Час приборкувати гральний бізнес

«Лохотрони» і закони

Особисто в мене складається враження, що наш пересічний громадянин тільки й думає про те, де б і в що пограти, бо все інше в нього є. Кожний більш-менш поважний населений пункт має власне казино з рулетками та гральними столами. Як гриби після рясного дощу, розвелися численні лотереї-«лохотрони». Гральні автомати зазивають публіку своїми яскравими музичними моніторами на вокзалах, ринках, дискотеках, у гастрономах, а то й просто у звичайних квартирах, переобладнаних на гральні зали. Стурбовані батьки пишуть листи в місцеві ради, органи виконавчої влади та народним депутатам про поведінку своїх дітей, які, забувши про школу, родину та друзів, цілими днями вештаються біля гральних автоматів. Обурені дружини звертаються до міліції та судів зі скаргами на своїх чоловіків, які програють у гральних залах та казино свої останні гроші, забувши про дітей та сімейний добробут. А міліція та суди дедалі частіше розглядають кримінальні справи, де головними фігурантами виступають і дорослі, і неповнолітні завзяті гравці, котрі в пошуках грошей для азартних розваг посягнули на життя, майно, честь та гідність громадян.

Чимало наших співвітчизників можуть розповісти про сумну долю своїх знайомих — відчайдушних шанувальників «одноруких бандитів». До проблеми впливу грального бізнесу на психологію та поведінку людини, особливо молодої, нашу увагу постійно привертають вітчизняні «мас-медіа».

До чого може довести людину новий вид залежності, можна простежити на комп’ютерних іграх. У лютому 2002 року під час тривалої комп’ютерної гри з використанням приставки «Nіntedo» помер юнак в американському штаті Луїзіана. А в «Інтернет»-кафе південнокорейського міста Кванчу помер від виснаження комп’ютерний наркоман, який просидів біля монітора 86 годин без відпочинку, води та їжі. В Україні, слава Богу, подібних випадків не зареєстровано, але те, що азартні ігри провокують агресивну поведінку нестійких у психологічному плані людей — це факт. Фахівці констатують, що в наших дитячих виховно-трудових колоніях за останні три роки і без того специфічний контингент став поповнюватися неповнолітніми вбивцями, які на запитання, чому вони скоїли найтяжчий із усіх можливих злочинів, відповідали приблизно так: «У грі я постійно когось бив, але той підстрибував і біг далі, а я цього хлопця тільки один раз каменюкою (цеглиною, палицею, залізякою) по голові стукнув, а він упав і помер. Хіба я винен, що в нього череп такий слабкий».

Вулиця та гральний зал для багатьох наших юнаків стали єдиною авторитетною школою, в якій вони досить швидко набувають відповідного життєвого «досвіду». Таке сумно констатувати, але це — наша повсякденна реальність. Та реальність, яку породили ми — старше покоління. Породили власними «діловою» байдужістю, дебетно-кредитними стосунками з оточуючими та нехтуванням майбутнім. І хоч би як ми таврували зараз «ганьбою та різними поганими словами» радянські часи, все-таки було в них щось таке, що протистояло нашому моральному зубожінню.

Згадаймо, шановний читачу, свої молоді роки. Ми полюбляли не тільки чисте і вільне повітря вулиць, а й відвідували в школах різноманітні пізнавальні гуртки, підліткові клуби за інтересами при ЖКК та будинках культури, станції юних техніків. Тут ми гралися і вчилися одночасно корисних для життя речей під керівництвом професійних педагогів та талановитих ентузіастів-організаторів. У поєднанні із власною самодисципліною та повагою до певних соціальних цінностей, які прищеплювалися піонерськими та комсомольськими організаціями, гральний досвід, набутий у молодому віці, став для нас стартовим майданчиком у сьогоднішні потрібні людям справи та власну кар’єру. Чому сьогодні в нашій багатостраждальній країні з безцінним досвідом виховання населення та найталановитішими у світі педагогами так швидко забули прості й зрозумілі кожному умови формування психічно здорової і придатної до повноцінного соціального життя особистості? Чому не в нас, а далеко за океаном вперше почали привертати увагу до того, що гральний бізнес — це прибуток навіть не на скалічених, а на знищених навіки душах?

