Що таке Жабокряківка? Окрім жителів самих Великих Сорочинців та іншого місцевого люду, нині навряд чи хто відповість на це запитання. Хіба вже надто допитливий чолов’яга, зачувши дивну назву, поцікавиться, що ж воно за предибенція така. Бо тепер якось і язик не повертається особливо афішувати, що нинішній Сорочинський ярмарок, який нині має статус національного, проводиться на колишній сорочинській околиці з назвою, яка не потребувала коментарів,
— Жябокряківка. Отож якщо пощастило вам побувати на Сорочинському ярмарку — значить, побували ви на Жабокряківському майдані, як солідно нарекли його пізніше.Сорочинський ярмарок:
«партійна організація і партійна література»Сьогодні ситуацію подають так, ніби нинішні події на Жабокряківському майдані — це і є гоголівський
«Сорочинський ярмарок» у новітній, скажемо так, інтерпретації. За нашої схильності до різних ювілейних дат навіть і тут не обійшлося без натяжок: нині кажуть про те, що виповнилося «40 років з часу відродження Сорочинського ярмарку». Чесно кажучи, це не зовсім коректно навіть по відношенню до самого Миколи Васильовича. Якби на тому світі він дізнався, які метаморфози відбулися з його твором, то в ліпшому разі ще раз перевернувся б у труні, як це стверджують прихильники теорії летаргічного сну письменника, а в гіршому... В гіршому, можливо, доля «Сорочинського ярмарку» склалася б так, як і другого тому спалених «Мертвих душ». Важко сказати... Адже впродовж кількох десятиліть за Миколу Васильовича говорять лише... його двійники — актори, які виконують на святі роль самого письменника — своєрідного сценарного розпорядника Сорочинського ярмарку. Хоча, звісно, якщо раніше за їхньою спиною стояли секретарі райкомів, то нині — бізнесмени, які за дивним збігом обставин стали власниками торгового бренду «Сорочинський ярмарок». Отут і перша суперечність: з одного боку, у нього статус національного, з другого — конкретні власники в особі ТОВ «Сорочинський ярмарок».Але мова не про це. Бізнес-інтереси — то окрема тема. Куди цікавіше поглянути на
«історичну спадковість» і роль, яку нині «приписали» письменнику та його героям організатори ярмарку — наскільки це виправдано і коректно стосовно самого Гоголя?І тут не обійтися без історії.
Що таке Сорочинський ярмарок, який нині подається як подія всеукраїнського масштабу, подивитися на яку цього року запросили навіть представників 15 посольств в Україні (серед яких було й кілька послів), куди регулярно їздять президенти з прем’єрами та інший поважний український люд?
За часів Гоголя Сорочинський ярмарок був подією містечкового значення, оскільки схожі дійства відбувалися тоді мало не в кожному селі. А якщо говорити про
«масштабність», то на роль принаймні заходу всеобласного значення, швидше за все, мав би претендувати, скажімо, дореволюційний Іллінський ярмарок у Полтаві, про який справді чули «на всю імперію». І не з літературних джерел! То, справді-таки, був захід, якийсь і за масштабами, і за значущістю міг би претендувати на те, що нині відбувається на Жабокряківському майдані.І залишатися б
«Сорочинському ярмарку» класичним літературним твором, в якому Гоголь намагався лише описати українські традиції, звичаї та характери, якби не наш звичний потяг «підганяти історію під політику». Адже так звана новітня історія ярмарку — не що інше, як витвір партійних чиновників радянської доби, які напрочуд вдало поцілили в «десятку»: догодили й начальству, й людям. Як кажуть, опинилися в потрібному місці, в потрібний час.Відомий журналіст Леонід Ніколаєнко — один з тих, хто знає історію
«відродження ярмарку» від самого початку, адже був безпосереднім учасником тих подій. Ось що пише він у своїх спогадах: «Наприкінці 50-х років минулого, звісно, століття в усі галузі сільськогосподарського виробництва впроваджувалися механізовані технології. Професія механізатора була найпрестижнішою на селі. На Миргородщині тоді раз на рік проводили День механізатора. Саме день, а не свято. До районного будинку культури разом з керівниками та спеціалістами господарств запрошували передових трактористів, комбайнерів, жаткарів, шоферів, слюсарів, ковалів... Під час підготовки до чергового Дня механізатора перший секретар райкому партії, Герой Радянського Союзу і мудрий педагог Олексій Барвінський запропонував провести його не в тісному залі районного будинку культури, а на лоні природи, в одному з господарств району, яке добилося найкращих показників на жнивах, щоб учасники того заходу на власні очі побачили те, що називається культурою землеробства, оглянули поля, майстерні та все інше. До механізаторської їдальні включно...».