Нині людство вступає в епоху нестачі природних ресурсів. А тому нафта, газ, вугілля з кожним роком будуть невпинно дорожчати, а колись і зовсім зникнуть. Та ми чомусь не хочемо цього помічати. Захопилися ще з часів союзу гігантоманією і не збираємося з неї виходити. Це й зрозуміло, на великих проектах — великі зиски. Наш головний біль — атомна енергетика — уже всім набила оскому. Втім, світовий досвід доводить, що, приміром, електроенергію легко отримати значно безпечнішим шляхом. У Китаї 80 тисяч плавучих міні-гідроелектростанцій, які забезпечують безпечне для населення отримання електроенергії. У Скандинавських країнах таку роль відіграють вітряки. А як в Україні?

Енергію природи — в розетку

В Україні, стверджують фахівці, можна легко використовувати і енергію вітру, і сонячну, а ще енергію малих річок, енергію термальних джерел, припливів і відпливів, енергію боліт. До того ж це — вічні джерела. Тим паче наші науковці тут не пасуть задніх. Маємо значні напрацювання в галузі альтернативної, тобто відновлюваної, енергетики. Три роки тому при Академії наук України навіть було створено спеціальний підрозділ — Інститут відновлюваної енергетики, який займається серед іншого, зокрема, і гідроенергетикою.

До речі, в 20-ті роки минулого століття в Україні бурхливо розвивалася мала гідроенергетика. Але в 1950-ті роки відкриття нових великих родовищ нафти і газу та створення об’єктів атомної енергетики на теренах колишнього Радянського Союзу спонукали до занепаду цієї важливої ланки виробітку енергії. Утім, сьогодні до цього напряму, вважає завідувач відділу гідроенергетики Інституту відновлюваної енергетики НАН України, доктор технічних наук Петро Васько, треба повертатися всерйоз. До того ж чимало українських розробок уже нині можуть гідно конкурувати навіть на світовому ринку. Зокрема, в інституті розробляють спосіб підвищення енергетичної ефективності перетворення гідроенергетичного потенціалу річок на основі інноваційної технології змінної частоти обертання водоенергетичних агрегатів.

— Загалом мала гідроенергетика має цілком гарантований відновлюваний енергоресурс. А ще це унікальні маневрові властивості, високі показники надійності та експлуатаційного резерву. До того ж для гідроенергетики характерне комплексне використання водних ресурсів: виробництво електроенергії, захист від повеней, вирішення водогосподарських завдань судноплавства, водозабезпечення населених пунктів та промислових підприємств. З’являються додаткові можливості для ведення рибного господарства, зрошення та водопостачання. З екологічної точки зору, будівництво малих ГЕС не порушує перебігу біологічних та гідрохімічних процесів водних ресурсів і фактично не впливає на природний режим водостоку та стан берегів. Ще гідроенергетика має мінімальний вплив на довкілля, вона не потребує значного відчуження земельних ділянок. Більше того, навіть сприяє зменшенню ерозії грунтів. Тож з упевненістю можна стверджувати, що електроенергія, вироблена на ТЕС або на АЕС, котра, на перший погляд, дещо дешевша, у підсумку набагато дорожча, враховуючи ту шкоду, що її зазнає довкілля.

Нині в Україні експлуатується 67 малих гідроелектростанцій загальною потужністю близько 107 МВт. Вони виробляють щороку 300—400 млн. кВт-год. електроенергії залежно від водності сезону. Це — мізер, якщо врахувати наш потенціал. Парадокс і в тому, що станції розміщено здебільшого в центральних областях, а найбільші перспективи має Закарпаття. Ми використовуємо лише десяту частину наділеної нам природою екологічно чистої енергії води. І це лише один із напрямів розвитку енергетики, яка базується на відновлюваних джерелах, поряд з вітровою, сонячною, геотермальною та іншими. Водночас чимало старих потужностей малих гідроелектростанцій нині вже не придатні для експлуатації. Для частини з них минув термін «консервації». І щоб ці споруди запрацювали, їх необхідно доукомплектувати, реконструювати. Ще частина потребує цілковитого відновлення.

