Емоційний, повний розпачу лист рівнянин, ветеран Збройних Сил, учасник бойових дій, ліквідатор аварії на ЧАЕС Євген Тарасюк приніс до корпункту «Голосу України».

Євген Тарасюк — активний учасник Помаранчевої революції. Цей чоловік, як я зрозуміла, щиро вірив у все, що робив у ті дні, а «за Ющенка готовий був навіть життя віддати». Я вирішила зустрітися з автором листа.

— Під час першого туру президентських виборів я чергував у народній дружині у Києві біля Центрвиборчкому, — почав свою розповідь Євген Тарасюк. — Під час другого туру виборів командував загоном народної дружини від міста Рівного на майдані Незалежності під керівництвом генерал-полковника Антонця. Тоді на хвилях загального піднесення й гуртування вірив, що правда переможе, що з приходом до влади «помаранчевої» команди люди в Україні нарешті заживуть краще. Заради цього готовий був витримати і холод, і втому. Навіть коли під час чергування захворів на запалення легенів, продовжував виконувати свої обов`язки на Майдані. Хвороба дала ускладнення — інфаркт, який я переніс на ногах, не залишаючи чергування. А в останній день чергування був доставлений у центральну міську лікарню м. Києва з діагнозом «інсульт». Відтоді хвороби не полишають мене — переніс операцію на серці (мені встановили стент). Ось так я, колись здоровий, дужий, фізично загартований чоловік, став інвалідом другої групи.

Євген Тарасюк показує посвідчення учасника тих подій, подяку «за самовіддану працю у дні Помаранчевої революції» за підписом командувача Народної гвардії України Олексія Івченка, фотокартки з Майдану тих днів (на знімку тих часів він крайній ліворуч у товаристві політичних однодумців), виписку з історії хвороби №3003452 відділення неврології Центральної міської клінічної лікарні м. Києва від 14 грудня 2004 року, інші медичні документи... А ще — ксерокопії своїх кількох листів до Президента України Віктора Ющенка.

— Про що писали Президентові? — цікавлюсь у пана Євгена.

— На пенсії я уже сім років, але не маю свого житла, — цитує він рядки зі свого листа главі держави. — Маючи стільки пільг (а Євген Тарасюк, крім того, що воював в Афганістані, ще й ліквідатор аварії на ЧАЕС. — Авт.), не маю перспективи отримати житло. Дуже велике прохання — допоможіть мені у вирішенні житлової проблеми.

— А де ж мешкаєте? — запитую у Є. Тарасюка.

— Сім`я наймає житло, що дуже накладно для нас, — пояснює чоловік. — Не маємо статків, оскільки віддаємо борги за дорогу операцію на серці, багато коштів витрачаю і на ліки. Коли я був здоровий, сподівався, що отримуватиму пенсію та ще й підроблятиму, і в такий спосіб зароблю на квартиру сам (ціни на житло тоді були помірними). Сім років тому я мав намір стати в чергу на отримання житла, але у пільговій я був би дуже далеко. Тож вирішив цю проблему подолати самотужки. Але ціни на житло за ці роки зросли непомірно, та й здоров`я підірване, а тому мені, інваліду, зараз не заробити на квартиру. Через що й звернувся до Президента по допомогу. Але із секретаріату Президента мій лист направили до Рівненської ОДА, а тодішній голова ОДА Василь Червоній переадресував його у Рівненську міську раду.

Бачачи, що до моїх проблем усім байдуже (ніхто не допоміг мені і коштами на операцію та ліки), я все-таки став у чергу на отримання квартири. З міськвиконкому 6 квітня цього року мені письмово повідомили, що я перебуваю на квартирному обліку у списку загальної черги з 13 грудня 2005 року під номером 8764, а у списку на першочергове отримання житла під номером 2659 як учасник бойових дій (загалом у списку пільговиків — 2686 сімей). Неважко підрахувати, коли моя сім`я отримає від держави квартиру, якщо перші з черговиків-пільговиків очікують поліпшення житлових умов ще з 1979 року, тим паче, що чиновники у цьому самому листі мене «підбадьорили» тим, що «у зв`язку з відсутністю державних капіталовкладень на будівництво житла та коштів на це у міському бюджеті міськвиконком будівництво житла не проводить», — гірко зауважує Євген Тарасюк.

Не хочу коментувати лист і розповідь Євгена Тарасюка. Чиновники і справді не можуть зробити виняток із правил — надати поза чергою житло сім`ї Є. Тарасюка, бо інакше обділять інших пільговиків, які також чекають квартир. Хіба тільки зауважу, що пан Євген зробив помилку, не ставши на квартирний облік раніше. Можливо, зараз був би ближче до вирішення житлової проблеми. Що поробиш, коли у цьому жорстокому світі доводиться розраховувати лише на власні сили: мовляв, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Схоже, написавши безліч листів до глави держави та політичних лідерів, які у 2004 кликали людей на Майдан, але так і не одержавши очікуваної допомоги, а від декого навіть відповіді, рівнянин Євген Тарасюк це уже й сам зрозумів. Але його розчароване серце прагне справедливості.

— Через вашу газету хочу звернутись до народних депутатів та юристів: можливо, хтось із них усе-таки мені допоможе оформити документи, щоб звернутись із позовом до міжнародного суду? — сказав на прощання Євген Тарасюк.

Рівне.