Чернігівщина здавна славна своїми рекордами урожайності, працьовитості, але, схоже, те явище, що прогресує, набуває розвитку, поширення з Носівського району, дає привід по-новому поглянути на сутність змагальності, здобуття вищого результату. Ніде правди діти, часто-густо гонитва за гектарами та центнерами і сьогодні перетворюється на головну мету новітнього сільського бізнесу. Вражають цифри, суми. А як між ними почувається конкретна людина, що живе в селі? Той дядько Іван чи Павло? Або тітка Одарка?

Хоч як неприємно про це говорити, але найчастіше реалії на селі прикрі для простих людей, особливо похилого віку. Немає належної медичної допомоги. Важко дістати дрова, брикет. Виорати город — суцільна нервова лихоманка. Через безробіття щоденна пиятика...

Чим протистояти цьому? Як подолати коло сільської безвиході?

Голова Носівської районної ради Ольга Самокиша переконана, що знає відповіді на ці непрості запитання.

— Їх нам дав народний депутат України Іван Іванович Куровський, — зазначає вона. — У нього на передньому плані завжди — людина, її настрій, здоров’я. Він вважає, що без цього неможливе відродження нашого села. Якби ви знали, скільки цей невтомний чоловік зробив для трудівників сільської глибинки!

...За носівськими розповідями, привернула увагу депутата до болісних проблем малої батьківщини Ольга Яківна Куровська. Їй хотілося чимось допомогти землякам. Адже боляче переживала, як в окрузі занепали ферми, заростають бур’янами поля. Так з’явилося у вересні 2000 року приватне підприємство «Агропрогрес», якому люди з Коломійцівки здали в оренду 48 гектарів своєї пайової землі. Опіку над ним взяв генеральний директор відомої київської компанії «Житло-буд», заслужений будівельник України Іван Куровський. Скажемо одразу, за всіх невирішених тодішніх проблем району інвестор, так би мовити, не вписався в інтереси районного начальства. Його сприйняли насторожено, вороже, як зазіхача на ледь жевріюче, але «надійне» життя місцевих КСП. Одне слово, довелося «Агропрогресу» розгортати свою виробничу діяльність за межами Носівського району, в селі Горбачах. У цьому віддаленому населеному пункті Бобровицького району колишнє КСП вже було розкрадене. У занедбаному стані перебували школа, клуб. Вулиці заросли чагарниками, бур’янами. Поряд із порядкуванням на орендованих землях селян, «Агропрогрес» разом із київськими будівельними почав наводити лад у селі. Горбачі за кілька днів просто просвітліли — спиляли дерева, кущі-чагарники. Вулиці вирівняли, на них з’явилися охайні парканчики. Невдовзі було капітально відремонтовано і оснащено сучасним обладнанням школу, заклад культури. У капітально відремонтованому приміщенні ФАПу облаштували амбулаторію сімейної медицини з найсучаснішою медичною діагностичною апаратурою. Збудували для лікаря сучасний будинок. Він довго не пустував, оскільки фахівця сюди звабила і нормальна зарплата, і чудові умови для праці та побуту. Безробітні селяни отримали роботу, пайовики — нарешті реальні гроші та натуроплату за свою землю. А те, що інвестор вклав великі гроші в підведення газу до осель, розпочав будівництво церкви, красномовно свідчило, що він прийшов працювати на людей, для реального поліпшення їхнього добробуту, а не для швидкого збагачення за будь-яку ціну.

Ця «людська» програма І. Куровського одразу додала йому союзників, доброзичливців у сільських громадах. Одне за одним «здаються» під опіку «Агропрогресу» носівські, бобровицькі й уже ніжинські села. Степові Хутори, Карибинівка, Відрадне, Мильники, Коломійцівка, Калинівка, Будьонне та інші малі населені пункти... До більшості з них підведені за рахунок приватного підприємства газові мережі, загальна довжина яких вже наближається до 50 кілометрів.

— Найвизначнішою подією минулого року стало введення в експлуатацію Центру культури та відпочинку, — не без гордощів хвалиться сільський голова Степових Хуторів Ірина Передерій. — 1991 року в нашому селі згорів клуб. І ось замість нього — фактично палац. Михайло Поплавський, який виступав тут з концертом, казав, що він не бачив ще такого в Україні. Тут працює 16 людей! Заробітну плату їм, до речі, платить «Агропрогрес». Життя в селі одразу пожвавилося. Щотижня — дискотеки. Діють різноманітні гуртки, збирається на репетиції хор. Тепер на кожні свята —концерт місцевих аматорів сцени. У наш чудовий палац навіть з району приїжджають проводити церемонію одруження.

З’явився у Степових Хуторах і великий лікувально-оздоровчий комплекс. Тут ведуть прийом стоматолог, терапевт. Є сауна, душові, банні кабіни. Села «Агропрогресу» обслуговують добре оснащені ФАПи, швидка допомога, пожежний підрозділ. Віддалені населені пункти зв’язали з центральною садибою радіотелефонами. Автобусні зупинки, нічне електроосвітлення — теж красномовні прикмети відроджених сіл.

Капітально відремонтовано й приміщення Степовохутірської школи, яка просвітліла новими вікнами, шторами, меблями. Для дітей — безплатне харчування. Влітку — місячний відпочинок разом із вчителями на морі, в санаторіях, новорічні свята вже не один рік справляють гуртом у Києві в палаці «Україна».

І це ще не все. У Степових Хуторах, Горбачах та інших селах і в грудні видно будівельників. До Нового року квапляться здати банкетний комплекс, побуткомбінат, інші об’єкти...

Вражають і цифри, що свідчать про діяльність приватного підприємства. У нинішньому році «Агропрогрес» вже значно додав у показниках: виростив 70 тисяч тонн цукрових буряків (по 535 центнерів з гектара!), 20 тисяч тонн зерна, виробив майже 200 тонн м’яса, 1022 тонни молока. Надій на корову з початку року перевищив 4000 літрів.

— Але знову-таки дуже важливо, як ми розпоряджаємося отриманими коштами, — каже головний бухгалтер «Агропрогресу» Тетяна Сеник. — Середня зарплата механізатора нині становить 838 гривень, доярки —784, свинарки — 1025. За пай кожному пайовику заплачено 1486 гривень грошима, виділено також по 4 мішки цукру та по 8 центнерів зерна. Не забуті, до речі, і вчителі. Вони стільки само отримали цукру та хліба, лише трохи менше грошей. Господарство доплачує по півставки медикам, листоношам, соціальним працівникам. Учасникам війни та бойових дій здійснюємо доплату щомісяця до пенсії по 180 гривень. Оремо людям городи по 50 копійок за сотку...

Восени захотіли мати такого щедрого (якого, мабуть, немає ніде в Україні!) пайового «пирога» жителі Шатури Ніжинського району, Білоцерківців, Олександрівки, Свидовця Бобровицького району. «Людська» республіка під патронатом І. Куровського розширила межі майже до 16 тисяч гектарів. Однак вона значно більша.

— Ми спільно з народними депутатами України Іваном Івановичем Куровським та його колегою по парламенту Ляшком Олегом Валерійовичем нині обговорюємо питання про повну газифікацію 2007 року Носівського району, — каже голова райради Ольга Самокиша. — Знаю, як він турботливо ставиться до звернень громадян і з інших районів. Я дуже рада, що, співпрацюючи з цією чудовою людиною, представником БЮТ у Верховній Раді, ми можемо справді не на словах, а на ділі дуже багато корисного зробити для мешканців сіл.

Носівський район Чернігівської області.