Восьмирічний Андранік Алексанян — дивовижна дитина. Не по роках кмітливий і розсудливий, з дивним поєднанням ще зовсім дитячого бажання попустувати й погратися з по-дорослому філософським ставленням до життя. Доля просто через край нагородила його музикальністю, артистизмом і дзвінким голосом. Але при цьому не забула забрати своє — здоров»я і силу. Фізичну силу. Бо силі духу й витривалості у цього маленького хлопчика можуть повчитись і дорослі. Маленьку естрадну зірочку, яка ще тільки народжується, інколи доводиться виносити на сцену на руках.

Дарунок долі

Таланти, як і хвороба, стали для батьків Андраніка несподіванкою. До трьох років він ріс практично здоровою дитиною, схожою на своїх ровесників. А потім мама почала помічати якісь дрібнички у поведінці, котрі з часом принесли колосальні зміни в життя всієї родини. Розпочнімо з хороших. Одного разу Андранік, прислухавшись, як мама набирає телефонний номер, впевнено назвав ім’я того, кому дзвонили. Дивно, адже дитина ще не знала цифр. Але дуже швидко малюк навчився розрізняти всі телефонні номери по набору. Секрет виявився простим: маючи унікальний слух, він запам’ятав, як звучить кожна клавіша набору. Усякий шестизначний номер мав свою «мелодію», і Андранік тримав їх усі в голові. Після того було вже зовсім не дивно, що він запам’ятовував будь-яку пісню буквально з першого разу. Трошки згодом, коли хлопчику купили клавішний інструмент, він практично одразу почав на ньому грати без допомоги вчителів. Не знаючи нотної грамоти, лише уважно слухав музику, а потім повторював її на інструменті.

Утім, не гра, а співи стали його найулюбленішим заняттям. Побачивши здібності хлопчика, батьки записали його у гурток вокалу при хмельницькому Палаці творчості для дітей та юнацтва. За рік занять результати були вражаючими. Маленький співак вивчив близько трьох десятків пісень, підготував програму сольного концерту, став переможцем трьох українських і одного міжнародного дитячих музичних конкурів. Тепер Андранік готує тур благодійних концертів і разом із батьками та своєю викладачкою Діною Ремською активно шукає авторів пісень, які будуть написані саме для нього. Уже в найближчих планах — свій диск, концертні виступи, авторські пісні. Андраніку приходять запрошення взяти участь у нових конкурсах і фестивалях, знятись на телебаченні...

Поглянути збоку — можна і позаздрити тому, як легко хлопчик ступив на шлях естрадної зірочки, котрий усі малюють таким важким і недоступним. Насправді ж тільки найближчі люди, мама Міла, тато Вартан і вчителька Діна Сергіївна, знають, що йти Андраніку доводиться дійсно крізь терни.

Мамо, я народжуся вдруге

Коли в Андраніка почали розвиватись музичні здібності, тоді ж стались серйозні збої у здоров’ї. Спочатку мати лише помітила, що дитині важко переступати через бордюри. Але її тривога викликала лише посмішку у лікарів. Та невдовзі вони поставлять діагноз — важка спадкова хвороба. Саме вона заважає Андраніку не тільки ходити, але й рости. Його розум і здібності розвиваються значно швидше за тіло. Найважче доводиться маленьким ніжкам, бо вони швидко втомлюються, і хлопчику, незважаючи на його природну жвавість, частенько хочеться не тільки сісти, а й полежати, відпочити. Усе це стало причиною того, що він отримав інвалідність, не відвідує школу і змушений займатися з учителями вдома. Дуже часто його спілкування зі світом обмежується крихітною двокімнатною «хрущівкою», комп’ютером, та головне — музикою й співом. Утім, ні батьки, ні вчителі, ні сам хлопчик не сприймають ситуацію трагічно. Навпаки, жваво розповідають про те, що їм нарешті видали безкоштовно дитячий візочок, і тепер прогулянки для них із мамою значно полегшились. Адже раніше у неї просто не вистачало сил довго носити сина на руках, а тим більше відправлятись у подорож, на концерти. Інколи на прогулянках виручав іграшковий мотоцикл з електродвигуном, але хіба на такому далеко заїдеш?

«А це ще один «помічник», — мама дістає з комірчини ортези — металопластмасову конструкцію, в яку одягаються ніжки. Якщо їх одягнути й носити цілий день, то кісточки в ногах до вечора не вигинаються й залишаються такими само рівними, як зранку. Але ходити в цих протезах украй важко — пластмаса й метал дуже тяжкі. «Попробуйте, який гострий край, — водить рукою Андранік, — так муляють, що просто до крові натирають.» Про легку, зручну і безболісну ортопедичну підтримку Андранік навіть не думає — він просто ніколи у своєму житті не бачив і не приміряв такої. У нього є інша мрія — узяти й народитися вдруге. Тільки не таким, як зараз, а міцним, сильним і здоровим.

