Із дитинства: бродимо мальовничими окраїнами, бігаємо дивитися на чорнодихаючий паровоз на одноколійці, пасемо корів, але день неодмінно завершуємо поблизу сільського цвинтаря. Тут ми гралися «у війну», ховаючись за бетонною огорожею, серед горбків з кам’яними надгробками. І не боялися. Не боялися, тому що цвинтар був не наший, турецький.

— Тут поховані воїни, які загинули у війні з росіянами, — казали дорослі. Очевидців на початку 1960-х уже не було.

Про Першу світову ми знали тоді більше, ніж про події на нашій землі. А в місцевих архівах, виявляється, зберігалися мізерні, щоправда, дані про поховання в селі Гутисько в 1916—1917 роках. «Розсекретила» їх наша влада не доморослим слідопитам, а працівникам Посольства Республіки Туреччина. На їхнє прохання.

У Стамбулі, зрозуміло, завжди пам’ятали своїх синів, котрі поклали голови на чужині. Але тільки в 1995-му генеральний штаб армії країни ініціював рішення про відновлення військових цвинтарів на території Івано-Франківської (Рогатин, Пуків, Верхня Липиця, Лопушне) та Тернопільської областей (Гутисько, Мечищів).

— У Гутисько поховання збереглося найкраще, — розповідає військовий аташе турецького посольства капітан І рангу Емін Акдениз. — У грудні ми маємо намір відкрити військові меморіали на честь загиблих воїнів у всіх зазначених населених пунктах.

А починав пошукову роботу попередник Еміна Акдениза військовий аташе капітан І рангу Зафер Бешир.

Головна причина такої тривалої реалізації проекту — труднощі, пов’язані зі збором та аналізом інформації. Це тепер відомо, що, скажімо, у Гутисько розташовувався госпіталь османського корпусу, а на цвинтарі в 80 могилах спочивають тільки офіцери. Що в цьому регіоні загинули і померли від хвороб понад 15 тисяч союзників Австро-Угорщини (у відновлених списках значаться поки що чотири тисячі турків).

Данину пам’яті їм віддали, побувавши у відомому центрі лемківської культури, в 2004 році колишній посол Туреччини та його дружина, військові аташе.

— З відкриттям меморіалу, гадаю, село майстрів з різьблення Гутисько стане ще більш привабливим, — зазначає пан Акдениз. — Сюди приїжджатимуть не лише родичі похованих, селяни отримають кілька робочих місць. Територія зміниться. Ймовірно, у майбутньому тут буде невеликий готель, а меморіал стане історико-архітектурною пам’яткою.

До слова, газифіковане Гутисько вже сьогодні відоме двома музеями, трьома джерелами, біозаповідником, школою, церквою і ФАПом. І це на 123 жителя, зазначте.

Турецький проект, упевнений, сприятиме подальшому процвітанню колись безперспективного села, в якому ще 45 років тому єдиною визначною пам’яткою, на жаль, був турецький цвинтар. Нині його відроджують для того, щоб зблизити нинішні покоління великих народів.

Бережанський район

Тернопільської області.