Геть «одноруких» бандитів

Візьмімо, наприклад, таку вільну, благополучну та дбаючу про моральне і психічне здоров’я своїх громадян країну, як Канада. Вже в 2005 році уряди провінцій Квебек, Нова Скотія та Альберта забили на сполох, оскільки інформація, зібрана медекспертами, вивела ці регіони в лідери за кількістю самогубств, пов’язаних з азартними іграми. Тому сьогодні в країні триває цілеспрямована кампанія щодо ліквідації гральних терміналів у розважальних закладах. До кінця 2007 року канадськими виробниками планується втричі скоротити випуск гральних автоматів.

Забили на сполох і в сусідній Росії. Тут на сьогодні видано понад 6 тис. ліцензій на організацію та проведення азартних ігор. Російські експерти планують цього року дохід держави від гральної індустрії в розмірі 27 млрд. рублів. Проте, незважаючи на все це, президент Володимир Путін нещодавно підписав не дуже популярний у ділових колах указ про обмеження розвитку грального бізнесу в Росії. Згідно з цим документом, уже на першому етапі до липня 2007 року планується ввести заборону на роботу гральних закладів, що обладнані менш ніж 50-ма гральними автоматами, та вжити інших заходів щодо деконцентрації цього бізнесу. Процес передбачається завершити створенням на території Росії чотирьох зон — двох у Центральній частині, однієї в Сибіру та однієї на Далекому Сході, куди й плановано в подальшому вивести весь гральний бізнес. Причина такого ставлення влади до «прибуткового», на перший погляд, виду російського бізнесу досить банальна. Державні керманичі втомилися від нескінченних «розборок» кримінальних авторитетів, які контролюють весь гральний бізнес у Москві та Санкт-Петербурзі і перетворили ці багатомільйонні міста на всеросійські центри моральної розпусти та злочинності. Спеціально для тих, хто думає, що нам до Росії і Канади ще дуже далеко, я відійду від загальних міркувань і наведу конкретні цифри та факти. Вони говорять самі за себе.

Сьогодні в центрах наших міст-мільйонерів гральних залів більше, ніж хлібних магазинів. «Азартних справ майстри» продовжують отримувати шалені прибутки, замішані на катастрофах людських душ. На цей час в Києві налічується близько 10 тис. гральних закладів: від просторих цивілізованих легальних залів до темних, напівпідвальних приміщень, до найнижчої стелі заставлених гральними машинами. За повідомленнями Київської міськдержадміністрації, з 2001 року було видано більш ніж 150 ліцензій на цей вид бізнесу, а в столиці з початку 2006 року збирали багатий грошовий урожай 1 тис. залів та 14 тис. гральних автоматів, установлених на станціях метро, в магазинах, поблизу навчальних закладів, а то й просто в житловому секторі.

Не менш тривожна статистика характеризує і наші міста та містечка обласного й районного статусу. Так, за останніми даними, на кожні 2,5 тис. мешканців міст Західної України припадає в середньому один гральний автомат. Азартні гравці програють тут на автоматах до 90% своїх коштів. Крадіжки та пограбування молоддю громадян у пошуках фінансів для гри — звичайне явище для Львова, Тернополя, Ужгорода, Мукачева, Рівного, Хмельницького. Не викликає жодних сумнівів, що аналогічна, якщо не гірша картина, має місце і в інших регіонах України.

Причина масового і бурхливого розповсюдження «одноруких бандитів» — порівняно нескладна процедура отримання ліцензії для цього виду підприємницької діяльності. Потрібно лише подати заявку. Процес значно прискориться, якщо є приміщення, де можна встановити автомат. За повідомленнями податкових органів та міліції, власники грального бізнесу в багатьох випадках навіть не поспішають отримувати ліцензію. А дотримання визначеної законом норми — встановлення азартної іграшки не ближче, ніж за 50 метрів від церкви та школи, органи місцевого самоврядування не в змозі проконтролювати. І це при всьому тому, що легкі гроші від грального бізнесу, як правило, старанно обминають місцеві бюджети. За підсумками проведеної в Україні влітку цього року кампанії з приборкання грального бізнесу експерти підрахували, що до 40% доходів від гральних автоматів знаходиться в тіньовому обігу. Таких «високих показників» не має жоден з інших видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню.

