Де живе Миколай?

У Косівському районі, що на Прикарпатті, оселився святий Миколай. Скільки разів дитиною я намагалася не заснути, щоб підгледіти, як він кластиме під подушку подарунок. Утім про те, що святий Миколай проживає на Гуцульщині, багато дітей знають давно. Ось уже три роки саме сюди вони надсилають свої листи. Тож працівники Національного природного парку «Гуцульщина» зрозуміли, що час облаштувати для чудотворця постійну садибу, якщо стільки дітей мають у ньому потребу. І у день святого Миколая, як і годиться, маєток урочисто відкрили.

Відстань від Івано-Франківська до Косова — сто кілометрів. Минаємо вказівник з написом «Косівський район». Тепер треба пильнувати, щоб не проминути садибу, де мешкає Миколай. Не всі знають, що вона не в самому Косові, а трохи ближче, в селі Пістині. Щоб відвідувачі марно не шукали її в Косові, біля шосе уже встановили незвичний вказівник — «Маєток святого Миколая». Та навіть без цього не помітити садибу не можна. З шосе її видно, як на долоні, бо стоїть на узвишші полонини і з боку дороги її не заступає жодне деревце. Щоправда, поляну вже де-не-де засаджено маленькими соснами, але вони ще такого зросту, як діти. Втім, святий Миколай облюбував цю місцину ще й тому, що поруч — густий ліс та гори, а отже — цілюще повітря, пташки, шум дерев, джерельна вода, малини і чорниці, що їх так люблять діти. Через кілька років Миколаєві володіння значно розширяться — тут буде концертний зал, співоче поле і навіть залізниця, бо спробуй-но дитячими ніжками обійти таку велику територію! Та й батькам треба десь притулитися — для них збудують зручні готелі та туристичні бази. А ще тут виросте унікальне гуцульське село, кожна гражда якого буде свого роду майстернею. У них місцеві умільці навчатимуть хлопчиків і дівчаток традиційних у цьому краї народних промислів і ремесел, вчитимуть обрядів і традицій, вельми шанованих на Прикарпатті. Десь до 2010 року тут має з’явитися щось на зразок казкового містечка. Та поки те все будуватиметься, Миколай не празникує.

Щоб потрапити до його обійстя, звертаю з шосе у невеличку вуличку і піднімаюся нею метрів сто. Минаю традиційний біля гуцульських хат перелаз і опиняюсь перед високою дерев’яною брамою, за якою і знаходиться чарівна садиба. Серце калатає: невже дитяча мрія здійсниться і я побачу помешкання Миколая?

Розглядаюся. Миколай живе у типовому для Карпат дерев’яному будиночку. Поряд — дитячий майданчик з новенькими гойдалками, гірками, спусками, які обліпила, як комашня, місцева дітвора. Самого Миколая, кажуть мені, наразі нема — поїхав робити добрі справи.

Прикрашеними хвойними гірляндами сходами піднімаюся на високий ганок, звідки відкривається краєвид, від якого забиває дух. Переступаю поріг і опиняюсь на маленькій сходовій клітці, внутрішні сходи ведуть у мансардну частину. Апартаменти Миколая знаходяться саме тут. Він займає в цьому будинку дві скромні кімнатки: в одній — його кабінет, а в другій — спальня. Кімнатки оздоблені, як і весь будинок, світлим деревом, бо то теплий природній матеріал. Головний атрибут кабінету — великий письмовий стіл і крісло, накрите ліжником. На білій скатертині стола лежать Біблія, Закон Божий, стосики ще не розісланих вітальних листівок, дитячі листи з різноманітними штемпелями на конвертах, а також старовинна скринька, у якій Миколай зберігає печатку, ручку, запасні пера, пляшечки з різного кольору чорнилами та маленьку чорнильницю. Нічого зайвого. З усього видно, що Миколай напружено працює: читає адресовані йому вірші, відповідає дітям на їхні листи, приймає маленьких відвідувачів. Мабуть, це для них у кутку лежить кілька мішків з подарунками. На одній стіні кабінету висять образи святих, на іншій — дитячі малюнки і вітання Миколаєві. В кутку на підлозі стоїть маленька засніжена ялиночка. Мабуть, її виготовили власноруч діти, чиї голоси чую за стіною в майстер-класі. Бо хто ще міг так гарно припорошити звичайну суху гілку сніжком з пінопласту, що аж не віриться: невже сніг — не справжній? Дітей вчать тут малювати, ліпити, виготовляти різноманітні м’які іграшки. Того дня хлопчики і дівчатка сиділи за довгим дерев’яним столом і зосереджено виготовляли з паперу маленьких ангеликів — одні їх малювали, другі вирізали, треті склеювали докупи, щоб потім готові фігурки дарувати відвідувачам на пам’ять.

