Тарифи як гамлетівське запитання

Антимонопольний комітет спочатку висловив думку, що тарифи встановлюють з порушеннями, але тепер змінив свою точку зору і заявляє, що рішення про «порушення» треба переглянути. А як це сподобалося киянам? Нещодавно соціологічна служба Центру Разумкова провела дослідження: «Думки киян про міську владу». Серед багатьох питань поцікавилися і тим, як кияни оцінюють якість житлово-комунальних послуг в місті. Оцінки «дуже погано» і «погано» відповідно поставили 32,9 відсотка і 31,7 відсотка опитаних. Не зможуть платити за ці послуги за нових тарифів 45,5 відсотка громадян. Без істотних проблем платитимуть всього лише 4,7 відсотка опитаних.

Рекордно велика кількість учасників опитування вважає підвищення тарифів необгрунтованим рішенням — 77,1 відсотка. Зовсім неоптимістично висловилися кияни і з приводу покращення якості житлово-комунальних послуг після підвищення тарифів. 86,6 відсотка вважають, що їх якість не поліпшиться. Питання, куди підуть зібрані кошти після підвищення тарифів, залишається нез’ясованим. В усякому разі, від міського голови та його команди коментарів про плани діяльності з удосконалення житлово-комунального господарства столиці сьогодні не чути. «Мантри» про те, що «багаті заплатять за бідних» — єдине пояснення, що є в арсеналі поліпшення роботи ЖКГ нинішньої київської влади.

А тим часом зупинити подорожчання послуг в 3-3,5 разу або переглянути послідовність і темпи їх введення нікому так і не вдалося. У народі їх вже назвали «тарифами від Черновецького». Ці гроші, які кияни зможуть заплатити за новими тарифами, становитимуть, за оцінками експертів, від 2 до 2, 3 мільярда гривень. Наміри опозиційно налаштованих депутатів Київради захистити городян залишилися в пам’яті шумовою завісою, що повисла над Хрещатиком на декілька годин, як невтішний протест. А незалежна преса вже називає імена тих депутатів Київради, які в очікуванні земельної ділянки або інших подачок для власного бізнесу так і не сподобилися стати на бік тих, хто за них голосував та обирав.

Водночас лідер фракції «Наша Україна» в Київраді дуже боязко поскаржився журналістам, що «Київська адміністрація ігнорує раціональні пропозиції, які базуються на ідеях поетапного підвищення і економічної доцільності тарифів, розроблені представниками об’єднання «Демократичний Київ».

Збільшення тарифів потягне за собою подорожчання комплексу послуг, які надають малі підприємства. Ремонт взуття, хімчистка, перукарня теж по-новому витрясатимуть гроші середньозабезпеченого киянина. В зв’язку з цим незайве пригадати, як київський голова пан Черновецький і Партія регіонів базували свою передвиборну риторику на гаслах і закликах про соціальний захист. «Регіонали» навіть обіцяли поліпшити наше життя вже сьогодні. Але виходить, що тільки декілька десятків городян, які є власниками пакетів акцій підприємств, що поставляють теплову енергію, газ, воду, об’єднані в монопольний «Київенергохолдинг», таки стануть багатшими. Саме їм і дістануться зібрані за новими тарифами більш як два мільярди гривень.

У представників лідируючих партій теж немає передчуття дострокових виборів. Інакше б не мовчали з приводу тарифного свавілля. Мало того, соціалісти, ГАК, блок Литвина в Київраді майже повністю стали захищати позицію Черновецького, забувши про свої передвиборні обіцянки — стояти за Київ та киян. Свого часу, будучи заступником голови Київської міської держадміністрації, мені довелося займатися роботою житлово-комунального господарства столиці. Можу сказати, що в цій важкій депресивній галузі працюють відмінні досвідчені фахівці. Питання тарифів і тоді стояло дуже гостро і відповідні розпорядження КМДА були зареєстровані в 2000 і 2002 роках. До змісту цих розпоряджень чотири рази вносилися зміни, та їх також було зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції. Але тарифні розпорядження і зміни до них ніколи не розглядалися як примха міського голови або когось з керівників монопольних структур, а тим паче без економічних обґрунтувань. Вони були орієнтовані на реформи в міському господарстві, на підвищення середньої заробітної плати в місті. Цінове зростання на газ і електроенергію міська влада будь-якими шляхами прагнула пом’якшити в ціні на послуги.

