КУРОВСЬКИЙ Іван Іванович, народний депутат України, обраний за списком Блоку Юлії Тимошенко, член Комітету Верховної Ради з питань бюджету. Народився 28 червня 1951 року в селі Скаржинці на Вінниччині. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Працював на будівництвах — від майстра до головного інженера та начальника тресту, генеральним директором ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія» (1993—1996 рр.), генеральним директором ТОВ «Житло-Буд» (1996—2005), до обрання в парламент — старшим науковим співробітником НДІ будівельної механіки Київського національного університету будівництва і архітектури. Одружений, має сина та доньку.

— Що привело вас, успішного бізнесмена, до великої політики. Як опинилися у виборчому списку БЮТ?

— Працюючи тривалий час на будівництві, і ще за радянської влади, й уже в комерційних структурах незалежної України, стикався з тим, наскільки недосконале законодавство у тій та тій галузі. Тому хотілося, маючи певний життєвий і виробничий досвід, внести такі зміни до законів, які позитивно вплинули б на розвиток економіки. Адже, скажімо, будівництво — це локомотив розвитку економіки України загалом, бо одне робоче місце безпосередньо на будівельному майданчику створює десятки робочих місць в інших сферах, які задіяні в цьому процесі, — і в металургії, і на транспорті, й у виробництві будматеріалів тощо. А БЮТ — це був, власне, невипадковий вибір. Коли Юлія Тимошенко працювала на посаді Прем’єр-міністра України, я бачив, скільки було зроблено нею для того, щоб перекрити тіньові схеми, за рахунок чого до державного бюджету було залучено мільйони додаткових коштів. Ця людина працювала на країну, що імпонує мені, тому я і прийшов до БЮТ.

Як і кожен громадянин України, переживаю і вболіваю за її розвиток, за те, що залишимо майбутнім поколінням. Це не було спонтанне рішення — піти в політику. Воно прийшло з роками, щоб усе-таки зробити політику нашої держави прозорішою — як внутрішню, так і зовнішню, щоб країна насправді рухалася в європейському напрямку, запроваджувала в себе європейські цінності й гідне життя.

— А відколи стали депутатом, відчуваєте дієвість свого депутатського голосу, своїх можливостей? Що вже вдалося зробити, які законопроекти внесли на розгляд парламенту?

— Після виборів затягнувся процес зі створення коаліції та формування уряду, тому лише останні три місяці можна говорити про якусь законотворчу роботу в парламенті. Як член бюджетного комітету беру участь в опрацюванні поправок до законопроектів у тих галузях, які я добре знаю, — будівництві, сільському господарстві. Не таємниця, що сьогодні в парламенті протягують багато законів, котрі не сприяють розвиткові, а навпаки ставлять перепони для певної галузі. Зокрема, нещодавно було прийнято закон про забудову міст, де неозброєним оком видно лобіювання інтересів окремих будівельних організацій. Деякі керівники таких організацій просто хочуть монополізувати ринок житла, відокремити всі інші будівельні компанії від цього процесу і створити для себе комфортні умови без конкуренції. Але ж ми проголосили ринкову економіку! Тож хіба можна законом відсікати конкурентів? Нехай усі працюють на ринку, і хто буде краще та якісніше працювати, пропонуватиме дешевше житло, той і виживатиме. Мають створюватися рівні умови для всіх.

— Як, на ваш погляд, можна протидіяти такому явищу, як парламентський лобізм?

— Це надто складна річ, але сподіваюся, більшість депутатів Верховної Ради — це люди, котрі прийшли до парламенту не лобіювати власні інтереси, а все-таки працювати на державу. Коли приймають закони з розвитку тієї чи тієї галузі, багато депутатів просто не знають суті питання і голосують, не вникаючи в деталі. Тож потрібно більше працювати з депутатським корпусом, пояснювати певний законопроект, які він несе позитиви чи негативи для суспільства.

— Ви належите до фракції БЮТ, котра оголосила про свою опозиційність у парламенті. Те, що ви перебуваєте в опозиції і не входите до більшості, не обмежує ваших можливостей як депутата?

— Коли працювати чесно, прозоро, сплачувати податки й не проводити якісь темні схеми, то неважливо, де перебуваєш — у провладній коаліції чи в опозиції. Бо мені сьогодні ані коаліція, ані опозиція не можуть пред’явити якихось претензій чи дорікань за мою роботу в минулому. Я працював, створив компанію, двічі ставав лауреатом Державної премії у галузі будівництва, маю подяки від Податкової адміністрації як чесний платник податків, від столичного міського голови.

— А чи багато у вас розчарувань у парламенті?

— Якщо відверто, то розчарування є. Адже чимало законопроектів, що їх приймає парламент, на мою думку, не відповідають інтересам країни і не сприяють її розвитку, а в них криється чийсь приватний інтерес. І я, як народний депутат, не завжди можу цьому протистояти.