Звичайно, я не втрималася, щоб не зазирнути й до спальні... Але й тут все насамперед свідчило про скромність: ліжко, застелене пухнастою овечою ковдрою, телевізор, Миколай бо має знати про все, що діється у світі, шафа, в якій зберігає свій одяг. У кімнатках гріють кахлеві печі. Святковий настрій створюють наклеєні на вікна паперові сніжинки-витинанки. Мабуть, Миколай, як і дітвора, сумує без снігу і втішається цими витворами дитячих рук. А цокольна частина будинку поки що на замку. Можливо, тут згодом буде конюшня.

Мабуть, я б іще довго тут все роздивлялася, якби раптом не почула дитячі вигуки: «Миколай їде!» До брами заїздила карета, запряжена гуцульськими кониками — невеличкими, але дуже витривалими, за що їх і цінують у цих краях. З карети вийшов поважний, одягнутий у синьо-жовті шати Миколай у супроводі малих помічників-ангелів. Не лише діти, а й я від того дива затерпла.

Новорічне інтерв’ю

— Чи важко бути святим Миколаєм?

— Не так важко, як відповідально. Коли працівники Національного природного парку «Гуцульщина» запропонували мені виступити чудотворцем, я звернувся до місцевого отця Івана з запитанням, чи можна це робити. Отець відповів, що Миколай жив на землі, він — історична особа, тож маємо право відтворювати його образ. Отримавши таке благословення, уже три роки робимо добрі справи від імені святого Миколая.

— Святий Миколай має багато роботи?

— Прокидаюся рано-вранці, молюся, після чого збираю своїх помічників-ангеликів на невеличку нараду, які справи треба зробити найперше. Затим перечитую свіжі листи дітей і пишу на них відповіді. У перервах дивлюся дитячі програми, бо дуже люблю, як дітки танцюють, співають, виготовляють щось своїми руками. Далі навідую тих, хто потребує допомоги — дітей хворих, знедолених, сиріт. А ввечері Миколай любить посидіти на ганку.

— Які листи найбільше тішать Миколая?

— Ті, в яких діти не забувають привітати чудотворця зі святом, шанобливо ставляться до нього і розказують про своє життя, навчання, родичів, свої захоплення, а також присилають малюнки, вірші, саморобки.

— Про що здебільшого просять?

— Одні просять, щоб із-за кордону повернулися їхні батьки і сім’я жила разом. Другі — здоров’я для себе, а ще більше — для батьків, бабусь і дідусів. Треті мріють про сестричку, квартиру, окрему кімнату, комп’ютер, мобільний телефон, песика.

— Який лист вас найбільше схвилював?

— Одна дитина написала, що 19 грудня — на день святого Миколая — минає 40 днів, як поховали її маму. Вона просила помолитися, щоб душа мами потрапила в рай.

— Чи встигаєте відповідати на кожен лист?

— Сам би я не впорався. Але маю багато помічників, які мені в цьому допомагають.

— Де Миколай замовляє собі одяг?

— У мене є два костюми. В урочистих випадках вдягаю той, в якого кольори голубі і жовті — барви України. Я є ніби світський Миколай, а точніше — дитячий герой, який має духовну місію.

— А чи є у Миколая якісь особливі бажання?

— Він хоче любові — відкритого дитячого серця.

— І насамкінець: чи не знає Миколай, коли нарешті випаде сніг?

— От коли потрушу бородою, тоді й буде...

Зі святим Миколаєм розмовляла Дарина НАЗАРЧУК.

Івано-Франківська область.