Надію на друге народження хлопчикові дали московські хірурги, котрі пообіцяли у дванадцятилітньому віці прооперувати його. Тоді протягом року треба буде перенести вісім операцій. Окрім небувалої мужності, потрібні будуть ще й банальні гроші. Але тато категоричний: «Якщо у сина з’явиться надія, я готовий продати нашу квартиру.»

Хто на світі всіх добріший?

Родині Алексанянів можна по-доброму позаздрити, бо батькам несказанно пощастило із сином, а Андраніку — із люблячими батьками. Коли вони побачили, що хлопчик хоче й може співати — дружно почали допомагати йому в усьому. Хоча інколи доводиться просто перевершувати себе — стільки витрат потребує сольна кар’єра. Діна Сергіївна тільки встигає перераховувати, чого й скільки потрібно: записати простеньку фонограму лише однієї пісні — триста гривень, орендувати зал для виступу — до півтисячі, взяти участь у конкурсі — й у дві тисячі не вкладешся, пошити костюми, заплатити музикантам і операторам, домовитися з авторами музики і текстів... Сотні гривень складаються у тисячі, а при цьому доходи родини надзвичайно скромні. Пенсія Андраніка і доплата мамі по його догляду — усього 524 гривні. Кожна гривня, яку заробляє батько, насамперед іде на підтримку синового здоров’я і на... пісні.

Якби не вірні друзі, маленька зірочка так і не засяяла б на сцені. Найперша в цьому списку — Діна Сергіївна. Для багатьох залишається незрозумілим, чому кілька разів на тиждень вона прямує на заняття додому до Андраніка. Викладач із двадцятирічним стажем, яка працює з двома вокальними групами і не отримує за свою роботу навіть п’ятисот гривень, з Андраніком займається безкоштовно.

А дядя Вітя Ніколішин пише для маленького співака музику. А дехто з поетів дарує свої вірші для пісень. А столичне земляцтво хмельничан хоче влаштувати його концерт у Києві. А управління культури допомогло з поїздкою на конкурс. А... втім, перераховувати вже практично й нічого. Мало того, коли мама і вчителька звернулись до людей грошовитих із проханням допомогти в організації поїздок та концертів, то почули не тільки відмову, а ще й болючі слова образи. Один із «благодійників» порадив мамі не просити, а самій заробляти гроші, бо якщо голодному дати їсти сьогодні, то він прийде попросити ще й завтра. Інший філософськи зазначив, що хворій пенсіонерці він ще б купив ліків, а давати гроші на пісні? Що ж, кожен чинить так, як підказує йому душа. Восьмилітній Андранік не хоче просити, він любить дарувати. Коли побував у Будинку маляти, то віддав свою місячну пенсію на те, щоб сиротам купили солодощі й фрукти. Тепер готує концертну програму для того, щоб виступити з нею в райцентрах і містах області. Усі концерти будуть благодійними, а гроші, які вдасться зібрати, Андранік із батьками планує передати у фонд будівництва лікарні для дітей, хворих на важкі недуги.

А перший у житті свій сольний концерт хлопчик проведе в обласній філармонії. На афішах уже зазначено, що вхід на нього безкоштовний. Про те, що всі витрати з його організації взяла на себе родина і близькі друзі, глядачі не знатимуть.

Якщо у Андраніка запитати, про що він мріє, то у відповідь можна почути весь дитячий набір бажань. Від глобального — придумати таблетки від смерті, до зовсім банального — зручний стільчик, який можна поставити за кулісами. Вистояти дві години на сцені для нього просто не під силу, отож після кожної пісні треба хоча б на хвилинку присісти, перепочити. Нічого не вдієш, у житті дуже часто величні мрії спотикаються об такі буденні дрібнички. Так, Андранік готовий співати всьому світові, але ніхто не знає, як важко йому втримати мікрофон, а на мініатюрний радіопристрій у родини просто не вистачає коштів. Він радий віддати всі зароблені гроші знедоленим і немічним, а при цьому доводиться вишукувати кожну сотню гривень для поїздки на конкурс. Маленька душа відкрита людям, вона віддає себе всю, без останку. Але так потрібно, щоб хтось взяв і оцінив цей щедрий дар. Бо ходити йому із простягнутою рукою — просто негоже. Під час виступів Андраніка дуже часто глядачі не ховають своїх сліз. Хіба поясниш, яка сила є у цього маленького хлопчика, котра має владу над душами сотень дорослих і дужих? І сила ця більша за гроші, сильніша за недугу, мудріша від багатих повчальників.

Хмельницький.