— Те, що парламент часто перетворюється на арену політичної боротьби, а не законотворення, вас не бентежить?

— У всіх парламентах світу ведеться політична боротьба. Парламент — це політичний орган, він приймає і політичні рішення, і закони про економічний розвиток. Політизація завжди була присутня і в українському парламенті, у Верховній Раді попередніх скликань також лунало багато популістських гасел, приймалося багато суто політичних рішень. І нинішній парламент у цьому плані мало в чому відрізняється від попередніх.

— Проте головною відмінністю нинішнього парламенту є те, що його обрано за суто пропорційною, партійною виборчою системою. Вас також обрано за партійним списком, однак дуже багато працюєте в регіонах і проводите багато роботи на місцях, фактично як депутат-мажоритарник у виборчому окрузі — допомагаєте у проведенні газу, будівництві доріг, об’єктів соцкультпобуту тощо. Чому вирішили, окрім, власне, законотворчої роботи, також працювати в регіонах? І чому саме в Вінницькій та Чернігівській областях?

— Хоча я ще політик без стажу і працюю в парламенті лише перше скликання, на моє глибоке переконання, наше суспільство ще не дозріло до пропорційної виборчої системи, за якою було обрано нинішню Верховну Раду. Суспільство ще недостатньо структуровано за політичними партіями. Розумію, що повернути виборчу систему назад неможливо, однак я прихильник того, щоб у нашій країні була принаймні змішана система, за якою обирався попередній парламент. А взагалі я за мажоритарну виборчу систему, щоб люди обирали свого депутата і щоб знали, хто саме представлятиме їхні інтереси у вищому законодавчому органі держави.

А над проблемами сільської місцевості я працював ще задовго до виборів. Коли приїжджав до себе на батьківщину — у Вінницьку область, чи на батьківщину дружини — на Чернігівщину, бачив, як тяжко живуть там люди, і хотілося їм хоча б якось допомогти. Що стосується Чернігівської області, то почав працювати ще з 2000 року, коли навіть не думав, що піду в політику і стану депутатом. Робив це від душі, бо село сьогодні перебуває на такому низькому рівні у всіх відношеннях — і матеріальному, і духовному, і складається враження, начебто люди там не живуть, а існують. І коли нині бачиш, як в очах цих людей з’являється надія, вони стають веселішими, це для мене не лише приємно. Це — мета мого життя. Кожна людина повинна творити добро. А хто має більші можливості —робити більше добра. Хто матеріально, хто морально, але це обов’язок кожної людини. Я не готувався спеціально до виборів, а сьогодні просто продовжую розпочату раніше справу. Добре знаючи проблеми цих регіонів, нині намагаюся відстояти їхні інтереси на державному рівні, щоб спрямувати виділення державних коштів на вирішення нагальних проблем.

— Наскільки відомо, очолювана вами будівельна компанія «Житло-Буд» брала участь у зведенні нового корпусу дитячої лікарні «Охмадит» у Києві.

— Це — унікальний лікувальний заклад в Україні, який дасть змогу проводити там дуже складні медичні операції. З введенням в експлуатацію цієї лікарні на 80 відсотків закривається проблема операцій для дітей з уродженими пороками серця. Ми будували цю лікарню навіть тоді, коли бюджетні кошти не виділялися, щоб не вибитися зі строків, розуміючи надзвичайну важливість такого об’єкта.

— Ви — людина, котра свого часу побудувала багато житла в столиці, і як ви оцінюєте ситуацію, що нині склалася у Київраді довкола зростання тарифів за житлово-комунальні послуги, землевідведення? Як, на ваш погляд, можна вирішити конфлікт між більшістю та опозицією у Київраді?

— Проблему тарифів треба вирішувати комплексно. З одного боку, враховувати, наскільки економічно обгрунтовані нові тарифи, з другого — платоспроможність населення. І треба вибрати таку середину, де можна зберегти й інтереси киян, і не довести галузь до занепаду. І не треба будувати на цьому якусь політику, а потрібні розрахунки, обгрунтування, треба роз’яснити населенню необхідність підвищення тарифів для того, щоб не зупинилося постачання опалення, електроенергії і функціонування всього комунального господарства в місті. А стосовно землевідведення — для контролю за цим процесом кияни і обирають Київраду, там створюються постійні комісії, діє містобудівна рада, «Київзем». І всі ці структури мають працювати так, щоб землю відводили прозоро і в рамках чинного законодавства. А громада міста має контролювати аукціони з продажу землі, що мінімізує корупцію у цій сфері.

— Тобто ви — не прихильник мітингової стихії, мови вулиці, а за переговори, консультації, прийняття рішень на сесіях, погоджувальних радах тощо?

— Так, але я за те, щоб інформувати людей про прийняття того чи того рішення. І якщо громада буде проти, треба або пояснити їй доцільність певного рішення, або відкорегувати ці рішення.

Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.