До чистої душі бруд не пристане

«На сайте www. compromat. іn. ua была размещена статья «Батькивщина» вас не забудет?». Не могли бы Вы дать комментарии к этому материалу?

С уважением, администрация сайта. 08.11.06».

Бо в порядному товаристві враховуються лише факти і конкретні особи, а не якісь там припущення й аноніми. А тут раптом — «была размещена». Ким?

Та нехай собі. Але ж «администрация сайта» (що виступає тут як хто, як стороння і непричетна особа?) просить у типово російському розмовному стилі: «Не могли бы Вы...?». Ніби й не просить, а так собі розмірковує, чи могли б, чи не могли б...

«Не скажете, который час?» замість «Пробачте. Скажіть, будь ласка, котра година?» Але такі «дрібниці», як ввічливі звертання, — це для них нездоланний психологічний бар’єр.

Отже, стаття. Якщо можна так сказати.

Бо «материал» виявився насправді мало схожим на зразок журналістської творчості, проте, за формою і змістом, цілком відповідав класичній конструкції дешевого наклепу.

Схема «материала» проста, як цеглина. Автор(ка) взяв(ла) партійну брошуру «За що бореться Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Програмні засади і Статут партії. Київ, 2005» і, понависмикувавши з контексту окремі фрагменти, загорнула кожен у брудну ганчірку власних хворобливих емоцій, натяків, злісних означень, недомовок, відвертих інсинуацій і безпідставних припущень у негативному ракурсі.

Хоча, звичайно, ця типово російська підступна лексика, за допомогою якої автор(ка) намагається вимазати брудом патріотичних людей, котрі вже частину свого життя віддали боротьбі за встановлення справедливості в Україні, могла б бути — в іншому випадку — застосована із цілком благородною метою.

Починається «материал» репортажно, з переходом до майже мемуарних роздумів:

«2006 год. Ноябрь... Народные избранники всех уровней спокойно сидят в нужных креслах. И нет им дела до электората. Они своего добились... Ведь суть политики не меняется... Актеры все те же... В этом отношении наиболее многоликими оказываются партийные лидеры в юбках. На первый взгляд: милые, привлекательные... А внутри кто? Монстр или человек?».

Ця прелюдія, можливо, була б схожа на базову заставку до популярної бесіди професійного психолога, якби оця «підводка» із спідницями одразу не ставила у фокус уваги одну загальновідому особу-лідера, яка своєю присутністю в українському політикумі псує нерви різноколірним і безфарбним політиканам, котрі, час від часу тасуючи свою кадрову колоду, не перший рік сидять у зручних кріслах на печерських пагорбах.

Заради паплюження однієї жінки, в Україні не лише час від часу з’являється подібний «материал», а й — соромно і сумно сказати — коригують внутрішньополітичний і зовнішньополітичний курс держави Україна, вигадуючи для цього меморандуми, коаліціади, універсали тощо.

В якій ще державі світу віце-прем’єра уряду, жінку, яка у 2000 році, виявивши і перекривши канали злочинних фінансових оборудок кучмістів у сфері енергоносіїв, «знаходить» 12 млрд. гривень і, вперше за весь період незалежності України, розраховується з усіма багаторічними боргами в зарплаті, одразу по тому знімають з посади й запроторюють до в’язниці?

В якій ще державі світу післякучмівський президент дає найвищу оцінку тій самій жінці, голові уряду (і насправді є за що!), щоб через два тижні звільнити цю голову з посади без жодних підстав і без жодних пояснень!?

В якій ще державі світу ту саму жінку, державного діяча найвищого рівня, закидану компроматом, висмоктаним із пальця, а потім виправдану всіма судами України і Росії після несправедливих звинувачень (до речі, ніхто досі не вибачився перед нею), після помаранчевої революції, в якій вона відігравала провідну роль, продовжують знову переслідувати, шукаючи компромат на неї, намагаючись принизити людину вигаданими підозрами, навіть перекручуючи інформацію про її очевидні успіхи в державному будівництві й подаючи їх як недоліки.

«Откуда ты, «красна девица»?» — таким фамільярним підзаголовком автор(ка) «материала» відкриває цілий напрям паплюження ненависної для нього(неї) жінки, обрушуючи на неї лавину інсинуацій та відвертої брехні з приводу історії створення й засад діяльності партії ВО «Батьківщина».

