Забезпечення житлом, недоступність освіти, працевлаштування, здоров’я... Це тільки поверхня величезного айсберга проблем молодих українців. Ці питання з року в рік обговорюють у Верховній Раді, однак проблем не меншає. Можливо, після сьогоднішніх парламентських слухань на тему «Про становище молоді в Україні (стосовно підтримки молодої сім’ї, посилення соціального захисту дітей та молоді у 2001—2006 роках)» крига скресне. А найактуальніші питання не будуть, за оцінками соцопитувань молодих людей, «поза увагою держави».

За даними моніторингу, що його провів Київський міський центр соціальних служб, соціальне становище молоді за останні сім років катастрофічно погіршилося. Найактуальніша проблема — житло. На березневих слуханнях тодішній міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко повідомив, що у разі збереження наявних темпів (житло отримують 30 тисяч щороку) «середньому черговику» доведеться чекати свого даху над головою майже 60 років. Тоді перешкодою в отриманні житла був недостатній рівень доходів переважної частини громадян, висока вартість квадратного метра, кабальні умови банків у кредитуванні, відсутність стратегії забезпечення власною оселею соціально незахищених громадян. Міністр запевнив, що уряд триматиме всі питання на контролі, і в цьому році (!) є можливості «для серйозного прориву». Що змінилося відтоді? Ціни. Вони підвищилися.

Крім цього, молодь хвилює і висока плата за навчання, низький особистий дохід, поширення ВІЛ/СНІД. Позитивний момент є лише в тому, що збільшились можливості знайти постійну роботу. Але це у великих містах.

Для сільської молоді (а у селах із 15 мільйонів проживає 4,3 мільйона) безробіття — проблема номер один. Торік на парламентських слуханнях урядовці презентували заходи для зменшення непрацюючих. Як нині діють механізми гарантованого (!) забезпечення молодих людей першим робочим місцем, розвитку молодіжного фермерства і закріплення випускників вищих навчальних закладів на селі — коментувати не треба. Тоді само голова Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Катерина Самойлик торкнулася ролі й місця сільської молоді в демографічному вимірі. Ця проблема і нині актуальна. Як і теза народного депутата про те, що наше село залишається на узбіччі цивілізованого розвитку, а сільська молодь практично не має жодних перспектив у реалізації своїх планів. Навчальних, трудових і сімейних. «Сільська молодь — одна з найбільш уразливих груп населення, що потребує конкретної підтримки з боку уряду. Але чіткої, послідовної стратегії від держави немає», — наголошувала К. Самойлик. Плани з розвитку зеленого туризму, агромістечок давно припали пилом, як деякі закони, державні програми і пріоритети.

Ми забуваємо, що здоров’я молоді — складова національної безпеки. «На часі — посилення контролю із заборони паління та вживання алкоголю в громадських місцях, відповідальності за продаж тютюнових та алкогольних виробів неповнолітнім», — мало не на кожних парламентських слуханнях «відкривають Америку» урядовці. Слушні пропозиції. Але коли дивишся, як правоохоронець на платформі метрополітену (де «категорично заборонено палити») димить цигаркою, або як бабуся недалеко від районного відділу міліції продає 10-річним хлопчакам тютюн, сумніваєшся, що здоров’я українців турбує державу. Не кажучи вже про те, з якими «вузликами і конвертами» йдуть жінки народжувати в державну лікарню.

Статистика вражає. Лише за останні десять років неповнолітніх наркоманів збільшилося в 7 разів, а смертність серед них — в 40 (!). А як можна виховувати справжнього громадянина, якщо кожен п’ятий юнак переконаний, що служба у Збройних Силах України — це безглузде й небезпечне заняття і треба ухилятися від неї. Натомість в державі збільшується армія дітей-сиріт — близько 200 тисяч. Більшість з яких стають соціальними ізгоями. З правами на папері. Нещодавно народний депутат Ніна Карпачова розповідала, як після 56 (!) її звернень до органів місцевої влади дитині-сироті видано ордер на квартиру.

До речі, серед викликів сучасності, які оприлюднив Інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, використання дитячої праці в темному секторі економіки. Іншими словами — це торгівля дітьми, сексуальне рабство і робота на нелегальних шахтах чи тяжкому виробництві. За моніторингом народного депутата Ніни Карпачової, в 2006 році 9,5 тисячі дітей стали жертвами насильства та злочинів. Найстрашніше те, що дитину психологічно травмують самі батьки, нерідко перетворюючи своє чадо на знаряддя помсти одне одному. Це також у нашій країні важко довести. Крім того, за десять років так і не забезпечено виконання вимог законодавства України стосовно укладання міжнародних (двосторонніх) угод у сфері усиновлення.

Не хотілося, щоб влада вчергове наступала на граблі й реалізовувала державні молодіжні проекти за залишковим принципом. Бо здоров’я — це не лише відсутність хвороб або фізичних вад, а стан фізичного, духовного і соціального благополуччя.