Звичайно, Київ не міг створити процвітаючі ЖЕКи окремо від всієї країни. Але ніхто і не перекладав проблеми роботи житлово-комунального господарства на плечі простих людей. А в тарифні зміни не включалися «фуршети і презентації», «бази відпочинку для керівників». Місто мало декілька програм, завдяки яким можна було зробити ремонт будинків, сантехнічного устаткування, відновити територію біля будинку. Навіть почали впроваджувати програму реформування роботи ЖЕКів.

Упевнений, що і зараз ще не пізно переглянути розміри підвищення тарифів, темпи їх введення. Але перед тим потрібно ознайомити платників із повним переліком комунальних послуг. Необхідно удосконалити соціальний захист. Оскільки існуюча система оформлення субсидій — це бюрократична тривала і принизлива процедура. Команда міського голови повинна розповісти виразно про те, як досягатиметься зменшення витрат і собівартості послуг. Обговорити з людьми в кожному мікрорайоні такий вимушений крок, переконливо продемонструвавши його мотивацію. Але все у них обмежилося лише двома телепередачами, під час яких виступила невелика кількість, переважно зацікавлених міськдержадміністрацією громадян.

Змінити тарифну політику можна і потрібно. За умови, що влада не відокремлює себе від простих людей. Агресивна тарифна революція, що впроваджується нині керівниками міста, цілком може посилити існуючу кризу довіри, їх можуть переобрати.

Реформи в галузі існують на папері

Справді, робота житлово-комунального господарства викликає нарікання у багатьох українців. За статистикою третина скарг, з якими громадяни звертаються до депутатів всіх рівнів, міських властей і навіть Президента, стосується саме низької якості послуг, що надаються підприємствами ЖКГ. На нещодавньому засідання РНБО влада країни визнала, що «стан житлово-комунального господарства країни є критичним і являє потенційну загрозу відповідно до законодавства для життєдіяльності населення країни». Але знову-таки рішення РНБО про стан ЖКГ і основних напрямах його реформування було ухвалене тільки за основу. Комунальники у відповідь на претензії, як правило, посилаються на недостатність коштів. Щодо грошей вони, звичайно, мають рацію. За даними РНБО, в 2005 році збитки галузі становили 1,3 мільярда гривень. Тим часом потреба в тепло-, водо-, енергопостачанні належить до базових потреб і без їх задоволення ні про жодне успішне проведення соціальної політики годі й казати.

Вивчаючи ситуацію з тарифами в різних країнах, я дійшов висновку, що українці платять ніяк не менше, ніж мешканці розвинених країн. Наприклад, середньостатистичний американець, що живе в однокімнатній квартирі, щомісячно за житлово-комунальні послуги сплачує близько 11 відсотків доходу. Пересічний українець в таких само умовах — майже 15 відсотків. Є статистика і по середньому класу. У США середньостатистична сім’я витрачає на оплату послуг ЖКГ чотири відсотки свого щомісячного доходу, в Україні — п’ять відсотків. Проте тамтешні зарплати і доходи середнього класу в абсолютних цифрах непорівнянні з нашими. Наприклад, згадані 11 відсотків становлять 226 доларів, тоді як у нас середня зарплата за підсумками 2005 року дорівнювала приблизно 150 доларам.

