Європейський вибір України став закономірним наслідком відновлення країною державної незалежності. Він викристалізувався з усієї попередньої історії українського народу і його зв’язків з іншими народами Європи, його культури та глибоких демократичних традицій.

Але треба підкреслити, що цей вибір є результатом не лише здобуття Україною незалежності: в його основі — історичний шлях, ментальність нашого народу, бажання бачити свою державу невід’ємною складовою єдиної Європи. Для України такий курс є життєвою необхідністю, втіленням її прагматичного прагнення досягти високих стандартів життя громадян і громадянського суспільства.

В Україні відбувається процес становлення інститутів забезпечення європейської інтеграції, елементами якої, крім органів виконавчої та законодавчої влади, є інститути громадянського суспільства. Уже сьогодні більше половини українських громадян підтримують курс на євроінтеграцію. Проте загальнонаціональна підтримка курсу інтеграції України до ЄС, усвідомлення суспільством його стратегічного значення можливі лише за умови консолідації зусиль усіх органів державної влади та місцевого самоврядування, демократично орієнтованих політичних сил, засобів масової інформації, освітніх та культурних інституцій, підприємницьких кіл.

У цьому контексті особливої ваги набуває проведення широкомасштабної інформаційно-роз’яснювальної роботи, об’єктивне висвітлення розвитку відносин між Україною та ЄС, широке і всебічне обговорення значення переваг європейського вибору України, забезпечення неупередженого сприйняття громадянами європейської інтеграції, а також регулярне інформування про політичні, економічні та соціальні процеси, що відбуваються у країнах ЄС.

Відносини між Україною та ЄС були започатковані в грудні 1991 року. Тоді міністр закордонних справ Нідерландів, країни, яка на той час головувала в Європейському союзі, офіційно визнав незалежність нашої держави. На сьогодні правовою основою відносин між Україною та Європейським союзом є Угода про партнерство та співробітництво між Україною та європейськими співтовариствами і їх державами-членами (УПС), яка набула чинності 1 березня 1998 року. У рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція, внутрішні справи, охорона довкілля, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу, а також поступове наближення законодавства України до законодавства Європейського союзу.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами угоди про партнерство й співробітництво та Плану дій у рамках Європейської політики сусідства. Належна реалізація плану дій має сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою плану дій має стати укладення нової угоди з ЄС, яка повинна замінити чинну на сьогодні угоду про партнерство й співробітництво, строк дії якої завершується на початку 2008 року. Водночас план дій створює належні рамки для розвитку взаємин між Україною та розширеним ЄС лише на короткостроковий період. Отже, Україна виходить із того, що наступним логічним кроком після успішного виконання нею плану дій має стати розробка в рамках Європейського союзу довгострокової стратегії відносин із нашою державою, яка б визначала для неї чітку перспективу.

Україна та ЄС активно співпрацюють у рамках Робочої групи з питань розгляду заявки України на вступ до СОТ. ЄС на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, так і в двосторонньому переговорних процесах у рамках СОТ. Вступ України до СОТ відкриє можливість для сторін розпочати переговори про укладення угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, що стане ключовим елементом на шляху повноцінної інтеграції України в ЄС і відкриє Україні доступ на європейські ринки. Водночас укладення такої угоди вимагатиме детального аналізу потреб української економіки та її готовності до запровадження зони вільної торгівлі між Україною та ЄС; аналізу готовності конкретних галузей економіки країни до відкриття для країн Європейського союзу; визначення груп інтересів в Україні у рамках Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС і проведення низки громадських консультацій з представниками цих груп.

На сьогодні динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським союзом. Стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний обіг та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. Розширений ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України. Його частка у загальному обсязі зовнішнього товарообігу України сягає 29,8 відсотка, тобто близько третини зовнішньоекономічної діяльності України орієнтується саме на цей ринок. Для порівняння -частка Росії становить 29,12 відсотка загального обсягу товарообігу. Обсяг торгівлі товарами з країнами ЄС становив у 2005 році 21,1 мільярда доларів, обсяг торгівлі послугами — 3 мільярди доларів США. У першому півріччі 2006 року торговельний обмін товарами та послугами між Україною та ЄС зріс на 15,9 відсотка.

Стосовно наближення законодавства України до законодавства ЄС, то відповідно до плану дій Україна—ЄС цей процес у першу чергу має стати передумовою подальшого розвитку економічних стосунків між Україною та ЄС і безпосередньо впливатиме на процес створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським союзом, а також на співробітництво між ними в різних сферах.

