У передгір’ях Карпат сьогодні відправляють служби, аби Господь послав снігу — безпрецедентно тепла зима поставила сотні компаній перед ризиком банкрутства. Мало того, регіону, який о цій порі живе неабияким чином від послуг туристичного бізнесу, загрожує безгрошів’я. «Неврожайна» на сніг зима спонукує задуматися над причинами. Всі одностайно звинувачують нерозвинену інфраструктуру. Для любителів гірськолижного спорту вона починається з канатної дороги.

Тому я добився зустрічі з людиною, яка має безпосереднє відношення до створення і експлуатації канатних доріг, свого роду повітроходів. Лері Георгійович Сванідзе — гендиректор компанії «Стартінвест» (канатної дороги Місхор — Ай-Петрі), депутат Кореїзької селищної ради, кандидат економічних наук. У нього завжди є приємна новина — незабаром, каже, у Славському може з’явитися новий крісельний підйомник. Але говоримо спочатку про канатну дорогу на Ай-Петрі, на яку і зараз дивляться, широко розкривши очі від захвату.

— А що тут дивного. 1620 метрів під кутом підйому у 45 градусів, — каже він, — того варті. Це на сьогодні найдовша у Європі повітряна «стежка». І, зауваж, яка безпечно, без будь-яких більш-менш серйозних надзвичайних ситуацій, експлуатується з 1987 року.

Погоджуюсь. Канатна дорога формально з’єднала Алупку з Ай-Петрі, а по суті — минуле з майбутнім. Адже проектували її ще за часів СРСР, мало не 20 років. Тоді, пригадую, над цим працював інститут «Союзпроммеханізація». Але, як то кажуть, проїхали. У середині дев’яностих, коли стрімко дорожчали матеріали і бракувало коштів на експлуатацію підйомника, Сванідзе навіть заставив квартиру, щоб продовжити якийсь кредит. Тільки 2002-го створили власну монтажну базу, почали навчати персонал, приймати замовлення на обслуговування інших «повітроходів». Ті часи — вже на другому кінці канатки. Бо оце тепер він вже розповідає про нові проекти.

— Зараз уже з десяток набереться. Можу повідомити про проект нової дороги на Ай-Петрі від Бахчисарая довжиною 920 метрів. Це буде канатка на сто пар крісел. Вже наступної осені вона стане в пригоді грибникам і туристам, а взимку —гірськолижникам. До речі, вони вже давно очікують гірськолижного комплексу на Ангарському перевалі, який ми також укоплектуємо канаткою. Серед транспортних засобів, які можуть тебе доставити у важкодоступне місце, вона — поза позаконкуренцією.

Уявляю, яку користь давали б повітроходи у Карпатах. Мій співрозмовник радить брати «крутіше». Виявляється, він цілком реально допускає канатну дорогу в столиці — ландшафтна зона, каже, до цього ніби закликає. Між іншим, згадує чудовий проект п’ятнадцятирічної давнини, за яким від Європейської площі до Труханового острова пропонували діставатися... по небу. Якби не численні регалії — він магістр з управління (позаторік закінчив Академію при Президенті України), почесний професор економіки і бізнесу (має диплом Міжнародного слов’янського університету), я б назвав його фантазером. Та хіба мало фантазій стають реальністю? У його рідній Ялті вже наступного сезону побудують канатну дорогу від набережної до десятого мікрорайону. А це вирішить одразу кілька проблем —зменшить автомобільні затори на дорогах, потребу розширювати автомобільні магістралі, покращить екологію міста. А тим часом Київ потребує цього не менше, ніж Ялта.

— Це сьогодні для нас незвичний транспорт, — каже він. — Так само ставилися до автомобіля на зорі його дитинства. Але він стане затребуваним в міру того, як наші міста ставатимуть дедалі загазованіші і тісніші через наступ цивілізації. До речі, старий генплан Ялти передбачав спорудити дві сотні канаток, які по суті виконували б функції метро.

Я запитав у нього про конкурентоспроможність наших доріг і здивувався тим фактом, що вони удвічі дешевші за імпортні, а їх будівництво навіть за суперскладних умов забере не більш як сім місяців. Виявляється, у харківській лабораторії, створеній на базі того самого інституту «Союзпроммеханізація», під орудою гендиректора Янова і генконструктора Нечипуренка виконують проекти на замовлення. І вже зараз сконструйовано зразки нових кабін на 20-40 місць.

Він — оптиміст. І дуже високо оцінює перспективи України туристичної, справедливо вважаючи, що на сьогодні ми використовуємо свій потенціал далеко не вповні. Аби вповні, то не вимолювали б снігу.