Кепські справи тютюну

Оповідають, з давніх-давен на півострові диміло-куріло запашним тютюнцем не лише все чоловіче населення, й чимало жіноцтва полюбляло посмоктати цигарку, люльку чи й кальян. Характерно, що хвороби оминали навіть затятих курців, не брали так чіпко, як нинішніх. Бо тоді палили справжній тютюн (нині доступний небагатьом), а не сучасні масово-конвеєрного виробництва «хімічні» цигарки.

Оскільки Україну Захід та Схід і досі розглядають не як партнера з виробництва, а як територію збуту своєї продукції, закордонні компанії отримують надприбутки, максимально здешевлюючи виробництво. Для ще більшої економії прийшлі господарі налагодили закупівлю сировини здебільшого з Туреччини, де вирощують невитратні сорти тютюну. А щоб він був міцний і ароматний, іноземці використовують свою секретну технологію. Звикання до таких цигарок відбувається на диво швидко. Не кажучи вже про наявність речовин, які спричиняють рак легенів, шлунка і ще десятка інших жахливих захворювань, від яких вже масово помирають тисячі наших земляків, кажуть спеціалісти.

Попри систематичні потужні антинікотинові кампанії, але завдяки дедалі могутнішій і підступнішій рекламі тютюнових виробів, ця згубна пошесть шириться, втягуючи до лав нових потенційних жертв не лише легіони юнацтва та жіноцтва, а й дітвори. Не рятує затятих курців і те, що дехто з них обирає цигарки вітчизняного виробництва, адже «наші» тютюнові фабрики здебільшого вже давно належать великим іноземним компаніям. Для них цигарковий бізнес в Україні став справжнім раєм: малі податки й безборонна ефективна рекламна кампанія «сто пудів диму для народу». За деякими даними, ввозять вони до нас тютюну щороку майже 80 тисяч тонн, який закуповують в середньому по 14 гривень за кілограм, хоча собівартість елітного кримського майже втричі менша. Але його... вже немає.

Спорожніла табакерка

Сьогодні навіть не віриться, що колись за популярний у всіх світах духмяний кримський тютюн платили золотом, у середині минулого століття виробництво досягло рекордних масштабів.

На півострові цю «золоту» галузь «убили» навально і швидко, під запевняння всіх без винятку численних складів уряду автономії про «нерентабельність, збитковість і трудомісткість» цієї справи. Це за того, що за майже півтора століття вмілого плекання сотень різновидів тютюну, наші селекціонери вивели найпристосованіші до кліматичних умов теплого краю справді цінні види.

Скромно замовчується й те, що з втратою галузі півострів позбувся тисяч робочих місць на Південнобережжі, в Бахчисарайському і Білогірському районах, де ще в 90-ті роки на тисячах гектарів плантацій вирощували і збирали щороку як мінімум по 10 тисяч тонн відбірної сировини ароматичних і напівароматичних сортів елітного тютюну. А кожен гектар у сезон збирання потребував щонайменше 300 пар робочих рук.

Та в час, коли іноземний тютюновий бізнес набирав шалених обертів, вітчизняний стрімко занепадав. Українські підприємства купували кримську сировину за заниженими цінами, щоб хоч якось покрити свої виробничі витрати й негаразди. У найбільш невигідному становищі опинилися господарства з вирощування тютюну. Податкова адміністрація висунула претензії й до фермерів, котрі займалися тютюном, що це підакцизний товар. А ще примусили відшкодовувати ПДВ. Так за останні роки було зроблено все можливе, щоб спочатку «підкосити», а невдовзі й повністю знищити колись таку успішну й вигідну на півострові галузь. Сьогодні вона доживає останні дні. «Кримтабак» — найбільше на півострові підприємство з вирощування й переробки тютюну не саджає його вже два роки. Такі ж безрадісні новини і з колишніх знаних, потужних підприємств з переробки тютюну.

...На цоколі свого часу відомої на весь світ тютюнової фабрики в Керчі (нині — корпус судноремонтного заводу) відкрили меморіальну дошку на вшанування пам’яті одного з найзначніших тютюнових магнатів Російської імперії Костянтина Месаксуді... за кошти його нащадків, які живуть у Франції. Хоча це мали б зробити невдячні керчани, адже мільйонер був почесним громадянином їх міста, щедрим благодійником, вносив колосальні суми грошових пожертвувань на будівництво лікарень, православних храмів, дитячих притулків і гімназій, дав високооплачувану роботу силі-силенній своїх земляків, прославив Керч випуском елітних тютюнових виробів, був постачальником царського двору в часи, коли духмяні й вишукані кримські тютюни експортувалися по всьому світу.

Збудував він свою фабрику в 60-х роках XІX століття, через двадцять років вона стала найбільшою і найкращою не лише на півострові, а й в усій імперії, залишивши позаду не менш уславлені фабрики кримських тютюнових магнатів Ашкіназі та братів Стамболі. Слава фабрики була така значна, що, перейменована на «Тютюновий Керченський трест», вона продовжувала випускати якісні тютюнові вироби й після революції, за радянських часів, аж до руйнації в 1941 році.