Вплив неконтрольованого розвитку грального бізнесу на психічне здоров’я та моральний стан суспільства врешті-решт почали усвідомлювати і у владних структурах України, але не завжди і не скрізь — більше на місцевому рівні. Так, наприклад згідно з рішенням, прийнятим у березні цього року Київською міською радою, право надання дозволу на розміщення на об’єктах торгівлі та сфери послуг закладів грального бізнесу входить до компетенції райдержадміністрацій. Столична рада заборонила розміщення гральних автоматів на відстані ближче 500 метрів до дитячих, медичних і навчальних закладів, а також культових споруд. Власників закладів грального бізнесу зобов’язано протягом 6 місяців привести розміщення своїх об’єктів у відповідність з вимогами Київради. Координатором роботи щодо видачі ліцензій на розміщення закладів грального бізнесу визначено головне управління з питань регуляторної політики та підприємництва. Райдержадміністрації зобов’язані щомісячно надавати у зазначене управління інформацію про видані дозволи на розміщення об’єктів грального бізнесу для ведення їх централізованого обліку. Крім того, як повідомлялося, Київська міська державна адміністрація ініціювала введення жорсткіших правил господарської діяльності щодо організації та утримання тоталізаторів, гральних залів та павільйонів у столиці. В липні 2006 року за розпорядженням Київської міської ради правоохоронними та податковими органами столиці було конфісковано 3200 гральних автоматів без ліцензій. Дещо подібне, щоправда в менших масштабах, у серпні цього року запровадив Львівський міськвиконком, де раніше ліквідували 33 гральних автомати, встановлених усупереч вимогам чинного законодавства (за повідомленням www.2000 net. ua).

Зони для казино

Утім, я ще раз підкреслю своє переконання в тому, що важливість проблеми, яку ми розглядаємо, потребує уваги і контролю на високому державному рівні. І починати треба із законодавчої бази. На сьогодні ми маємо понад 100 нормативних актів, в яких певна увага приділяється гральному бізнесу. Але левова частка з них регулює лише проблеми оподаткування розважальної галузі, зокрема ставки податків та зборів з грального обладнання, оренди приміщень і видачі державними податковими органами відповідних патентів. Складається враження, що наша держава більше піклується про те, у який спосіб вижати максимальні доходи в бюджети всіх рівнів на прибутках із скалічених людських доль та спотворених душ.

Такий стан речей прямо суперечить духу та літері нашої Конституції. Адже в статті 13, абзаці 3 Основного Закону зазначається, що «Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству». А в статті 41, в абзаці 7 прямо йдеться про те, що «Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства...»

Само собою постає запитання: а чи не буде простою і однозначною відповіддю держави на виклик грального бізнесу його повна заборона? Втім, світовий досвід доводить, що таким чином проблему можна загнати лише в глухий кут, а гральну індустрію — в глибоке підпілля. По приклади тут далеко ходити не треба. Лас-Вегас, як столиця всесвітньої гральної індустрії, саме тому і виник, що в 30-х роках минулого сторіччя влада американського штату Невада була вимушена легалізувати азартні ігри, оскільки вони тривалий час перебували в США під забороною і викликали в умовах економічної кризи потужну хвилю організованої та побутової злочинності. Якщо говорити про більш наближені до нас у часі приклади, то тут можна згадати ту ж саму Росію, коли нещодавня заборона казино на Північному Кавказі призвела до масових «гастролей» у регіоні виїзних розважальних бригад на автобусах з гральною технікою.

