Звідки росте коріння конфліктів гілок влади в регіонах

«Турбота» і турбота

Живе собі в Баришівці на Київщині скромна пенсіонерка — інвалід І групи Галина Корж. Чверть віку вона, як лікар-терапевт, дбала про здоров’я інших людей та свого не вберегла. Страшний діагноз: мозочково-спинальна форма розсіяного склерозу дає ще не старій жінці бодай якісь шанси лише за умов інтенсивного лікування за допомогою надто дорого препарату «Інтерферон бета р-н 44 мкг». Один курс коштує 16500 грн.

— Звідки такі кошти в інваліда, — бідкається Галина Михайлівна. — Як фахівець, я добре розумію, що з районної бюджетної програми «Турбота» виділення таких грошей на одну мене малореально: що тоді на інших бідолах залишиться? Тож два роки писала я листи в облдержадміністрацію з проханнями про допомогу без особливої надії, що мене почують. Так все ж почули. Віра Іванівна Ульянченко, її заступник Валерій Петрович Кондрук, начальник управління охорони здоров’я Ігор Іванович Басистюк (дай їм Бог здоров’я) виділили гроші на мій інтерферон.

Чи не правда: рідкісний у наш жорсткий і цинічний час приклад втілення в життя не протокольної оболонки програми «Турбота», а її живої людської серцевини. Слава Богу, що він не поодинокий, принаймні на Київщині.

Амбулаторія — не «фершал» і не «аблакат»

Хто не забув своїх сільських бабусь та дідусів, чия жива мова перемелювала латинку на зручний лад, пригадає, з якою пошаною ставилися вони до слова «амбулаторія». Не переінакшували його. Подальші «совкові» напластування породили сільські лікарні без ліків, фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи) з обрушеними стелями...

Нинішнього року на Київщині було по суті відроджено зручну і доступну форму сільської медицини: лікарські амбулаторії загальної практики сімейної медицини. За цією скрупульозною назвою — зрозумілі для селян осередки, де можна в людських умовах хоча б з’ясувати і батькам, і дітям, що, де і як треба лікувати, та приступити до цього. Протягом тільки нинішнього року на Київщині таких закладів утворено майже 30. Це більше половини існуючих в Україні. Відкриття амбулаторій сімейної медицини — це, насамперед, рутинна «тягомотина» з ремонтом, оснащенням, кадровим забезпеченням...

— Скільки нервів, сварок, благань, безкінечних виїздів на об’єкти для утрясання оперативних проблем коштувала кожна з таких амбулаторій, — згадує начальник Київського обласного відділу охорони здоров’я Ігор Басистюк. — А кошти! Днями відкрили амбулаторію в с. Розкішна Ставищанського району. То на капремонт витратили 242,500 грн. Та ще майже 10,000 на фізіотерапевтичну апаратуру. А санітарний автомобіль «Славута»?

— Та хіба тільки ці серйозні бюджетні витрати важливі, — веде далі заступник голови облдержадміністрації Валерій Кондрук. — Люди поступово повертають втрачені довіру і повагу до влади. Якщо про їхнє здоров’я згадали в забутому Богом селі, значить, вони живуть не в чорта на болоті, а в державі! Але ця робота раптом напоролася на таке каміння, що острах бере.

Мимо якої «цілі»!

На недавньому засіданні постійної комісії Київської облради з питань охорони здоров’я Валерію Кондруку та Ігорю Басистюку, згаданим ентузіастам з облдержадміністрації, було про що зі спокійною душею звітувати. Заслужили сотні щирих подяк від людей...

А тепер, як у відомому анекдоті: «Ви, звичайно, будете дуже сміятися, але та комісія облради ухвалила рекомендувати голові облдержадміністрації звільнити з посад і Басистюка, і Кондрука. За що? А за «нецільове використання бюджетних коштів». Тобто державні гроші, передбачені на охорону здоров’я людей і витрачені на це, з’ясовується, пролетіли мимо цілі? На думку членів комісії Київської облради, «на всякі там амбулаторії» треба було б залучати гроші з місцевих бюджетів.

Чи питали вони у сільських голів Шкарівки, Морозівки, Пархомівки, Андріївки, Журавлихи, Помоклів... (далі ще 25 сіл), які донедавна навіть зарплату не могли отримали, бо не було бюджетних грошей, де вони візмуть по чверть мільйона гривень?

У вже згаданій Розкішній на ремонт і оснащення витрачено більш як 250 тис. грн., а місцевий бюджет та й то за допомоги меценатів «нашкріб» тільки 40 тис. Не важко підрахувати, скільки ж це років треба було б селянам чекати.

Цілі зрозумілі...

Патологія не може бути смішною за визначенням. Та саме з патологічним педантизмом, не цікавлячись нічим, окрім цілі: конкретні посади для конкретних політичних сил, здається, діє згадана депутатська структура. Та плювати на якусь там Галину Михайлівну чи бабу Устю, коли коштам обласного бюджету, призначеним на охорону здоров’я, можна було б придумати куди як «цільовіше» призначення. Наприклад: побудувати районний лікувально-оздоровчий комплекс з сауною, мотелем, баром, кортами і боулінгом для виснажених працею колишніх колгоспників. Або витратити гроші на відрядження: поїхати переймати досвід охорони здоров’я сільського населення до Швейцарії...

Як же це треба не знати, не любити, не розуміти і зневажати наше село і його ще живих людей, щоб виривати у нього з пересохлого горла і цей шматок. Поки він не зачерствів. Як душа підлої людини.