Отак і відзначали День механізатора в сусідніх із Сорочинцями Савинцях — в урочищі Острів на березі Псла. Але трагікомічний випадок, за свідченням того-таки Ніколаєнка, змусив райкомійців наступного року шукати інше місце. А трапилося ось що. Один із передових механізаторів, хильнувши на святі зайвого, кудись зник. Залишилися тільки його одяг та черевики на березі! Думали, втопився. І хоч чолов’ягу невдовзі знайшли (той мирно спав у стіжку), та начальство так наполохалося, що наступний День механізатора вирішили проводити
«подалі від річки», де гуляти-випивати можна було спокійніше. Ось тоді й з’явилася «кандидатура» Жабокряківки (урочисто названої пізніше майданом) — болота з левадою на околиці Сорочинців, де втопитися й справді могла хіба що лише жаба.Згодом на те свято майже випадково потрапив і тодішній перший секретар обкому КПУ Олександр Мужицький, який у цей момент лікувався в Миргороді. Готуючись до його приїзду, організатори вирішили
«урізноманітнити сценарій» гоголівськими героями, отож саме Мужицькому й приписують нині фразу, яка потім втілилася в нову ідею: «Та у вас тут справжній «Сорочинський ярмарок»!».Пізніше сюди почали привозити й керівників з інших районів, щоб ті подивилися,
«як треба», а відтак і послідовники Мужицького зрозуміли, що подібний захід може принести неабиякий зиск. Передусім для самого начальства. Так і з’явився Сорочинський ярмарок, де можна було «похвалитися здобутками й пошануванням народних традицій». Адже про ярмарок неодмінно писала центральна преса, сюди протоптали доріжку й київські та московські телевізійники, почали навідуватися високопосадовці з обох столиць. А де ж іще, як не серед «народного колориту» та за чаркою полтавської горілки можна краще про ті «здобутки» розповісти?Задоволений був і народ. З усіх-усюд їхали до Сорочинців люди, щоб не лише погуляти, а й придбати дефіцит — імпортні черевики чи велосипедну шину, яких у сільському магазину вдень з вогнем знайти було неможливо. І ніхто не думав тоді про збитки, які приносив ярмарок... самим торговельникам. Адже місцеві райспоживспілки спеціально до ярмарку мали нагромаджувати на базах дефіцитний товар, відряджати за сотню кілометрів будівельників для спорудження павільйонів, посилати туди продавців, платити їм за відрядження, годувати... Як зізнався мені якось тодішній голова Новосанжарської райспоживспілки, все це
«влітало в добру копієчку», адже дефіцитний товар можна було без жодних затрат продати й на місці.Але партійне керівництво тоді це хвилювало мало.
Нові часи — нові сценарії
Коли партійно-господарська система впала, здавалося, під її руїнами поховано буде й сам ярмарок. Тим паче що на початку 90-х і торгувати стало особливо нічим, і успіхи вже
«не радували», і скептиків щодо самої ідеї Сорочинського дійства з’явилося чимало. Ці дискусії ні-ні та й вихлюпувалися на сторінки місцевої преси. Однією з ідей, яку, скажімо, обстоювали противники старого «сценарного плану», було згортання торгівлі ширвжитком і перетворення ярмарку на фольклорне свято з виставкою народних промислів. Можливо, в цьому й був сенс, але перемогла інша точка зору.Керівництво області й за часів незалежності представляли ті самі партійні чиновники (щоправда, колишні), тож інерція їхнього мислення не пішла далі
«протоптаних шляхів». Водночас друге життя подіям на Жабокряківському майдані мала дати... промисловість. Концепція полягала в тому, що ярмарок віднині має репрезентувати й усі галузі полтавської промисловості. Ось тоді в Жабокряківці й з’явилися перші... КрАЗи — символ місцевої економіки та інший «серйозний крам», а звіти про ярмарок неодмінно рясніли великою кількістю промислових угод, які, мовляв, «допоміг» укласти Сорочинський ярмарок. Почалися розмови про «величезні загальноукраїнські перспективи»... Жабокряківки і «перетворення її на Нью-Васюки».—
Невже вони й справді думають, що Сорочинці зможуть незабаром конкурувати з Женевським автосалоном або Франкфуртським ярмарком?! — пригадую, обурювався тоді один колега-журналіст, якому «зарізали» критичну статтю про ярмарок в обласній газеті.Та жарти жартами, але показуха й цього разу спрацювала. Якось на ярмарок
