Минають останні години 2006-го, офіційно оголошеного Роком села. І саме тепер час запитати:
«А чи був він таким?».Якимось уже дуже непоказним вийшов, щоб його так піднесено називати. Промайнув, прошмигнув, прокрався... Таке враження, що люди, які його проголошували, спочатку зраділи, а під кінець почали шкодувати, що сказали щось зайве. Нас запевняють, що ми зажили краще. Мовляв, зовнішньоторговельний оборот аграрної продукції зріс, зовнішньоторговельне сальдо — позитивне і становить майже півтора мільярда доларів. Але враження: чогось недоговорюють. Приміром, якщо проголошують, що порівняно з минулим роком зарплата в сільському господарстві зросла на третину, то зазвичай забувають додати — у середньому вона дещо перевищує п’ятсот гривень. А в деяких областях не досягає і чотирьохсот. Мабуть, піклуючись про наші нервові клітини, які не відновлюються, не акцентують увагу, що навіть після збирання врожаю залишається шлейф боргів. Адже на одного працюючого на селі заборгованість становить 813 гривень.
У місті іноді можна почути:
«Навіщо взагалі селянам гроші? Адже є картопля. Овочі-фрукти свої, не куповані. І молоко прямісінько з-під корови. Ще і до міста на базар їдуть, з нас, городян, за вирощене три шкури деруть». Водночас дехто навіть не підозрює: багато промислових товарів на селі продаються дорожче, ніж у місті. Це, якщо продаються... В умовах міста зазвичай можна не перейматися дровами чи вугіллям на зиму, тим, чим потруїти колорадських жуків і скільки це коштуватиме, як полагодити продірявлений на хліві дах.Мені здається, біда нашої аграрної політики, яку визначають у столиці, в тому, що орієнтовано її на центнери і гектари. При цьому головна цінність — людина — залишається поза увагою. Але всі надої, прирости і зернові вали мають досягатися не для добрих показників у звітах, а заради благополуччя її величності людини. Так має бути...
Якось, під час вшанування трудівників агросектору, одна із нагороджених селянок, розчулившись, у своєму короткому виступі зі сцени сказала:
«Людина народжується, щоб працювати...». Мені з глибини глядацької зали захотілося не просто заперечити, що це не так, закричати: «Ні! Людина народжується, щоб жити і радіти життю, виховувати дітей, розвивати таланти... А робота потрібна лише для того, щоб забезпечити собі гідне життя». Шкода, завжди знаходяться об’єктивні причини, які часто перекреслюють ці бажання. На селі ніколи зупинитися, зазвичай завжди турбот сила-силенна. Жоден ЖЕК не допоможе. І, як на зло, до президентських чи там парламентських виборів далеко — тоді можновладці хоча б чим-небудь підсоблять, намагаючись нам сподобатися.Тому не варто обманюватися. Рік села — лише ілюзія, придумана політиками пустушка у красивій обгортці. Сподіваймося передусім на себе!
З Новим Роком!