І питається: чого це раптом потягло автора(ку) на історичні дослідження з приводу спідниці (пардон, «юбки») з виходом на громадську організацію «Громада»? Ага, ось воно що: «В то время ее возглавлял известный политик «всех времен и народов» — Павел Лазаренко».

Титулом «всех времен и народов» досі нагороджували хіба що Леніна, Сталіна, Гітлера, ну, може, ще Герострата. Але ж автору(ці) ну вже так конче необхідно було «приклеїти» людину, засуджену у США, до нинішнього лідера «Батьківщини»! Як кажуть у таких випадках, інкримінувати причетність не вдалося, але ж завдання полягало в тому, щоб хоча б тінь кинути, а там читачі домислять.

«Вот так и появилась... партия с громким названием «Батькивщина», которая должна была стать новым политтечением. И ведь стала. Политтехнологи постарались на славу, выдумывая звучные лозунги...»

Автор(ка) не наводить жодних фактів, ані опису подій, просто подає кілька натяків, а потім — «Вот так и появилась». І далі починає розкручування брехні власного виробництва на підставі перекрученого трактування офіційних документів.

Порівняймо цитати, що їх наводить автор(ка), з текстом документа «Програмні засади партії «Батьківщина».

У цьому документі в контексті посилання на відомий вислів Тараса Шевченка: «І на оновленій землі Врага не буде, супостата...», читаємо (стор. 10):

«Цей духовний заповіт... кличе наш народ до боротьби за гідне життя, ... щоб наша Батьківщина стала ве ликою сім’єю, матір’ю для всіх дочок і синів — патріотів, готових до самопожертви заради її відродження і величі, а держава стала гарантом добробуту і прогресу нинішнього і прийдешніх поколінь».

Натомість в автора(ки) «материала» цитату перекручено і вставлено в злостивий контекст:

«Сейчас бывшие члены партии признаются, что верили каждому слову, каждой строчке Устава. Готовы были, по первому призыву лидеров «к самопожертвованию ради возрождения и величия Родины».

Які члени партії й чому вони «бывшие»? — цього автор(ка) не пояснює, як і того, чому це раптом деякі громадяни України перестали бути патріотами своєї держави.

Далі в автора(ки) «материала»:

«Говоря по-правде, совершенно несложно поверить в торжество справедливости, прочитав слова из брошюры «За що бореться Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина»: «партия новой общественной идеологии, которая органически совмещает (в оригіналі — поєднує, тобто по-російськи — объединяет) социальную солидарность с защитой индивидуальных прав и свобод человека. Партия тех, кто выступает за построение независимого и суверенного государства, ... за справедливость и социальную защиту граждан. Она считает своим главным заданием ликвидировать бедность в Украине, создать достойные условия для жизни всего народа».

І після наведення цього фрагмента автор(ка) питає: «Красиво?».

Але автор(ка) «материала» прямує до іншої мети, а тому не взявся(лася) цитувати далі, бо це не вписувалося в задану схему знеславлення і плямування. Бо далі у «Програмних засадах» читаємо:

«Це партія — лідер опозиційних демократичних сил України, яка вела непримиренну боротьбу проти кримінально-олігархічного владного режиму». Ми тільки ще додали б, що й нині, у наші дні партія веде цю боротьбу.

Але автор(ка) веде свою лінію і вибудовує комуністичний підтекст викладу:

«Батькивщина»... придумывает себе направления борьбы — «за светлое будущее народа». И «бьется»! Усиленно! Живота не жалея. Все только ради нас — людей. Правда, «полегонечку» укладывает себе красную дорожку на политический Олимп».

Як бачимо, замість фактів — знову емоційне есе з розряду тих, що побутують на комунальній кухні. Але ж факт є очевидним для всіх: ВО «Батьківщина» була й залишається лідером опозиційних демократичних сил України, вела й продовжує боротьбу проти кримінально-олігархічного владного режиму.

До речі, в нашій багатопартійній системі свою дорогу «на политический Олимп» прокладає — в автора(ки): «укладывает» — кожна партія і кожний лідер. І це нормально в нетоталітарній державі.

Ось тільки методи прокладання в кожного різні: хтось насправді «полегонечку», чесно, прозоро і відверто, а хтось інший — організовуючи масові фальсифікації під час виборів, використовуючи посаду прем’єра уряду і весь адміністративний ресурс, як це ми фактично бачили і документально засвідчили восени 2004 року.