До речі, українські підприємства мають достатній виробничий потенціал і досвід, щоб випускати обладнання для малої гідроенергетики. Зокрема, «Турбоатом» міг би постачати гідротурбіни, гідроелектроагрегати. Полтавський турбомеханічний завод — підйомно-механічне обладнання гідроспоруд, Новокаховський дослідно-експериментальний ремонтно-механічний завод міг би взяти на себе виробництво шлюзового обладнання, «Електронмаш» та «Хартрон» — систем керування. Одне слово, вітчизняні підприємства можуть забезпечити серійне виробництво нового гідроенергетичного обладнання для малих ГЕС нашої країни і навіть задовольнити частину світового попиту. Тож розвиток цього напряму енергетики відкрив би перспективи й для цих підприємств.

Шанс позбутися залежності

«Програма державної підтримки розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики», яку затвердили ще 1997 року, переконаний Петро Васько, має отримати новий поштовх. Що стосується інвестицій, то, за словами фахівців, це не обов’язково мають бути державні вливання. Від держави потрібна лише нормативно-правова база, яка запроваджувала б механізми та створювала умови для залучення недержавних інвестицій. Де, зокрема, чітко було б виписано: механізми інвестування малої гідроенергетики шляхом кредитування з невеликою ставкою та з відстрочкою платежів до закінчення будівництва; механізми залучення кредитів та механізм введення інвестиційної надбавки до тарифу на електроенергію, з якого могла б частково фінансуватися мала гідроенергетика.

Законодавець має розробити також методику обгрунтованої плати за водовикористання для малих ГЕС і методику формування «зелених» тарифів на вироблену енергію. Останні мають складатися з вартості електроенергії на теплових станціях плюс екологічні затрати. Повинні бути впорядковані й правовідносини у сфері отримання дозволів недержавними інвесторами для будівництва і реконструкції малих гідроелектростанцій. А також правовідносини в царині продажу виробленої енергії, вважає Петро Васько.

Хоча, слід зазначити, тут уже зроблено перший крок. У жовтні цього року Верховна Рада ухвалила в першому читанні закон про малу гідроенергетику. Тому всі, хто опікується або хоче посприяти розвиткові альтернативного напряму в енергетиці, має нагоду внести свої пропозиції. Але для реалізації положень закону та довготермінової енергетичної політики в цій галузі необхідно, на думку спеціалістів, щоб Міністерство палива та енергетики надало одній із енергетичних компаній функції замовника робіт із проведення підтримки розвитку малої гідроенергетики, розробити та затвердити Програму відновлення всіх наявних і будівництва нових малих гідроелектростанцій. Ще потрібно зробити типізацію проектних рішень для нових ГЕС, що дасть змогу використовувати на всіх гідроелектростанціях однотипне обладнання і тим самим здешевити виробництво. Проблему здешевлення електроенергії можна ефективно розв’язати і зменшенням ставки банківських кредитів для реконструкції та відновлення малої гідроенергетики. Вони не мають перевищувати 10 відсотків, а податок на воду для нових станцій було б логічно скасувати або хоча б знизити. Бо нині, якщо, приміром, підприємство має кілька ГЕС у каскаді, воно кілька разів змушене платити фактично за одну й ту саму воду. До речі, в Польщі та країнах Прибалтики, які нині дуже активно розвивають цю галузь, таких податків немає.

Якщо всі ці нюанси будуть враховані, МАЛА гідроенергетика, вважає Петро Васько, матиме ВЕЛИКУ перспективу. А виграє в цілому країна. Адже енергетика є одним із наріжних каменів національної безпеки. Спонукає до дій і той факт, що згідно з вимогами Європейського співтовариства частка відновлюваної енергетики в національному виробництві енергії країн, які прагнуть вступити до ЄС, має становити не менш як шість відсотків. Або, з урахуванням великої гідроенергетики, не менш як 12. А ми декларуємо своє прагнення до Європи. Тож в Україні є всі об’єктивні економічні та політичні передумови для розвитку малої гідроенергетики. А ще це — шанс позбутися хоча б частково енергетичної залежності.