Шановний Олександре Миколайовичу!

Звернутися до вас через засоби масової інформації мене змушує винятково одна обставина, а саме: питання, на якому я хочу акцентувати увагу в цьому листі, має далеко не особистісний характер. Воно має певну суспільну значущість, а відтак, переконаний, і право на публічне обговорення. Йтиметься про кадрову політику на Хмельниччині, зокрема, в очолюваній вами виконавчій гілці влади.

Погодьтеся, важливе питання. Адже скільки ми не розмірковували б про стратегічні напрями розвитку регіону, скільки не вишукували б найоптимальніших тактичних кроків задля досягнення поставлених завдань, ми неодмінно виходимо на проблему людського чинника. З цим самим чинником пов’язані такі складові ефективної владної діяльності, як питання довіри до інститутів влади, її публічність, процедура прийняття нею рішень. Дотримання посадовими особами Конституції України та проголошених нею принципів тощо. Це, власне, левова частка тих проблем, зневажливе ставлення до яких кучмівським режимом вивело людей на Майдан.

Очевидно, що реалізувати новітні завдання в сфері державного управління мали б нові політики, не обтяжені негативним досвідом та звичкою минулого. Наприклад, такі, як ви, Олександре Миколайовичу. За час роботи на посаді голови Хмельницької ОДА ви не раз висловлювалися на предмет необхідності появи нових облич у владній команді, котрі повинні уособлювати в собі найкращі управлінські якості та з якими хмельничани могли б пов’язувати динамічний політичний, економічний, культурний розвиток регіону.

Що ж ми маємо натомість? Не буду аналізувати ефективність кадрової політики та практику з цього питання, що склалася в самому апараті ОДА. Обласна преса про це висловлювалася не раз. Зауважу лише, що прикро і боляче читати, коли мого однопартійця, голову ОДА краяни після трьох місяців роботи називають не інакше, як членом «бригади». Але ще прикріше, що ви ставитеся до цього нормально.

Мене, як жителя подільської глибинки, більше цікавить ситуація, яка має місце в регіонах області. Загальновідомо, що станом на сьогоднішній день вісім районів залишилися без голів виконавчої влади. П’ять з них очікують призначення ще з серпня-вересня. Нещодавно ви внесли в секретаріат Президента свої пропозиції. До того ж, за вашою констатацією, не віддавали перевагу жодній політичній силі, а керувались винятково професійними якостями кандидатів, тому й подали позапартійних. Знову ж таки, як члену «Народного Союзу Наша Україна», мені прикро, що в «помаранчевій» області не знайшлося жодного нашого колеги-однодумця, котрий відповідав би встановленим вимогам для обіймання відповідної посади. Я сподіваюся, що на найближчій партконференції ми разом зробимо істотні зауваження голові облпарторганізації в питанні ретельнішої підготовки кадрового резерву.

Врешті, і це не головне. Суть полягає в іншому. На жаль, але очікуваної прозорості влади, зокрема в кадровій політиці, у нас і близько не видно. Що ви, Олександре Миколайовичу, вкладаєте в поняття «професіоналізм», що берете за критерій оцінки? Чи може в даному випадку слугувати Красилівський район, коли подається кандидатура людини, яка працювала керманичем в іншому районі за часів пізнього президентства Кучми і яка пов’язана з певними приватизаційними процесами в нашому районі? Чому при цьому зовсім ігноруються вимоги як керівництва держави, так і думка регіонів? Чи знову нас поступово привчають жити у фальші: говоримо одне для загалу, а робимо зовсім інше для себе.

Про що сьогодні заявляє Прем’єр-міністр України В. Янукович. У контексті продовження політичної реформи місцева виконавча влада повинна формуватися з максимальним урахуванням думки органів і посадових осіб місцевого самоврядування. На жаль, ви ігноруєте цю вимогу не лише під час розгляду призначень. Ганебною реальністю нашої дійсності є той факт, що два самоврядні органи (Дунаєвецька і Полонська райради), які двома третинами голосів висловили недовіру керівникам виконавчої влади замість того, щоб бути почутими, змушені займатися тяжкими судовими процесами.

Якщо ж виходити із засад Президента України В. Ющенка, то і він не раз звертав увагу на цінність для стабільного розвитку держави такого морально-політичного документа, як Універсал національної єдності. А в ньому недвозначно зафіксовано як принцип залучення політичних партій і громадських організацій до участі у підвищенні ефективності кадрової політики в державі. Тобто якби ви, Олександре Миколайовичу, пішли шляхом відкритих, прозорих консультацій з представниками громад, вислухавши в кожному конкретному випадку публічні аргументи як «за», так і «проти», то, повірте, вам надто просто було б відстоювати позиції перед найвищими посадовцями. І в цьому питанні, на відміну того, що стверджуєте ви, не було б жодної політики. А була б логіка і незаперечна мотивація. Втім, шановний Олександре Миколайовичу, я далекий від того, аби давати вам будь-які поради. Але якщо ви справді щиро вірите у «помаранчеві» ідеали та вболіваєте за європейський вибір Президента, подумайте над тим, з якими думками доводиться сьогодні жити простим людям з подільської глибинки.

Насамкінець я просто вас невимовно прошу: не підставляйте так Віктора Андрійовича, на розчаровуйте людей у прагненні бачити Україну іншою.

З повагою,Микола СУПРУН,голова виконкому Красилівської районної організації партії «Народний Союз Наша Україна».