«заманили» навіть цілу делегацію з Тульської області на чолі з місцевим губернатором. Гості «розбили» й власний торговельний павільйон, а наш і їхній губернатори перед входом до нього поклялися, що саме в Сорочинцях почнеться відродження втрачених було економічних зв’язків. Щоправда, туляків більше тут ніхто не бачив, а їхній губернатор, судячи з повідомлень московської преси, «потрапив під статтю», так і не встигнувши підтвердити реноме «кращого друга полтавців».Зате ідеї Сорочинського ярмарку активно почали використовувати наші українські політики. Особливо напередодні тих чи інших виборів, коли стало модним
«світитися» в Сорочинцях: на тлі солом’яних брилів, дерев’яних дудочок і колоритних гоголівських героїв — в обіймах із самим Миколою Васильовичем. Хто тільки не «пропіарився» в такий спосіб на Жабокряківському майдані! Разом з усіма українськими президентами, спікерами й більшістю прем’єрів. Навіть колишній очільник російського кабміну й нинішній посол в Україні Віктор Чорномирдін і той мав нагоду скуштувати тут короваю та з’їсти галушку. А Віктор Янукович в обстановці загального фурору навіть купив тут позаторік гусака.Літній день, що рік годує
Візити високопосадовців не пройшли марно і ярмарок одержав статус національного. Хоча його й важко якось ув’язати з конкретними власниками відповідного торгового бренду в особі ТОВ
«Сорочинський ярмарок», яке й керує тепер усім, що відбувається на Жабокряківському майдані.А відбувається ось що. Від колишньої сільської левади не лишилося й сліду (за винятком кількох калюж, які цього року пересохли і їх довелося заливати
«штучною» водою). Якщо раніше після перших Сорочинських ярмарків місцина ця за кілька днів набувала звичного сільського вигляду, то тепер вона нагадує «резервацію» посеред села, обгороджену залізобетонним парканом, за яким височіють споруди у стилі «а-ля Пирогово» — дерев’яна капличка, кілька мазанок, хатина Хіврі з дерев’яними «трибунами» для почесних гостей, якісь павільйони... А навкруги 16-гектарна територія, густо помережана асфальтовими доріжками, яка стоїть пусткою 360 днів на рік (ярмарок працює лише п’ять днів).Якби все це побачив Микола Васильович Гоголь, то, будьте певні, написав би ще одну фантасмагорію у стилі
«Сорочинського ярмарку» чи «Мертвих душ» («Мертве місто», наприклад).Із сучасною історією ярмарку ми, здається, розібралися. Тепер про перспективи.
Можна, звісно, залишити все, як є. Однак самі організатори погоджуються з тим, що п’ять ярмаркових днів у віддаленому від обласного центру селі — це не зовсім серйозно для серйозного бізнесу. Цю думку під час цьогорічного ярмарку підтвердив і голова облдержадміністрації Валерій Асадчев, заявивши, що непогано було б проводити його в кілька етапів. Власне, перші кроки в цьому напрямі робилися й раніше. Це так званий Малий Сорочинський ярмарок. Щоправда, відбувався він узимку і, звісно, не в самих Сорочинцях, а в Полтаві. В іншому, так би мовити,
«форматі» й, здається, без самого Миколи Васильовича та Солохи: там були представлені лише промислові товари, тому ярмарок мало чим відрізнявся від звичайної промислової виставки.— Проблема в тому, що самим організаторам, схоже, надто важко вирішити ідею концептуально, — зазначає економіст Микола Федченко. — Поки що все йде за принципом поєднання
«вужа та їжака»: з одного боку, народний колорит з піснями танцями, продажем сувенірів, пивом, горілкою й шашликами, з другого — КрАЗи й іномарки, зі сподіваннями, що серед суцільного «шашличного» диму комусь спаде на думку укладати тут серйозні угоди. Не знаю, як іноземні посли, яких цьогоріч тут було нечувано багато, але ось зарубіжний компаньйон нашої фірми, якого цього року ми теж «вивели в сорочинський світ», здається, так і не зрозумів, що ж тут відбувається. Якщо люди зібралися випити й погуляти, то до чого тут тоді бізнес?...Цього року ярмарок знову відвідав Президент. І якщо торік йому під час урочистої церемонії відкриття довелося привселюдно
«знімати» з місцевих чиновників (зокрема, й тодішнього голови облдержадміністрації Степана Бульби)... краватки, щоб «наблизити» їх до народу, то цьогоріч ситуація змінилася. Наслідуючи приклад Віктора Ющенка, навіть міліцейські генерали на чолі з міністром прибули на ярмарок у вишиванках. Хоча самі вишиванки простому люду купити тут доволі проблематично — вони надто дорогі навіть для середнього українця.І взагалі, минули ті часи, коли люди їхали сюди за дешевизною.
