— За добу до нового, 1942, року, — згадує Яків Левіт, радист-заряджаючий Червонопрапорного есмінця Чорноморського флоту «Бойкий», — есмінець, де я був заряджаючим 34-міліметрового кулемета, у складі ескадри прямував до району Феодосії. Тоді я і не знав, що розпочалася Керченсько-Феодосійська десантна операція, у якій силам флоту було відведено одну з головних ролей. Головстаршина Костянтин Жученко, бувалий мореман, відчайдушний хлопець, підбадьорював нас, червонофлотців: мовляв, Чорне море наше, одеське, і одесити в ньому не загинуть ніколи. «А для сугріву, —підморгував він, — приготовлено горючий боєзапас». Йшлося, звісно, про фронтові сто грамів. Вони були в пляшках з сургучевими корками в кількох ящиках — на всю команду. Я був геть непитущим. І тому вже давно пообіцяв свою спиртову пайку товаришам. На підході до Феодосії нашу ескадру стали поливати вогнем і закидати бомбами німецькі літаки. Та ще й шторм почався. Атаку німців змінював шквал вогню з гармат фашистських кораблів. Ну і ми, природно, не дрімали — бій ішов запеклий. А потім настала несподівана тиша. Червонофлотці почали під’юджувати головного старшину Жученка, що, мовляв, час уже і за стіл святковий сідати — адже Новий рік. А в морському поході його по-особливому зустрічають.

Було дано команду: розлити чарки, і добровольці зголосилися принести горілку в кубрик. Але тут фашисти несподівано знову почали атакувати наш есмінець. Ящики з «горючим», звісно, залишилися на палубі — не до них було. Кожен зайняв своє місце в бойовій обслузі.

«Бойкий», намагаючись увернутися від німецької торпеди, виконав крутий віраж. Ми на палубі з ніг попадали. І тут перед очима постала незабутня картина — ящики з горілкою повільно повзли мокрою палубою. Секунда-дві, й вони опинилися в бурхливому морі.

Треба було бачити очі екіпажу, який зрозумів, що Новий рік доведеться зустрічати «всуху». І зустріли. Прикро було до сліз. Але нічого. Пригощалися морською водичкою, воблою, хлібом із салом.

Ну а горілку ту ми головному старшині Костянтинові Жученку ще років 25 після війни згадували незлим тихим матроським словом.

Одеса.