Як отак зберігати — не буде чого реставрувати

Працівники Івано-Франківського художнього музею відкрили виставку «Повернення з небуття» — це ікони, і щойно відреставровані, й ті, на яких заледве видно лики святих.

На тлі «помолоділих» ікон, які повернулися до Івано-Франківська з львівських майстерень, шість тьмяних і потрісканих образів та дві скульптури «Святий Станіслав» (Баварська школа різьбярів Туддера і Кутченрайтера), що виставлені поряд, нагадують жебраків, які просять милостині.

На жаль, щоб всі ікони, які того потребують, повернути з небуття, в обласному бюджеті бракує коштів. Їх знайшли лиш на реставрацію восьми шедеврів XVІ—XІX століть. Це ікони «Стрітення», «Благовіщення» (XVІ ст.), «Спас на престолі» та «Благовіщення» (XVІІ ст.), «Апостоли» (1735), «Великомученик Дмитрій» (1843), «Диявольські двері з зображенням архангела Михаїла» (XІX ст.). Наступного року в обласному бюджеті теж планують виділити 190 тисяч гривень. Та це крапля в морі, адже реставрація однієї ікони коштує приблизно 12—14 тисяч гривень. А образів, які ось-ось розсиплються, сотні.

За словами провідного науковця музею Мирослава Аронця, по суті, всі ікони, що є у фондах (більш як 400), та приблизно стільки само культових скульптур потребують реставрації. Виставлені шість ікон та дві скульптури, датовані XVІ—XІX століттями, — найцінніші з них. Мета виставки — не дати загинути творам мистецтва, привернути до них увагу меценатів. Вони, на жаль, не поспішають у рятівники. Тож показати їм приклад вирішили перші особи області й міста. Голова ОДА Роман Ткач узявся за власний кошт відреставрувати ікону вівтаря кінця XVІІІ ст. «Розп’яття з пристоячими», голова обласної ради Ігор Олійник — ікону святого Миколая, а міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус — образ Матері Божої. Їх підтримав «Кредобанк» — зобов’язався відреставрувати ще два образи. Отож, тішиться директор музею Михайло Дейнега, дасть Бог, наступного року музей отримає ще п’ять відреставрованих робіт, які не соромно буде показати людям. А що робити з іншими? Якщо реставрувати щороку десяток ікон, то чи всі дочекаються черги? Чи є радикальний і менш витратний вихід з ситуації?

— Ікони, які нещодавно повернулися з реставрації, у 1993 році її уже проходили, — розповідає Мирослав Аронець. — Тобто протрималися вони заледве 13 років. Бо ми усуваємо наслідки, а не причину. А головна причина псування ікон у тім, що приміщення костелу, в якому розміщується музей з 1980 року, зовсім для цього непридатне. Тут вогко, протяги, непостійна температура повітря. Це згубно впливає на ікони. Дерево то набухає від вологи, то розсихається, фарба тріскається й обсипається. Реставруй — не реставруй, а твори не витримують таких випробувань. Отож краще було б переселити музей в інше приміщення, бо реставрація картин, які потім повертаються в непридатні умови — сізіфова праця. У нашому місті є ідеально підходящі споруди. Поки що вирішити справу не вдається. Не хочу наврочити, але, якщо нічого не зміниться, через десять років ікони, так гарно відреставровані, можуть перетворитися на дрова. І така загроза існуватиме постійно, якщо ми не заберемо звідси художній музей.

Дарина НАЗАРЧУК.

Івано-Франківська область.

У «Соняха» — двадцятиріччя

Саме таку назву має літературно-мистецьке об’єднання, що діє в Дунаєвецькому районі на Хмельниччині. Місцеві майстри слова, пензля, народної творчості, самодіяльні композитори збираються на творчі зустрічі, випускають колективні збірки, які одразу стають раритетами. Дбають тут і про молоду зміну, для якої працює студія «Джерельце». А двох активістів «Соняха» — поета й прозаїка Афанасія Коляновського та гумориста Романа Болюха, прийнято до Спілки письменників України.

Віра ШПИЛЬОВА.

Хмельницька область.

«Стукнуло» 15!

Полтавська спілка літераторів — чи не перша на Полтавщині творча фундація, що виникла за часів незалежності автономно від центру. 15 років тому її вирішили створити місцеві письменники та поети, що об’єдналися навколо «молодого» тоді ще видавництва «Астрея».

Його директора Юрія Дмитренка й обрали першим головою нової спілки, яка невдовзі стала однією з найчисленніших на Полтавщині, об’єднавши у своїх рядах більше сотні місцевих літераторів. Журнали «Добромисл», газети «Літературна Полтавщина» та «Полтавочка» стали тоді своєрідними візитівками спілки. Багатьом початківцям допомогла вона видати й свої перші збірки. Цікаво, що серед членів ПСЛ — чимало й знаних письменників та поетів, членів Національної спілки письменників України, для яких місцева організація стала «ближчою».

Цими днями ПСЛ відзначила своє перше 15-річчя. З цієї нагоди відбулися урочистості в обласній науковій бібліотеці імені І. Котляревського, де було розгорнуто виставку творів, виданих за час існування спілки. Звучали вітання, спогади, хвилиною мовчання пом’янули спілчани й своїх колег по перу, багато з яких, на жаль, одійшли вже за вічну межу. Всі учасники зібрання одержали сувеніри й від «Голосу України», а редактор газети «Літературна Полтавщина» Михайло Любивий відзначений спеціальним призом нашого часопису.

Вл. інф.