Сьогодні більшість товарів (навіть шашлики і спиртне) за межами Жабокряківського майдану коштують значно дешевше. Підприємці нарікають на високі ставки
«містового» (на це дехто пробував скаржитися навіть Президенту). Адже якщо колись бажаючим торгувати в Сорочинцях достатньо було лише самого бажання або якоїсь символічної суми, то тепер кожен клаптик землі став тут «торговельною площею» з відповідними розцінками (від 300 до 400 гривень). І це лише за «стандартне місце», а не за павільйон! Звісно, за таких умов принципи формування ярмаркових цін далекі від радянських часів. Не кажучи вже про часи гоголівські, коли люди, які поверталися з ярмарку з непроданим товаром, ставали об’єктами насмішок — виходить, або товар нікчемний, або ціну «загнули». Тепер «загинати» ціну змушені всі, хто хоче окупити «бізнес-тур» до Сорочинців.Є й ціла низка організаційних проблем, які ще належить розв’язати організаторам ярмарку. Одна з головних — структуризація самої торгівлі. І хоч певні кроки стосовно цього зроблено, та центральна алея місцями все ще нагадує
«вінегрет», де поруч з тракторами й автомобілями демонструють коней і свиней, торгують пуховими хустками й «цукровою ватою».До речі, про харчування. За часів, коли основними
«фігурантами» були райспоживспілки, асортимент харчовики мали значно ширший: всюди можна було з’їсти й борщу чи супу з галушками, скуштувати вареників чи млинців. Тепер зазвичай національні страви витісняються шашликами й хот-догами.З огляду на все це, доходиш сумного висновку: Сорочинський ярмарок тепер, на жаль, мало чим відрізняється від звичайного полтавського ринку. Варто відійти на якийсь десяток метрів від Хівриної хатини, де
«гніздяться» торговці товарами народних промислів, і ви опинитися серед таких само наметових «лабіринтів», що є ознакою будь-якої міської «барахолки» зі звичним набором імпортного краму (за винятком хіба що харчових продуктів, які таки є місцевими). Тому народ і дивується: який стосунок мають японські трактори, китайські велосипеди й турецькі дублянки до Національного(!) Сорочинського ярмарку?Непокоїть людей і низка інших проблем, які так і залишаються нерозв’язані. Самі торговельники та санслужба, скажімо, не перший рік нарікають на перебої з електрикою: потужність місцевої електромережі й нині далася взнаки. Варто згадати спітнілі обличчя послів, які разом з журналістами
«парилися» в наметі прес-центру, мрійливо поглядаючи на непрацюючі кондиціонери. Що подумають про нас вони?А що подумають люди, які, бажаючи побачити церемонію урочистого відкриття ярмарку, потрапили в таку тисняву, що дехто взагалі пожалкував про власний намір ступити на сорочинську землю? Адже тепер центральна алея настільки перевантажена торговими точками, що навіть
«презентаційним» волам із Солохою на підводі потрапити до садиби Хіврі — головного концертного майданчика ярмарку — доволі проблематично. Безцеремонні охоронці змушені були просто відштовхувати публіку й журналістів, яких пускають сюди за спеціальними перепустками, з «допомогою» фрази, що стала вже класичною в лексиконі пишучої братії: «Пропустітє же! Жівотниє ідут!» («Та не «жівотниє», а воли», — намагався напоумити «чоловіка при виконанні» місцевий фотокор).Нинішнього року на ярмарку вперше з’явилися біотуалети, обгороджені в
«національному стилі» плетеним перелазом. Однак для «пересічних» — все та сама «казарма вигрібного типу». Хоч тут і додумалися нарешті поставити перегородки та покласти туалетний папір, але одна американка українського походження, яку свого часу довелося супроводжувати, ще й досі, певно, згадує про ці «відвідини» з жахом. Побувавши кілька років тому на ярмарку, вона, не звикла до подібної «комунальної спільності», все не наважувалася разом з «черговиками» переступити поріг популярного закладу — аж доки наші не заблокували «вільне волевиявлення».Не краща ситуація й із автостоянками. Сьогодні є кілька
«престижних» майданчиків для парковки, куди можна потрапити лише за спецперепустками. Та й ті перебувають під... навколишніми «буграми», а основна ж маса гостей змушена залишати свої авто серед найближчого поля, шматок якого ще з часів «відродження» традиційно відводиться під автостоянку....За радянською традицією, ще й нині про Сорочинський ярмарок журналісти зазвичай воліють говорити або добре, або... нічого. Як про покійника... Вважається, що критика апріорі
«б’є» по «народних традиціях», а це тепер доволі непопулярна тема: ми ж, мовляв, повинні «відроджувати»... Повинні, але що відроджувати? Китайського чи турецького виробника? Думається, якщо вже й надали ярмарку статус національного, то наповнювати це «звання» слід не лише за формою, а й за змістом.І все-таки... Ярмарок є ярмарок. Краще так, ніж... ніяк — з цим погоджуються навіть скептики. Тому залишається вірити, що в Жабокряківського майдану є перспектива... бути. А Микола Васильович Гоголь, дасть Бог, допоможе чиновникам і бізнесменам народити й нові ідеї.
Полтавська область.
