У видавництві «Радянська школа», де я працювала після закінчення університету, найвигадливіше відзначали навіть не Новий рік, а «неудостоєне» червоної дати в календарі 1 квітня. Заклопотаний буденною справою — випуском підручників, методичок і «вершиною» творчості — складанням темпланів (був такий «священний пунктик» у нашій діяльності), колектив у цей день перетворювався на пустотливе дитя. Заохочене, до речі, «батьком»-директором.

Ініціативна група редакторів і художників, що майже хронічно запізнювалися на роботу з таких поважних причин, як сніг узимку і спека влітку, 1 квітня били рекорди дисциплінарної відданості й розбирали ключі раніше від прибиральниць. Зате на дев’яту годину двері кабінетів — від директорської приймальні до вахтерської каптерки — прикрашали таблички з дотепними написами, щороку різними, на тлі яких традиційні в народі першоквітневі приколи нагадували пункти наших темпланів. І тільки на кабінеті заступника директора з виробництва незмінно висів шмат картону «Тут не жартують!»: саме так, з величезним, мов спис, знаком оклику. І чомусь це застереження з його жирною рискою викликало найбільше веселощів. Звичайно, не в присутності завжди поважного пана заступника.

Рік Свині, здається, загрожує реанімувати той давній локальний напис для широкого — в межах країни — вжитку. «Тут не жартують!» — попередять нас офіційно, і ми змушені будемо сміятися в напівпідпіллі. Як колись, за спиною в начальника, що сприймав кожен дотеп за образу власної гідності. Для такого «чорного гумору» є серйозні сигнали. І найперший з них той доконаний факт, що влада, зокрема, в особі «заступника директора з виробництва», жартів про себе та найближче оточення не розуміє. І на цій підставі не любить. Не празнує вона і дотепників, які плутають межі дозволеного з ареалом «вільного плавання». Може, справді прикусити язик, доки в «свинки» ще ікла молочні?

Нині ось у правоохоронному відомстві жарти навіть обернулись службовим розслідуванням. Під час концерту, присвяченого Дню міліції, гумористи Володимир Зеленський та Євген Кошовий із студії «95-й квартал» необережно, хоч і дуже дотепно зіграли пародію на Ріната Ахметова та Віктора Януковича. Наприклад, Зеленський-Янукович: «Не хвилюйтесь, за новими тарифами платитимуть тільки мільйонери». Кошовий-Ахметов: «А ми?» Зеленський-Янукович: «А вас, мільярдерів, це не стосується...» Чи таке: «Народу доведеться зважитись: або НАТО, або РІНАТО»...

Присутній у залі прем’єр-прототип спочатку сміявся разом з новим міністром Цушком. Але раптом, мабуть, зрозумівши: хоч «тут поки що жартують», але не над тими, образився і залишив концерт. Тепер у МВС, розповідають, оголосили наближену до «бойової» паніку, прирівнявши «жарти в строю» до корупції та «перевертництва». За «службову халатність» помічник міністра Валерій Мельник, який відповідав за підготовку концерту і не вичесав репертуару, дуже ймовірно заплатить посадою. Принаймні він сам щиросердно визнав, що «взяв всю вину на себе» і подасть рапорт на звільнення.

Вина помічника в цій ситуації адекватна «нерозторопності» пародиста Зеленського: він також міг би, замість того щоб поважних людей передражнювати, ділом зайнятися. В засаді посидіти, наркопритон накрити, врешті-решт, у переході бабусь із петрушкою пошугати... Сам по собі анекдот, якби не оргвисновки з цензором.

Як переорієнтовують журналістів на «правильну» творчість, показали кулаки Олега Калашникова. Як орієнтуються на заплутаній стрибками-перебіжками політичній місцевості самі власники ЗМІ — доводять кульбіти телевізійної і радійної «Ери». А тепер нам ще треба засвоїти і урок з фільтрування гумору?

А нехай вони подадуться за маршрутом, вказаним паном Азаровим. Наш порятунок від повернення цензорів — «жартувати всюди!». Якщо, звісно, ми цього хочемо: бути вільними у вільній країні.