— Кумедний епізод трапився зі мною в грудні 1943-го, розповідає ветеран війни і праці, учасник бойових дій Григорій Антонович Лелюх із Полтави. Після важких боїв за Україну наш авіаполк, який зазнав значних втрат, проходив переформування. Випала невеличка «передишка» й мені: як авіамеханіка мене послали супроводжувати один із винищувачів на авіаремонтний завод. Повертаючися назад, я й опинився 31 грудня на станції Батайськ, що під Ростовом. Поїзд мав відходити тільки наступного ранку, тому весь попередній день я гуляв містом, а під вечір повернувся на станцію. Коли ще не стемніло, на під’їзній колії помітив, як з вагона розвантажують... шампанське. Воно чомусь було без жодної тари: солдати брали по кілька пляшок і заносили у якийсь підвал... «Ех, оце б!..» — подумалося тоді.

Погода була напрочуд теплою, тому сидіти на вокзалі не хотілося, і коли вже стемніло, я знову вирішив прогулятися. Яким же було здивування, коли побачив поряд з тією ж колією складений своєрідною пірамідою під якимсь навісом цілий «штабель» усе того самого шампанського, прикритого зверху брезентом! Але вздовж колії ходив вартовий, якого, певне, «поставили» охороняти склади. Деякий час я спостерігав здалеку за ним, потім вивчив його маршрут, засік час... І коли вартовий зник за рогом, підкрався до «піраміди»... Витягти звідти пляшку (та ще й знизу!) було не так просто, але мені вдалося.

А що ж потім? Аби не потрапити на очі патрулеві, відійшов подалі від вокзалу й побачив кінотеатр. Не пригадую навіть, який там демонструвався фільм, але я взяв квиток на останній сеанс і зайшов до зали. Жодного глядача там іще не було, тому я спокійно вмостився в середині залу просто на проході: з одного боку поставив рушницю, з другого — рюкзак, відкоркував шампанське, підняв тост за Новий рік, потім — за перемогу... Але кілька безсонних ночей і втома зробили свою справу... Прокинувся я від шуму в залі: з’ясувалося, фільм уже закінчився, і люди з веселим гамором піднімалися з крісел. Тільки тоді я побачив, що вільних місць у залі не було, однак будити солдата, схоже, ніхто не наважився: так само на одному кріслі лежав рюкзак, поруч стояла рушниця, а з другого боку — кухоль і недопита пляшка. Зібрав я свої пожитки, і вже на вокзалі рівно опівночі ми по-братськи поділили те шампанське ще з одним солдатом. Ось такий був Новий рік!

Полтава.