...Навіть таблички не буде на щойно зруйнованій Феодосійській тютюновій фабриці, яка збанкрутувала після кількох нищівних пожеж, що сталися за досі нез’ясованих обставин. Ще чотири роки тому частка цього підприємства на українському ринку цигарок становила 2,6 відсотка. Фабрика входила до переліку стратегічних підприємств Криму, бо була одним з найбільших платників податків півострова. Три роки тому 84,19 відсотка акцій фабрики викупили дві компанії, зареєстровані на Кіпрі. Протягом останніх років керівництво підприємства заявляло, що тютюновий бізнес у Криму й фабрика енергійно розвиватимуться. Однак оновлене два роки тому найсучасніше устаткування дивним чином цієї весни з фабрики зникло.

За інформацією феодосійської міліції, пропажу виявили нові власники під час прийому матеріальних цінностей. «У ході слідства до кола підозрюваних потрапив ряд комерційних структур міста», — зазначили правоохоронці. За повідомленням керівництва Феодосії, після продажу підприємства на його території з’явиться готель. Проте місцеві жителі настійно вимагають відновлення колишньої знаменитої фабрики Стамболі. З цією пропозицією до міськради не раз зверталися й предки самого тютюнового магната, й община караїмів. Однак їм начебто відповіли, що такої умови під час продажу земельної ділянки не висувалося, бо фабрика не належить до історичних пам’яток, тож відновлювати її ніхто не зобов’язаний. Гідна уваги й така інформація: вартість земель колишньої фабрики Стамболі, що розміщується на самісінькому узбережжі Чорного моря, оцінюється в кілька мільйонів доларів.

Останній моріжок

Його можна ще побачити на Кримській дослідній станції тютюнництва в селі Табачному Бахчисарайського району — останній надії знищеної галузі. Тут споконвіку вправно займалися селекцією й вивченням властивостей нових сортів, розробляли способи ефективного плекання цінних культур. Найбільшою у всьому СРСР залишалася станція й після його розпаду. (Тепер тут працює один науковий відділ, яким взявся опікуватися Інститут винограду і вина «Магарач». У кращі часи плантації тютюну розташовувалися майже на десяти тисячах гектарів. Цього року не спромоглися посадити жодного, залишилася дрібна «латка-грядка» лише для наукових досліджень.) Майже весь тютюн із знаменитої, унікальної, найбільшої в Україні кримської колекції, яку зберігають «до кращих часів». Почали збирати її ще на початку минулого століття. Нині у фондах понад 700 сортів, майже 1240 сортотипів елітних тютюнів. Найпильніша увага колись найвідомішим, які свого часу приносили найбільший прибуток і першим кримським тютюновим фабрикантам, і радянським колективним господарствам: «Дюбек», «Вірджинія», «Американ». Ними зацікавилися фахівці харківського Інституту рослинництва, почали частково відшкодовувати витрати за збереження унікальних сортів. Адже, щоб не втратити назавжди колекцію світового значення, її потрібно пересівати бодай один раз на п’ять років. Вивести й виростити один путящий сорт можна лише за 10 років. Лише завдяки хоч такій підтримці на майже зруйнованій дослідній станції ще тривають наукові дослідження. Щойно вивели новий сорт малонікотинного тютюну. Листя на ньому удвічі більше і ширше звичайного. Та останні зразки вийшли нікудишньої якості, бо не знайшлося грошей на обробку плантацій. У полі працювали лише наукові співробітники, адже через безгрошів’я розпалася єдина в господарстві бригада вже літніх тютюнниць. Колишня електросушарка світить ребрами. Щоб віддати борги, звідси довелося розпродати майже все. Необхідні для виробництва тютюну матеріали — плівка, шворки для прошивання листя, рядно для збирання й пакування врожаю — подорожчали у понад десять разів.

...Вирощувати й виробляти навіть елітний вітчизняний тютюн стало невигідно. Якщо закупівельні ціни на нього не підвищаться, наступного року дослідну станцію спіткає таке ж лихо, як і всю тютюнову галузь, скрушно зазначають наукові працівники. Відтак є загроза втратити ще один створений тут унікальний національний скарб — єдиний в Україні музей тютюну, де пильно зберігають усі виведені в господарстві сорти. Листя дбайливо розкладено в безліч окремих коробочок. Сушаться духмяні зразки останнього врожаю нового сорту Дюбек Передгірний. Музейні зразки з солодкувато-гіркими дурманними пахощами не лише оберігають, а й щороку оновлюють: висівають, збирають насіння й листя, вивчають, чи змінюються їх властивості.

Кримська тютюнова галузь доживає останні дні, переконані працівники станції. Ароматний і міцний кримський тютюн уже невдовзі може стати історією, якщо уряд не затвердить спеціальну державну програму розвитку його вітчизняного виробництва й не знайде 15 млн. гривень, які мають відновити зруйновану вщент базу, вважають експерти.

Для відродження втраченої галузі необхідно створити спеціальну структуру, яка опікувалася б виробництвом і водночас науковими розробками, вважають спеціалісти. На ввезення імпортного тютюну потрібно запровадити мито, а для закордонних підприємств — акцизний збір. Треба нарешті встановити належний санітарний контроль за якістю тютюнових виробів і заборонити використання синтетичних ароматизаторів і замінників. Щоб армія наших нікотинозалежних земляків менше труїла своє здоров’я.

Крим.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.