У 37 років Василь Дубчак, сільський голова із Володіївець, що на Вінниччині, вперше взявся за нечоловічу справу. Тепер його чудові вишивки позичають жителі навколишніх сіл, щоб благословити ними молодят на весіллях.

У дні різдвяних свят вишивки зазвичай залишають вдома. Дубчаки самі прикрашають ними свою оселю. Найвеличнішою з-поміж мережених хрестиком робіт є та, на якій зображено Ісуса Христа. «Це перша моя вишивка, — каже Василь Володимирович. — Коли ми чекали другу дитину, мені раптом так захотілося мати сімейну реліквію. Щоб потім передати синові чи доньці. А вони щоб своїм дітям...»

Мистецтво вишивки давно не давало спокою Дубчаку. В їхньому селі ця справа полонила ще одного чоловіка — Володимира Кметя. Йому вже 58, а він мало не щовечора бере до рук голку. Володимир Степанович колишній учитель фізкультури. Дубчак до обрання сільським головою, це довір’я односельці виявили йому вдруге поспіль, також учителював, був директором. Одного разу, коли гостював у Кметя, той показав свою нову роботу. Це був портрет Шевченка, вишитий на звичайній мішковині. «Але так мені все те тоді врізалося в пам’ять! — згадує пан Василь. — Можливо, навіть не так робота, як сам процес її виконання. Тоді вперше подумав: а чи зміг би я ось так, як Володимир Степанович? Не кожній жінці вдається таке, а чоловіки, буває, за все життя голки не торкаються...»

Дубчак не був певен, що в нього щось вийде. Але згадка про той випадок якраз і підштовхнула до роботи. У журналі «Жінка» знайшов серію розробок для вишивання хрестиком. Це були лики святих. Гарний знак — подумав чоловік. І в 37 років уперше взявся за нечоловічу справу.

— Я сам собі дивувався, — зізнається співрозмовник, — як легко у мене все пішло. Таке задоволення отримував!.. Про одне шкодував — не вистачало часу.

Упродовж року вишивальник мережив нитками образ Ісуса Христа. Донечка, яку назвали Оленькою, народилася у червні, а роботу батько закінчив у грудні, напередодні новорічних свят. На Святвечір чудовий портрет виставили у кімнаті, де стояв святковий стіл. Восьмий рік поспіль Дубчаки прикрашають свою оселю вишивками. Щоразу їх кількість збільшується.

Другою роботою сільського голови є портрет Матір Божої з дитятком на руках. Її голову прикрашає корона. «У журнальній розробці корони не було, — каже вишивальник, — я побачив її на одному з інших малюнків, і так вона мені запам’яталася, що вирішив вишити її». А які веселі кольори на третій роботі — «Талісманчик для донечки»! Батько подарував її своїй улюблениці до її третього дня народження. Нині дівчинка вже другокласниця. Татове захоплення, схоже, їй також припало до душі. Вона вже вміє не тільки голку правильно тримати, а й сама робить пряму стібку. Тепер тато вчить її, як обробляти краї... А старша донечка Олександра, вона учениця дев’ятого класу, вже самостійно вишила маленьку роботу. Назвала її «Хлопчик і дівчинка». Дивлячись на цей «швейний цех», дружина Катерина Олександрівна й собі засіла за шиття. Без допомоги чоловіка у неї нічого не виходило. Зате тепер її натюрморти з яскраво-барвистими квітами ваблять зір кожного, кому доводилося бачити вишивки цього дружного сімейства. А без них не обходиться жодне свято. І не лише в селі. Свої роботи Дубчаки демонстрували на виставках і під час фольклорних свят у райцентрі та у Вінниці. Їх беруть «напрокат» односельці, прикрашають оселі у дні весіль. Тепер просять навіть із сусідніх сіл.

— Зимові вечори — золотий час для вишивання, — усміхається співрозмовник. — Літом голка не тримається у руках. Більше лопата, сапа...

Саме тому на кожну роботу пішло так багато часу. Найдовше працював над «Таємною вечерею» — майже два роки. І робота складна, і домашні клопоти ставали на заваді. Зараз мережить вечорами образ святого Миколая. Перед нашою зустріччю працював до півночі. Поспішає, щоб закінчити до Різдва. Загалом, каже, має стільки розробок ікон, що роботи над ними вистачить років на десять.

У мене є заповітна мрія, — ділиться думками Дубчак. — Дожити до того дня, коли мої дівчатка виходитимуть заміж, і передати їм свої роботи з проханням берегти їх як сімейні реліквії.

Тому й не продає вишивальник ікон. Хоча покупців вистачає. Відмовив навіть святим отцям з декількох храмів. Коли пояснив причину, ті не образилися. Лиш благословили чоловіка на добрі справи.

Барський район

Вінницької області.

На знімку: нечоловіча це справа — вишивка, а для Василя Дубчака вона велике задоволення.

Фото автора.