Олег Лісогор — кумир нації, багаторазовий чемпіон і рекордсмен світу та Європи. 17 січня броварчанину виповниться лише 28 років.

— Наскільки змінився Олег Лісогор як спортсмен, якщо порівнювати його минулу підготовку до Афін і нинішню — до Пекіна?

— Після афінської Олімпіади в мене було подвійне відчуття. Мене мало не на кожному кроці дорікали провальним виступом, а я сприймав це з посмішкою. Люди чекали від мене більшого і спересердя просто не розуміли, про що кажуть. Невже плисти в олімпійському фіналі і бути восьмим в усьому світі — це погано? Нехай чиновник, який дорікає мені у провалі, спробує полічити, яке місце у світі керівників посідає він. Але доводити свою спроможність як плавця нікому не збираюся. Я просто вирішив готуватися до наступної Олімпіади. Завдання — виступити краще, ніж в Афінах.

— Невже не хочеться довести щось самому собі?

— А тут також нічого доводити, адже є поняття самої боротьби на доріжці і, звичайно, спортивний талан.

— Чи завжди виходите на старт лише за перемогою?

— Не знаю, як сказати правильно, але я завжди налаштований на максимум.

— А якщо тренер не ставить певних завдань на старт і не зобов’язує результатом, будете пнутися зі шкіри, щоб усе одно бути кращим?

— Парадокс, але в таких ситуаціях я навіть пливу набагато краще, ніж звичайно, і цим дуже дивую тренера. Він тільки розводить руками, мовляв, не думав, що ти можеш показати такий високий результат. Напевно, це теж прояв мого максималізму. І не важливо, скільки і якого рівня суперники виходять зі мною на старт, — я завжди намагаюся прийти до фінішу першим. Потім це може стати непоганою підмогою в очних дуелях. Якщо я виходжу на змагання і знаю, що вже не раз обганяв своїх нинішніх візаві, то це додає і сил, і впевненості.

— Ваш спортивний максималізм проявляється в буденному житті?

— Авжеж. Будь-яке поставлене перед собою завдання треба виконувати, до того ж виконувати якнайліпше.

— А якщо мова йде про твої улюблені розваги, такі як більярд або боулінг? Невже не можна просто поспілкуватися з друзями і забути про фактор перемоги?

— У жодному разі! І в більярді, і в боулінгу я завжди граю лише на перемогу. Буває, що через жорсткий тренувальний і змагальний режим я не можу потрапити за більярдний стіл упродовж місяця. А коли добираюся, то розумію, що мій напарник увесь цей час практикувався і тримав себе у формі. У ці моменти я стараюся як ніколи. І навіть якщо програю, стаю ще і ще за одну гру, щоб узяти реванш. Нехай із трьох або п’яти партій, але одну я зобов’язаний виграти. Іноді ці баталії затягуються надовго, але друзі йдуть мені назустріч. Вони добре знають: поки не відіграюся — не піду.

— А що ніколи не змогли б пробачити навіть найближчому другові?

— Обман. Але однозначно не можна відноситися навіть до нього. Якщо це обман з подальшим щирим каяттям, то він зможе хіба що похитнути дружні стосунки. Зруйнувати — навряд чи.

— А якщо це брехня заради добра?

— За законами життя обов’язково станеться так, що солоденька неправда пізніше вдарить і сильніше, і болючіше, ніж із самого початку найжорсткіша правда.

— Учинків, про які шкодуєте, — багато?

— Один. Розказувати подробиці не буду, скажу лишень, що шкодував сильно і довго. Звичайно, зробив висновки і намагаюся так більше ніколи не робити.

— Чи є у вас кредо, з яким йдете по життю і, цілком можливо, до пекінської Олімпіади?

— Я ніколи не виписував і не складав своє кредо, але точно знаю: прагнення, бажання і трішечки людського щастя — це три складові, котрі необхідні для співіснування двох світів: спортивного і звичайного.