Тому, на мою думку, враховуючи реалії нашого життя, сьогодні доцільно ставити питання не про повну заборону грального бізнесу, а про його термінове і достатньо жорстке регулювання на державному рівні. Тому, з урахуванням думки громадян, які надсилають мені численні листи, вважаю, що у Верховній Раді в найкоротші терміни має бути розроблено і розглянуто законопроект про впорядкування грального бізнесу в Україні. В документі, на мій погляд, було б доцільно передбачити: 1) підвищення митних ставок на обладнання для організації азартних ігор, включаючи гральні автомати, що імпортуються; 2) повну заборону проведення недержавних лотерей та розиграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі; 3) заборону роботи гральних закладів з кількістю гральних автоматів менш ніж 50 та гральних столів — менш ніж 5; 4) влаштування казино, гральних залів та кегельбанів тільки на окремих спеціалізованих об’єктах, які мають розміщуватися не ближче 500 метрів від місць масового відпочинку громадян, житлових будинків, лікарень, навчальних закладів, культових та ритуальних споруд; заборону розміщення об’єктів грального бізнесу на транспортних засобах; 5) заборону на відвідування гральних закладів особами віком до 21 року; 6) ліквідацію об’єктів гральної індустрії в містах Києві, Севастополі, у всіх обласних населених пунктах та дозвіл на їх розміщення в спеціально відведених зонах, де існує потреба в поповненні місцевого бюджету, розвитку інфраструктури та створенні нових робочих місць.

Не можна стояти осторонь нікому

На мою думку, не можуть стояти осторонь від проблеми й інші державні структури найвищого рівня. Паралельно з підготовкою парламентаріями відповідної нормативної бази щодо впорядкування грального бізнесу секретаріату Президента та Кабінету Міністрів було б доцільно розпочати роботу з розробки фінансово обгрунтованих програм, зорієнтованих на постійні моніторинг і підтримку психічного здоров’я та духовності населення, і особливо його найактивнішої та найуразливішої категорії в контексті, що розглядається — молоді. Окремими складовими таких програм, на мій погляд, можуть стати:

— проведення наукових досліджень з питань суїцидальної активності та мотивів сучасної кримінальної поведінки населення (особливо молоді), визначення ступеню впливу на них азартних ігор та «Інтернету», відпрацювання для психологів та педагогів практичних рекомендацій щодо протидії негативним явищам у сфері інформатизації та розвитку комп’ютерної техніки;

— відкриття Міносвіти окремих спеціалізацій для підготовки фахівців за напрямами: «Психологічна підтримка та духовна підготовка населення», «Інформаційна психогігієна»;

— активне впровадження в дошкільну, шкільну та вищу освіту інтерактивних методів навчання, розробка потрібних для духовної та психологічної самоосвіти населення сучасних пізнавальних комп’ютерних програм;

— оновлення фондів обласних юнацьких та сільських бібліотек та створення на їх базі мережі некомерційних комп’ютерних центрів психологічної та консультативної допомоги населенню і, окремо, молоді, комплектування центрів фахівцями з психологічної підтримки, духовної підготовки населення та інформаційної психогігієни;

— створення при місцевих органах влади розгалуженої мережі центрів молодіжної творчості та духовного розвитку, обладнаних сучасною комп’ютерною технікою та укомплектованих досвідченими фахівцями та аматорами за напрямами творчості, психологами-консультантами та професійними досвідченими педагогами;

— встановлення державної системи контролю над «Інтернет-ресурсами, блокування доступу неповнолітніх до «чорних» та XXX-сайтів;

— щорічна державна атестація мережі комп’ютерних клубів та гральних закладів, встановлення для них більш жорсткого та регламентованого режиму роботи; створення Державного реєстру дозволених для користування гральних автоматів за віковим цензом, визначення державного органу з ліцензування та присвоєння іграм відповідних індексів;

— постійні моніторинг та експертиза імпортованих гральних автоматів та комп’ютерних програм;

— інші заходи, спрямовані на захист суспільної моралі в умовах інформатизації суспільства.

Я звертаюся до всіх читачів з проханням не стояти осторонь від проблем, які намагався висвітлити через призму власного життєвого досвіду та наданих мені Законом повноважень народного депутата. Безумовно, я можу в чомусь помилитися, чогось недобачити. Але всі ми разом — небайдужі до майбутнього нашої країни свідомі громадяни, права на помилку не маємо. Тому був би щиро вдячний усім, хто уважно прочитав цей матеріал, висловити на шпальтах газети або мені особисто власні думки з приводу порушеної теми.

Григорій СМІТЮХ,народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.