На цеглу, яку не одразу бере відбійний молоток, натрапили будівельники у місті Дубні, реконструюючи одну з найстаріших та найоригінальніших пам’яток архітектури ХV століття — Луцьку браму.

— Такої міцності я ще не бачив, — зізнається Віталій Козачок, виконроб будівельної бригади, що займається реконструкцією Луцької брами, — хоч не раз доводилося відновлювати старовинні споруди і у Львові, Києві, Луцьку (а ці міста вважаються доволі цікавими в архітектурно-будівельному плані). Різна цегла там зустрічалася — із вибитими гербами, знаками, навіть до півметра довжиною. Але щодо міцності, то вона на порядок поступається тій, з якою маємо справу нині.

У чому таємниця міцності? Аби одержати детальну відповідь на це запитання, будівельники вирішили відправити дубенські цеглини на експертизу. Втім, припускає Віталій Козачок, визначальним чинником міцності цегли поряд із матеріалами є технологія її виготовлення. А ось завідувач відділу науково-освітньої роботи Державного історико-культурного заповідника міста Дубна Микола Пшеничний вважає, що здавна наші предки в подібних випадках використовували сонячну енергію. Тобто цегла після випалювання доходила до кондиції природним способом. Форми тривалий час лежали під сонцем, матеріал твердів і лише через півроку, а то й довше, ставав придатним для використання.

— Ще один метод могли використовувати дубенські майстри, — говорить інженер Анатолій Губиш, котрий має більш як десятирічний стаж роботи на цегляному заводі, — аргілітовий, тобто у сирець додавали аргіліт або інший природний скріплювальний матеріал. До цього списку входили навіть курячі яйця. І тут важливо було не просто дати такого матеріалу побільше, а вгадати пропорцію. Вочевидь, цю пропорцію наші попередники знали досконало. А ще тут свою справу, звичайно, зробив час. Все одно, як у ситуації з вином: що довше воно відстоюється, то міцніше. Отож за чотири століття цегла, схоже, зміцніла. Зміцніла, бо була на початках досконалою. А недосконала — вона, навпаки, боїться часу... Принаймні сучасна цегла точно стільки не вистоїть.

Зрештою, щодо сучасного, чи, точніше, недалекого минулого, то воно у даному підтексті проявилося також на Луцькій брамі. На цій будівлі є табличка, що пам’ятку архітектури реставровано з нагоди 60-річчя Великого Жовтня. Тоді, майже 30 років тому, споруду поштукатурили ззовні. Донині ця штукатурка добре втрималася лише на незначній площі, що, зрештою, і спонукало провести зовнішню реконструкцію.

— Чи надалі не повториться подібна ситуація? —цікавимось у будівельників, на що виконроб відповів: — Може повторитися лише за однієї умови — якогось катаклізму, коли вся споруда впаде. В інших випадках — гарантія стовідсоткова, що до кінця нинішнього століття штукатурка не облетить. Бо використовуємо новітні технології. Ставимо, зокрема, стальну решітку, яка дає змогу злитися накидові із стіною практично воєдино. Особливо така єдність необхідна на пілястрах, де накид під різного роду фігури становитиме до чверті метра. Варто сказати також, що згадані пілястри постануть такими, якими вони були у первісному вигляді, і ця обновка неабияк прикрасить будівлю.

На ще одну заміну довелося звернути увагу — на балки. Попередні, з’ясовується, прослужили майже два з половиною століття. Причому, коли їх розрізали, то на відміну від поверхні, якої вже дісталась червоточина, у середині «серцевина» — ціла-цілісінька. А зняли балки лише тому, що вони за своє довголіття прогнулися на таку дугу, яку в будівельній справі називають критичною.

А ось фундамент, як вважають будівельники, заміни не потребуватиме ще з тисячу років.

— Ми так і не змогли довідатися, яка у нього глибина, — каже працівник будівельної бригади Роман Брич, — заради цікавості поблизу муру заглибилися на метр, другий, третій, а камінь не закінчується. Правду кажуть, що не на роки, а на віки будували наші предки.

Загалом, якщо вдатися до історії, то Луцьку браму почали зводити наприкінці ХV, а завершили на початку XVІ століття. Свою назву споруда одержала топонімічно — від назви міста. Дорога ж бо, яка з’єднувала два тодішні великі населені пункти — Дубно та Луцьк, проходила якраз біля цієї вежі. По суті, брама відігравала роль в’їзних воріт, а також оборонної цитаделі у системі міських укріплень. Вона мала бійниці, з яких можна було вести стрільбу по ворогу. Неподалік простягався земляний вал, що захищав Дубно із західного боку.

З часом покоління внесли певні корективи, пов’язані з Луцькою брамою. Так, у 1775 році замурували арочний прохід, а вулицю дещо «здвинули». Ще раніше — на початку XVІ століття — до двох ярусів додали третій. Загалом за архітектурними особливостями ця споруда є доволі рідкісною. А віднині, як з’ясовується, ніде більше немає такої міцної цегли.

Рівненська область.

На знімку: нині Луцька брама — у риштуваннях, через місяць їх знімуть, а вежа набере оновленого вигляду.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.