Відповідно до статті 51 угоди про партнерство й співробітництво Україна взяла на себе зобов’язання досягти приблизної адекватності українського законодавства у відповідних галузях законодавству ЄС.

А загалом адаптація законодавства України — це перший етап тривалого процесу наближення національної системи права, включаючи також правову культуру, доктрину та судову й адміністративну практику, до системи права Європейського союзу відповідно до критеріїв, що визначаються ЄС для держав, які мають намір приєднатися до нього. Виходячи саме з такого розуміння, процес адаптації має охоплювати як нормотворення, так і нормозастосування і бути обов’язковим для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Починаючи з 1994 року в Україні було ухвалено низку законодавчих актів (указів Президента, постанов уряду), які передбачали обов’язковість врахування норм права ЄС та норм і принципів системи ГАТТ/СОТ при розробці законопроектів у різних сферах. Незважаючи на це, робота з адаптації законодавства проводилася доволі хаотично. Час від часу з’являлася інформація про те, що здійснювався порівняльно-правовий аналіз законодавства у тій чи іншій сфері, що готуються переклади окремих законодавчих актів, однак чіткої системи, чіткого механізму адаптації законодавства до цього часу відпрацьовано не було.

Власне, з утворенням парламентського Комітету з питань європейської інтеграції цей процес значно активізувався. Саме з ініціативи комітету було порушено питання про обов’язковість перевірки всіх законопроектів на предмет їх відповідності праву Європейського союзу. Крім того, комітетом було суттєво доопрацьовано Закон України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». На вимогу комітету концепцію було доповнено пунктом, який зобов’язував Кабінет Міністрів України підготувати й внести на розгляд Верховної Ради України проект Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу. Такий проект закону був підготовлений та прийнятий Верховною Радою України і набув чинності 18 березня 2004 року. Це рамковий документ, який визначає мету, основні терміни, інституціональний механізм адаптації законодавства, засади фінансового, кадрового та інформаційного забезпечення її виконання. Перший етап виконання програми розрахований на 2004—2007 роки. На цьому етапі пріоритетними сферами, в яких здійснюється адаптація законодавства, є сфери, визначені статтею 51 УПС, а саме: митне право; законодавство про компанії; банківське право; бухгалтерський облік компаній; податки, включаючи непрямі; інтелектуальна власність; охорона праці; фінансові послуги; правила конкуренції; державні закупівлі; охорона здоров’я та життя людей, тварин і рослин; довкілля; захист прав споживачів; технічні правила й стандарти; енергетика, включаючи ядерну; транспорт.

Періоди наступних етапів виконання програми визначатимуться залежно від результатів, досягнутих на попередніх етапах, економічної, політичної та соціальної ситуації, яка складатиметься в Україні, а також розвитку взаємовідносин України і Європейського союзу.

Передбачається, що у цих пріоритетних сферах адаптація здійснюватиметься поступово. Спочатку визначатимуться акти права ЄС, які регулюють правовідносини у відповідній сфері, а далі процес адаптації має здійснюватися у такій послідовності: переклад визначених актів на українську мову; здійснення комплексного порівняльного аналізу регулювання правовідносин у відповідній сфері в Україні та в Європейському союзі; розроблення рекомендацій стосовно приведення законодавства України у відповідність праву ЄС; проведення економічного, соціального та політичного аналізу наслідків реалізації рекомендацій; визначення переліку законопроектних робіт; підготовка проектів законів та інших нормативно-правових актів, внесених до переліку законопроектних робіт, та їх прийняття; моніторинг імплементації актів законодавства.

Елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність праву ЄС із метою недопущення прийняття законодавчих актів, які суперечать законодавству Європейського союзу. Саме над цим працює Комітет Верховної Ради з питань євроінтеграції, а також відповідний департамент Міністерства юстиції України, на який указом Президента України від 21 серпня 2004 року покладено виконання функцій уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Відповідно до розділу ІX Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» зазначений департамент проводить експертизу проектів законів та інших нормативно-правових актів, які за предметом правового регулювання належать до сфер, правовідносини в яких регулюються правом ЄС.

