П’ятдесят років діалогу про три кілометри дороги, або Хто і навіщо начепив ярлики на наші шляхи

Такої думки дотримуються депутати Володіївецької сільради Барського району на Вінниччині. «Ми з власного гіркого досвіду бачимо, — каже сільський голова Володіївець Василь Дубчак, — що з держбюджету повинно фінансуватися будівництво чи ремонт насамперед тих шляхів, без яких, як мовиться, життя завмирає. Не статус має бути визначальним, як це заведено нині, коли на державного значення дорогу кошти дає Київ, а на місцевого — місцева влада, а її доцільність і важливість для людей».

Три з половиною кілометри дороги, що з’єднують згадане село Володіївці з сусіднім селищем Копайгород цього ж району, для місцевої громади є такими само важливими, як, скажімо, для високих чиновників швидкісна автотраса з Києва до Борисполя, якою вони «летять» в аеропорт чи додому. Поділивши дороги на державні й місцеві, зауважує співрозмовник, ті, хто це зробив, навіть не усвідомлюють, що тим самим вони поділили й людей. Мовляв, живеш у селі — не бачити тобі гарних доріг.

«Швидка» не приїде швидко

Ці три з половиною кілометри — відстань від Володіївець до дільничної лікарні, що розташована в селищі Копайгород. Але ще не знайшовся сміливець, який ризикнув би здолати на своєму авто цю ділянку шляху. «По ній і танк не пройде...» Всі їдуть в об’їзд, аж через три села. Відстань від того збільшується на 20 кілометрів. Трясучки й тут не уникнути, бо їхати доводиться не асфальтівкою, а старою, теж у вибоїнах, шосейкою. Для тяжкохворого така дорога — все одно, що на той світ.

Ще з 60-х років, відколи у Копайгороді збудували лікарню, жителі Володіївець ведуть діалоги з владою на одну й ту само тему — будівництво дороги. За часів Союзу найчастіше це робив тодішній директор школи Степан Торасовський. Куди лишень не писав чоловік листи від імені громади!.. На жаль, нема вже його на світі. Нема й дороги, за яку «воював» активіст села. А ось деякі відповіді на його листи збереглися. Вони такого само змісту, як і відповіді нинішніх чиновників-демократів. «Дорога між Володіївцями і Копайгородом не входить до мережі автодоріг області і держави, тому її ремонт повинен фінансуватися з місцевого бюджету». Ярлики на наші шляхи начепили ще за радянських часів. Але чиновники донині користуються ними. Для них такий поділ зручний, бо дає можливість на законних підставах відмежуватися від проблеми сільських шляхів. Тим часом жодна сільрада не потягне самостійно будівництво чи навіть ремонт дороги. Як кажуть, приїхали!..

З наступного року ці три кілометри для Володіївців стануть ще потрібніші. Районне управління освіти попередило сільську владу про можливе закриття школи. Нині в ній залишилися 25 учнів. У деяких класах, зокрема в першому, — жодного учня. Діти продовжать навчання в Копайгороді. Постане питання їх підвезення. Батьки, особливо дітей молодших класів, відтепер журяться, як їхні малюки діставатимуться до школи.

«Ми скинулися б, але не на 700 тисяч...»

Щоб збудувати згадану ділянку дороги, треба витратити 740 тисяч гривень. Така кошторисна вартість робіт (проектну документацію сільрада виготовила торік з власної ініціативи). «Наші люди хоч і бідні, але не скупі, — каже сільський голова. — Як треба було відремонтувати клуб, то всі скинулися, хто скільки міг. А завклубу і завбібліотеки відірвали від сімейного бюджету свої піврічні зарплати. Проте 700 тисяч гривень маленьке село не назбирає». Як пояснив сільський голова, висока вартість робіт спричинена особливостями рельєфу дороги. Лише для того, щоб спланувати полотно, потрібно, за проектом, 20 тисяч кубометрів землі. Покриття може бути щебеневе або з жорстви. З цим проблем не повинно бути — матеріали є в кар’єрах сусідніх сіл Мар’янівка і Польове.

— Таких витрат і район не потягне, — каже голова Барської райдержадміністрації Павло Марценковський. — Тому ми добиваємося зарахування цієї дороги до мережі автошляхів області. Щоб потім порушувати клопотання перед облдержадміністрацією про фінансування робіт.

Керівник району повідомив, що питання за їхнім клопотанням уже обговорювали на засіданні комісії облдержадміністрації з розподілу коштів капітальних видатків на 2007 рік. У рішенні записано, що воно має бути детально вивчене і вирішене.

Нікому не потрібні

Ігор ДомІшкан, заступник начальника Служби автомобільних доріг Вінницької області:

— Процес передачі доріг з комунальної в державну власність надзвичайно складний. У нас з цього приводу є десятки листів з різних районів області. Їх пишуть сільські голови, керівники районів, народні депутати. Однак на моїй пам’яті ще не було випадку, коли б сільська дорога набула статусу державної. Пригадую, в райцентрі Літин намагалися передати нам на обслуговування одну з вулиць, по якій проходив транзитний автотранспорт. Але так це й не вдалося зробити. Чому? Насамперед тому, що зміна статусу дороги і передача її на фінансування державою затверджується постановою Кабміну. Щоб її підготувати, потрібно подати десятки документів, узгодити їх у різних міністерствах. Усе це лягає на плечі ініціаторів зміни статусу доріг. Схоже, їм такі справи не під силу.

Хоча невдовзі ситуація може змінитися на краще. Як мені відомо, «Укравтодор» має намір прийняти частину комунальних доріг у державну власність. Це стало можливо внаслідок збільшення фінансування в держбюджеті-2007 на будівництво й утримання доріг. Можливо, до цього переліку потрапить і дорога від Володіївець до Копайгорода. Конкретніше про це буде відомо пізніше, коли почнуть надходити передбачені в бюджеті кошти.

Вінницька область.