагу, коли спускаєшся на горизонт 900 метрів, — це просторі гірські виробки, набагато просторіші, ніж на інших вугільних підприємствах. Донецьку шахту імені Челюскінців будували для великого видобутку. Свого часу тут видавали на-гора чотири тисячі тонн вугілля на добу. Тільки підземних працівників налічувалося чотири тисячі осіб. Тепер ця кількість скоротилася вчетверо. У середині 90-х для шахти настали не кращі часи. За десять років на підприємстві змінилося десять директорів. Виробництво падало, подейкували навіть про закриття шахти. І це за того, що лише розкритих запасів тут більш як 15 мільйонів тонн — на двадцять років напруженої роботи.

У розмові з кореспондентами «Голосу України» директор шахти Віктор Шипачов озвучив завдання, поставлені перед колективом у найближчі роки: у 2007 році обсяг видобутку зросте втричі — до 450 тисяч тонн, у 2008-му — до 600 тисяч тонн, у 2009-му — до 800 тисяч тонн. Шахта готується зробити великий ривок.

— Ось тут, у цій лаві, грошей лежить, грубо кажучи, на 100 мільйонів, — показує директор підготовлену виробку. — Чекаємо устаткування: маю надію, за допомоги Міністерства вугільної промисловості ми таку техніку придбаємо. Завдання — швидше забрати з лави гроші і скоріше перейти на нову. Принцип тільки такий: використовувати техніку на повну потужність, продавати вугілля і заробляти гроші. Плануємо за добу видобувати з цієї лави 1,5 тисячі тонн товарного вугілля.

Нашого співрозмовника «новим» директором шахти назвати важко. Адже свого часу він уже очолював вугільне підприємство. Після чого досвід керівника був затребуваний у міністерстві (Шипачов обіймав посаду заступника міністра) та на інших шахтах. Після десятирічної чехарди з директорами колектив шахти імені Челюскінців призначенню «старого-нового» директора зрадів. А Віктор Костянтинович, котрий повернувся на рідну шахту, взявся за відновлення вугільного підприємства.

Під час нашого спуску в шахту прохідники ділянки підготовчих робіт № 1 готували вибій до вибухових робіт. Знайомимося з ланковим: Євген Гридяєв, стаж роботи на шахті — 21 рік.

— Шахті потрібні гроші, капіталовкладення, — не приховує емоцій прохідник. — Устаткування у нас усе старе: десь витягаємо, десь виправляємо. Я коли на шахту прийшов, казали: мовляв, обушок — вчорашній день. Але ж дотепер розмахуємо. І треба, щоб зарплата відповідала праці. Адже молодь куди йде? В юристи, економісти. Якщо ти молодий і у тебе запитають: хто твій батько? Скажеш: шахтар. Усі відвернуться. Інша річ, якщо банкір чи бухгалтер. А шахтар — він навіть на велосипеда не може заробити.

38-літньому прохіднику Даміру Замдиханову до пільгової пенсії залишилося два роки. Втім, і після цього гірник не збирається звільнятися: «А дітей кому годувати? У мене діти — школярі». Дамір — наймолодший у ланці. Його колегам від 45 до 52 років. Нове покоління під землю не поспішає: не престижно. На запитання, хто із шахтарів узяв із собою сьогодні «тормозок», наші співрозмовники дружно відповіли: «Ніхто!» Причина — нестача грошей у родинах. І це за того, що зарплата на шахті імені Челюскінців для підземних робітників — не найнижча в галузі, а ціни в буфеті шахти досить доступні.

Падіння престижу шахтарської праці — проблема, що назрівала багато років. На вугільних підприємствах її розв’язують по-різному. На шахті імені Челюскінців вважають: у виробництві не буває дріб’язків. А тому особливу увагу приділяють побутовим умовам робітників — і підземних, і наземних. «Битовки», кімнати відпочинку, лазні — скрізь наводять порядок. Побудовано нову котельню, яку обслуговують лише три особи в зміну. Тепер навіть професія кочегара (по-новому — машиніст котельних установок) стала «чистою».

— Тут ми лопатою вугілля не кидаємо, як колись, — поділилася радістю машиніст котельних установок Тетяна Ульянченко. — Котли дуже зручні, все автоматизовано. Ручної праці стало набагато менше.

Шахта імені Челюскінців для донецької окраїни — більше, ніж просто шахта. До медпункту вугільного підприємства по допомогу звертаються не лише працівники, а і всі мешканці селища, особливо в нічний час: з травмами, підвищеним тиском, іншими проблемами. Допомогу надають усім, якщо потрібно — викликають «швидку». «Та й як відмовиш, адже більшість із жителів — колишні працівники шахти, ветерани. Буває, людині на зупинці стало зле. Береш валізку і біжиш рятувати», — розповідає досвідчена фельдшер Любов Степко.

Добрі слова на адресу шефів довелося почути і від директора загальноосвітньої школи № 105 Ірини Антипової. Як і за старих часів, шахта допомагає школі з ремонтом і обладнанням класів. Кращий у Петровському районі спортивний комплекс із тренажерами, боксерським залом теж збережено, і розвивається він завдяки вугільному підприємству. Заняття в спортивних секціях і для дітвори, і для дорослих безплатні.

За десять років реструктуризації вугільної промисловості з 270 діючих шахт в Україні залишилося 160. Сьогодні керівництво галузі визнає, що закриття вугільних підприємств було поспішним і непродуманим. На Донбасі переконані: потрібно спрямовувати кошти не на закриття шахт, а на їхній розвиток.

— Якщо будівництво нової шахти коштуватиме приблизно 3 мільярди гривень, то для повноцінної роботи шахти імені Челюскінців досить буде вкласти 100 мільйонів — одну тридцяту частину, — каже В. Шипачов. — У нас хороший пласт — понад півтора метра, видобуваємо марку вугілля «Г», необхідну і для енергетиків, і для коксохіміків. Є потужності, є люди, є приміщення. Це як із залишеним будинком: вставити вікна і зробити опалення буде дорого, але дешевше, ніж побудувати новий.

Однією з умов успішної роботи шахти стане реконструкція збагачувальної фабрики. Згідно з проектом це коштуватиме 3 мільйони гривень. Сумно казати, але зовсім недавно колишнє керівництво шахтоуправління «Південнодонбаське № 1», до складу якого входить шахта імені Челюскінців, не бачило перспективи в роботі фабрики. Збагачувати вугілля відправляли за десятки кілометрів. Тим часом, за розрахунками фахівців, нове обладнання окупиться вже в перший рік роботи. А весь обсяг видобутку шахти перероблятиметься. Це означає, що електростанції одержать продукцію високої якості.

— Бюджетні гроші для шахтарів — це не проїдання, а дуже корисна річ для всієї країни, — переконаний В. Шипачов. — Купуючи устаткування, вуглярі дають роботу машинобудівникам, які, у свою чергу, придбавають метал, комплектувальні, оплачують електроенергію. У виграші і металурги, і енергетики, і багато інших галузей, у представників яких з’являється можливість працювати і заробляти. Завдяки державній підтримці вугільної промисловості колективи багатьох підприємств, пов’язаних з нашою галуззю, отримають зарплату. Гроші не тільки з лишком повернуться в бюджет у вигляді податків, зросте купівельна спроможність людей, що дасть поштовх розвитку економіки.

Вуглярі вітають поворот від політики закриття шахт до політики розвитку. На думку гірників, це може залучити на вугільні підприємства молодь, без якої завтрашній день галузі неможливо уявити.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

На фото:прохідники Юрій НОГА та Михайло СЕРЕДА.