У Менському районі в’єтнамські поросята вже завоювали симпатії багатьох родин.

— У своєму селі став свідком такої картини, — розповідає фермер з Мени Геннадій Полосьмак. — Наталія Кіндратівна Максименко їде возом вулицею, а за ним чимчикує, як цуценя, в’єтнамська свиночка. Вона така прудка. А до того ж віддана господарці. Куди Наталія Кіндратівна — туди й тваринка. Господиня вирішує свої справи, а порося корінці «перевіряє» поряд. І біжить же не кілометр, не два, а більше, і не втомлюється! Ну просто щиро зачаруєшся таким кумедним малим дивом.

Геннадій Іванович теж цьогоріч наважився розводити в’єтнамську «малечу», яка має коротенькі ніжки і висотою — до 40 сантиметрів. Знайомий фермер Петро Гречуха подарував йому парочку свиней.

— Машка привела восьмеро поросят, — хвалиться фермер Г. Полосьмак. — Їх вигляд зовні символічний, немов наше життя у наступному році. Половина (кнурики) — чорненькі, а половина — біло-сірі. Лишень стали на ноги — вже прудко шмигають туди-сюди. Маша дуже турботлива, ніжна і чутлива самочка. Акуратна до того ж! А самець Боря свою малечу й обігріває, й стежить, щоб чи кіт, чи собака не підійшли до його виводку. Побачить корову — йде на «таран»! Цим, до речі, в’єтнамські кнурі відрізняються від звичайних, які є в багатьох господарствах. За тривожним голосом Борі молодняк одразу кидається до найближчої схованки.

Чоловік ще тільки започатковує «в’єтнамську» свиноферму, а до нього вже посипалися замовлення — чимало земляків, особливо представників інтелігенції, хочуть придбати витривалих тваринок. Адже вони не потребують стільки кормів, як звичайні свині. До того ж пасуться на лугу, як гуси. Плюс — не мають специфічного запаху.

— Ця порода, так би мовити, ще недавно забрана з дикої природи, — каже фермер. — Тому вона енергійніше протистоїть захворюванням. Як і дикий кабан, в’єтнамська свиночка має щетину. Не мерзне на наших холодах. Вона невибаглива в харчуванні. Хоча, звичайно, на траві за шість місяців не набуде максимальної ваги у 50—70 кілограмів. Тому ми підгодовуємо молодняк борошном, горохом, коренеплодами. Через шість місяців він буде готовий до спарювання.

Одне слово, «в’єтнамська» поросяча плодючість (зазвичай, адаптувавшися до нових умов, самочка може приводити 13—16 поросят) скоро зробить свою справу. Багатьом сільчанам-пенсіонерам, справді, такі свинки під силу вигодувати для власного споживання. Не випадково на Чернігівщині останнім часом, коли стало невигідно здавати за безцінь молокозаводам молоко, набули поширення кози. Вони, хоч і вередливі тварини, а все ж менше вимагають сіна, коренеплодів.

Отже, 2007-й «свинячий» рік, можливо, стане переломним як у пріоритетах селян, так і в зміні структури тваринного поголів’я.

Чернігівська область.