Уже два роки діє Закон України «Про житлово-комунальні послуги». Він припускає встановлення тарифів на основі економічно обгрунтованих розрахунків. Всі повноваження з формування тарифної політики були передані місцевій владі. Проте говорити про зміни на кращі ціноутворення в області на послуги ЖКГ — передчасно. У цьому переконують і повідомлення, що надходять з різних регіонів України. Хоч подекуди тарифи зросли втричі, та, на думку експертів, це зростання ніяк не позначилося на якості послуг. Не стали частіше вивозити сміття, як і раніше, є перебої в подачі холодної і гарячої води. Підприємства ЖКГ, як і раніше, продовжують працювати, не піклуючись про зниження собівартості послуг, не впроваджуючи ресурсозбережні технології, не проводячи перерахунок розміру оплати за неповного надання послуг. Експерти також зробили висновок, що за нинішніх зарплат жителі багатьох регіонів не зможуть повністю оплачувати житлово-комунальні послуги за новими цінами. На прикладі столиці я переконався, що в житлово-комунальній сфері діють підприємства-монополісти. А значить, у споживача немає вибору між підприємствами, що прагнуть звалити всі свої проблеми на його плечі, і ефективно працюючими компаніями. Городяни також не можуть відреагувати зниженням споживання послуг на підвищення їх ціни. У таких умовах збільшення тарифів призводить не до автоматичного підвищення якості послуг, що надаються, а до зростання заборгованості населення і збільшення кількості людей, що користуються субсидіями.

Приватний бізнес — в сферу ЖКГ

Група фахівців житлово-комунального господарства столиці, а серед них був і я, вивчала різні моделі взаємин влади і приватного бізнесу у сфері ЖКГ, щоб згодом кращі з них застосувати у Києві. Зі всього побаченого заслуговує уваги кілька. Так, в німецькій моделі комунальні підприємства є акціонерні суспільства, основний пакет акцій яких належить муніципалітету, її недолік, на думку експертів, полягає в збереженні надмірного впливу влади на управління, а отже, ставиться під загрозу формування ефективного приватного менеджменту. Що стосується моєї особистої думки, то у мене немає впевненості в абсолютній залежності якості менеджменту від форми власності. Є у нас Трускавець, Бердянськ, де за збереження муніципальної власності в житлово-комунальному секторі забезпечується достатньо висока якість управління.

Малопоширена англійська модель полягає в повній передачі комунальних об’єктів в приватну власність. У Україні подібний експеримент проводиться в Рівному. Там ЖЕКи перетворяться на приватні житлово-комунальні компанії. За задумом авторів рівненської реформи, приватизація здатна підвищити якість послуг ЖКГ без залучення бюджетних коштів. Проте, на мій погляд, приватизація ЖКГ має вигляд досить ризикованої. Потрібне розвинене правове середовище для регулювання взаємин між учасниками ринку. Крім того, в цьому випадку передбачається наявність високої відповідальності приватних компаній за якість своїх послуг і споживачів за їх своєчасну оплату.

Найінтенсивніше розвивається французька модель. Муніципальна власність на об’єкти і інфраструктуру ЖКГ зберігається, але приватні компанії отримують право управляти ними на контрактній основі. До речі, її взяли на озброєння під час реформування своїх національних систем житлово-комунального господарства майже всі східноєвропейські країни. З погляду багатьох аналітиків — це найбільш оптимальний варіант становлення галузі в Україні.

Для того, щоб позитивні зміни в житлово-комунальній галузі стали необоротними необхідно створити справжнього власника житла. Реформа ЖКГ стартувала саме з приватизації житла. За ті, що минули з тієї миті 11 років, близько 80 відсотків житлового фонду перейшли у власність громадян. Проте я не став би стверджувати, що вони стали реальними господарями. Річ у тому, що квартири належать мешканцям, а капітальні стіни, сходові клітки, підвальні приміщення, ліфти, прилегла територія продовжують перебувати в комунальній власності. У результаті — маса питань, на які немає чітких відповідей. За ідеєю відповісти на них міг би Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирних будинків». Кондомініуми, до речі, в нашій країні почали з’являтися задовго до ухвалення закону. І дуже добре себе зарекомендували, але переважно в тих випадках, коли їх активно підтримувала муніципальна влада. На моє переконання, у кондомініумів в нашій країні великі перспективи. Оскільки вони є яскравим зразком демократії, що розвивається знизу.

Михайло ПОЖИВАНОВ, народний депутат України.