З прийняттям Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу вдалося, якщо можна так сказати, «матеріалізувати» цей процес. Розвиток адаптаційного процесу в Україні за останні декілька років дає змогу зробити висновок про те, що приведення права України у відповідність із правом ЄС уже більше не є «процесом для процесу», що не має нічого спільного з майбутнім членством України в ЄС, а чітко підпорядковане цій стратегічній цілі, тобто набуває цільового характеру і направлене на досягнення практичних результатів. Значна частина цієї роботи стосується правової сфери, оскільки без відповідності правової системи України правовій системі ЄС мета не може бути досягнута. При цьому необхідно звертати увагу не лише на рівень відповідності українського законодавства законодавству ЄС за формою й змістом, але також і на органічну відповідність українського законодавчого масиву європейським нормам і стандартам, що має знайти свій вияв у правозастосовчій практиці, розвитку сучасних методів тлумачення нормативно-правових актів, застосуванні принципів права ЄС в українських судах, зміцненні незалежної української судової системи, а також забезпечення ефективності застосування адаптованого законодавства. І це важливо ще й тому, що наявна законодавча база України в окремих сферах ще залишається надзвичайно суперечливою та нестабільною. Здебільшого це загальні законодавчі акти, а в нинішній ситуації нам необхідні закони прямої дії. Отже, всім гілкам влади потрібно спільно працювати над створенням цілісної системи законодавства України, оскільки розпорошеність ускладнює процес адаптації. Адже із 30 тисяч нормативно-правових актів, що діють на території України, закони становлять лише 4,6 відсотка. А в Євросоюзі першочергова увага приділяється саме якості правових актів. Відомо, що Рада ЄС прийняла спеціальне рішення з приводу правил їх підготовки, за якими правовий акт повинен бути: чітким, недвозначним, без надмірного застосування скорочень, не містити незрозумілих посилань на інші тексти, ускладнень, що роблять акт важким для читання.

Поки що неможливо дати загальну оцінку процесу адаптації, оскільки рівень адаптованості законодавства України є різним навіть у рамках однієї сфери. Але варто підкреслити, що в більшості випадків можливість реалізації заходів з адаптації залежить від ухвалення відповідних законів Верховною Радою України. Таким чином, відповідальність за прогрес України у сфері адаптації законодавства покладається і на уряд, і на парламент України. Саме тому особливо актуальним є питання створення парламентського механізму, який унеможливить ухвалення законів, що суперечать праву ЄС.

Діяльність органів влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу поступово стає системною та планомірною складовою політики інтеграції України до ЄС. І так має бути, якщо ми хочемо досягти мети. Тому що переважна більшість політичних сил та пересічних громадян не бачать альтернативи демократії та ринковій економіці, наближенню до європейських структур, впровадженню європейських норм і стандартів у всі сфери суспільного життя.

Ми реалісти і, звичайно, розуміємо, що європейська інтеграція і навіть вступ до ЄС не є одномоментним політичним актом. Це тривалий процес, який вимагає мобілізації усього суспільства й кардинальної зміни свідомості. Якщо в майбутньому ми хочемо стати членом Євросоюзу, то вже сьогодні маємо докласти всіх зусиль, щоб поводитися як потенційні члени. Остаточний результат нашого руху залежить, передусім, від нашої спроможності впорядкувати власну домівку. А тому першочерговим завданням на сьогодні є не обговорення дати вступу, а концентрація зусиль на успішній адаптації законодавства, економічному зростанні, послідовному здійсненні демократичних і ринкових перетворень, поширенні ідеї європейської інтеграції в українському суспільстві всіма можливими засобами.

Реалізація курсу на європейську інтеграцію не має бути справою лише політичної еліти. Досвід наших сусідів — нинішніх держав-членів Євросоюзу — переконує, що його треба зробити домінантою життя всього суспільства. Будь-яке рішення — від адаптації законодавства до конкретних кроків із реформування політичної системи — слід оцінювати саме з цієї позиції.

Отже, чим усе ж таки є для нас європейська інтеграція?

Очевидно, це, насамперед, послідовна внутрішня політика, спрямована на успішні соціально-економічні, ринкові перетворення, метою яких має стати досягнення європейських стандартів життя.

З усіх можливих альтернатив лише євроінтеграційний курс здатний забезпечити нашому народу належні умови життя, а державі — гідне місце в сім’ї європейських країн. Для України інтеграція до Євросоюзу — це рух держави до стандартів реальної, діючої демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Саме тому євроінтеграція є й має залишатися стратегічною метою державної політики України.

Наталія ПРОКОПОВИЧ,голова Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції (фракція «Наша Україна»).