Бог предвічний народився!

Якби це було в ті часи, коли зими в Україні були ще зимами, перший рядок різдвяної картинки починався б так: «Навколо біліють сніги. Мороз, ніби пензлем, розмалював вікна. Дерева, обсипані інеєм, стоять, мов у казці, і сяють самоцвітами від першого променя січневого сонця...» Але із снігом поки що не склалося навіть у гірськолижних Карпатах. І мороз припізнився зі своїм малярським талантом. І міські дерева самоцвітами сяють хіба що в темряві — від електричних гірлянд. Але хіба зміна цих декорацій може вплинути на головне — відчуття урочистості від Події, з якої почалося не лише нове літочислення, а нова філософія Віри, коли не «око за око», а «любіть одне одного».

І справа, мабуть, не в «різночитаннях» дати Різдва Христового, не в двотижневій перерві між «днями народження» Спасителя, що роз’єднує римокатоликів та православних, що викликає заперечення у сектантів і скептицизм в атеїстів: суть — у розумінні, що Його поява на світ означала цю неосяжну Любов. На жаль, людство призвичаїлося швидше до цифрового відображення ери Христа, ніж духу його учення. Людство — у його загальному вимірі — було завжди не дуже вдячним...

Але сьогодні святкуймо! Дім звеселяймо, Христа прославляймо. І службою в церкві, і родинною свят-вечерею, і вертепом, і колядками — найкращою у світі народною творчістю. А що снігу нема — не біда. На батьківщині Ісуса він також — велика рідкість.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ (з архіву «Голосу України»).