Якби «Батьківщина» і БЮТ не виступили проти фальсифікацій на захист правди і справедливості, а сиділи, як миша під віником, не було б нині таких «материалов».

Але автору(ці) — не до правди. Зацитувавши цілком благородний фрагмент з «Програмних засад» про партійну роботу, спрямовану на відродження духовності, де планується використовувати «кращі надбання народу і всього людства», автор(ка) «материала» перекручує сенс тези і знову вибухає злісними емоціями:

«Замахнулись! По мелочам не размениваются. Интересно знать, так, для общего развития, а кто у нас подпадает под категорию «человечество»? А то вдруг, по незнанию, себя не причислим и не начнем всесторонне развиваться. Так и останемся темными».

Звичайно, кожен сам обирає: чи виходити з темряви упереджень і відвертої брехні на світло правди, чи «остаться темными». Гірше, коли бажаючий залишитися темним, неосвіченим і таким, що сидить у болоті брехні, намагається й нас утягнути до своєї темряви.

Продовжуючи зловтішне коментування гуманістичного і благородного документа, автор(ка) «материала», ні перед чим не зупиняючись у своєму чорному пафосі, на свій копил ганебно перекручує Конституцію України, намагаючись переконати читачів у тому, що:

«Для борьбы за «торжество справедливости», согласно ст. 5 Основного закона, мы избираем депутатов. А, следовательно, народ только через них, должен (підкреслення моє. — В. К.) осуществлять свое руководство государством, во всех сферах».

«Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».

Тож визначення «народ только через них должен» — це вже з більшовицько-фашистської або, якщо хочете, кримінальної лексики і методів концтабірної організації життя суспільства. Це вже ми пережили в комуністичні часи.

У такому ж дусі злостивих перекручень автор(ка) коментує ту програмну засаду «Батьківщини», де йдеться про розвиток демократії (цитую документ): «...встановити дієвий народний контроль над владою, надати парламентській опозиції конституційний статус одного з державних інститутів контролю суспільства над виконавчою владою».

А тепер читаємо «материал»:

«Последняя фраза поражает своей новизной и «наивностью». И все-таки, насколько умно придумано. Оппозиции, да статус конституционный. Предусмотрели власть во власти».

Не має сенсу далі цитувати цей опус (чи пак «материал»)... Тим паче що далі за його текстом смакується чвара навколо кадрових змін, які відбулися не так, як хотілося б автору(ці) «материала».

Ну не вийшло, не вийшло в авторів цього пасквіля (читай: «продукту») товару добротної якості навіть для цього досить специфічного жанру. Ані за формою, ані за змістом.

Особливо жалюгідний вигляд має прагнення автора(ки) підвести компромат ближче до тієї «юбки», що йому(їй) автору(ці) заважає жити:

«Главное, чтобы спина у нее была пошире. И это уже не важно, что женская. Все равно акула, политики. ... Не зря же Юлия Владимировна приравнивается к политакулам. ... А у «нашей» акулки зубки в шесть рядков. Перекусила, члена своей же партии, и не подавилась. Правда, и выплевывать не стала... Ой, простите! Есть еще более приближенные — А. Турчинов. Который своим лицемерием поразил...».

На закінчення повідомляємо зацікавленим, що розглянутий тут оцей, з дозволу сказати, «материал с уважением» підписано автором: Ангелина Гордиенко. Підписано російською, як і написано весь «материал».

Щоправда, у збірнику «Хто є хто в українських мас-медіа», виданому в 1999 році, такого(ї) автора(ки) немає. Тож або це звичайний анонім, який із притаманною йому сміливістю заховався за псевдонімом, або щось таке, що його українське ім’я можна хіба що знайти лише в російському довіднику мас-медіа.

Визначальною характеристикою провокаторів усіх часів і народів є цілковите нехтування Божих Заповідей, а отже, й брак докорів сумління, зневага до правди і готовність цю правду зрадити за тридцять срібняків.

Бо в чому притягальна сила примітивної брехні?

У примітивну брехню обов’язково хтось повірить. Навіть якщо цих «хтось» виявиться кожен двадцятий, то й це вже 5 відсотків електорату. Прохідний бар’єр!

Що і треба було довести. Довести тим, хто не хоче думати і жити правдою.

А до чистої душі бруд не пристане.

Віталій КОРЖ, народний депутат України (фракція БЮТ).