Такий уже рік новий, що для повного щастя в’їжджати в нього потрібно на свині. Екстремалам можна і на дикому кабані — у родинних зв’язках із свинею йому важко відмовити. Якщо довелося б визначати, хто веде першість серед мисливських оповідок, поза сумнівом, вона дісталася б саме йому — кабанові.

Узагалі мисливські походи на дикого кабана, а точніше, історії про них — це ціла сторінка нашої національної культури. Тож як в них не повірити? Але оповідки хмельницьких єгерів виявились ще фантастичніші.

Майже всі в один голос розповідали про те, що це лагідна і кмітлива тварина, котра швидко звикає до того, хто її годує. Якщо послухати Віталія Красова, головного мисливствознавця Хмельницького обласного управління лісового господарства, у все це можна й справді повірити. Він розповів про те, що сьогодні у шести вольєрах різних лісових господарств області утримують понад шістдесят диких кабанів. За їх розведення взялися ще кілька років тому, коли з’ясувалося, що кількість диких тварин у наших лісах давно перестала відповідати нормативним показникам.

Здавалося: що може бути простішим, як розвести таку невибагливу тварину — постав у вольєрі кілька годівниць, і голодні кабани самі туди збіжаться з усього лісу. Та все виявилося не так. Дикого потужного самця і спіймати зовсім непросто, а утримувати в неволі — практично неможливо. Адже сказано — вепр. Тому і довелось перші пари закуповувати у вольєрах сусідніх областей. До речі, коштували вони не дешевше, ніж породисті свині з родовідними. За одну особину платили понад півтори тисячі гривень. Єдине тішить — дуже швидко почав з’являтися приплід.

У самки народжується від шести до дванадцяти смугастих малят. Щоправда, цілий рік їх годують у вольєрах. Для цього декому з єгерів доводиться і сільським господарством займатись, заготовляючи збіжжя та коренеплоди. Та вже за рік молодняк випускають у ліс.

Наостанку від єгерів почула зовсім дивну історію. Якось дикий вепр натрапив на вольєр із кабанами. За високою сіткою життя видавалось таким прекрасним: і їжі вдосталь, і браконьєрських рушниць немає, а головне — стільки «дівчат», які так кокетливо рохкають. Кабан пробував підрити огорожу, але не вийшло. Тоді вдався до іншої хитрості — нарив цілу гору землі й з неї вже легко скочив через неї.

Але ж доки трудився, то й ніч пройшла. А на ранок у вольєрі з’явилися люди. Не звик дикун спілкуватися із ними, тож так чкурнув, що перестрибнув півтораметрову сітку. Вепр, кажуть, може й не таке втнути. Про спритність цих тварин більше знають мисливці, котрі за лічені секунди видряпуються на кількаметровий голий стовбур, коли завбачать хазяїна лісу.

Хмельницька область.

Фото автора.