Декларація — початок спільної турботи про Карпати
Як уже повідомлялося в нашій газеті (12 грудня), у Києві відбулася Перша зустріч Конференції сторін Карпатської конвенції. В ній взяли участь делегації України, Польщі, Румунії, Сербії, Угорщини, Словацької та Чеської республік, які очолювали міністри довкілля цих країн. Присутні були також представники міністерств довкілля Австрії, Італії, Франції — країн, що підтримали Карпатську конвенцію, а також Європейської комісії, Альпійської конвенції, Програми ООН щодо охорони довкілля (UNEP), екологічних неурядових організацій і українських громадських рухів екологічного спрямування.
У підсумку триденної роботи конвенції під головуванням міністра охорони навколишнього природного середовища України Василя Джарти підписано заключний акт —Карпатську декларацію. Цей документ — лише наміри про проведення збалансованої політики та співробітництва щодо збереження та відтворення унікальних природних комплексів Карпат і поліпшення життя людей, що проживають на цій території. Після цього в кожній з країн—учасниць конвенції будуть створені робочі групи, які розроблятимуть конкретні заходи й механізми реалізації їх. Це стосуватиметься збереження і розширення лісових площ, іншого рослинного світу, створення робочих місць для населення, транспортного й побутового обслуговування людей тощо. Чимало цікавого досвіду набуто, приміром, у Словаччині, 70 відсотків якої — територія Карпат.
Учасники конференції закликали Європейський союз приєднатися до міжнаціональної платформи Карпатської конвенції, а європейську спільноту і надалі підтримувати сталий розвиток карпатського простору за допомогою відповідних інструментів і програм.
Яків ГАЛЬЧЕНКО.
А якщо без фанфар?
Українські ЗМІ засурмили у фанфари:
«Країна одержала законодавство, потрібне для вступу в СОТ»! Деякі з них у зв’язку з цим навіть надрукували порівняльну таблицю зниження в Україні цін на товари.Коротка довідка: процес приєднання України до СОТ триває 12 років. Членами організації є 149 країн, на які припадає 95% світового експорту, а українського —70%. Тобто ми й без вступу в СОТ торгуємо з ними та відкрили для їхнього експорту всі власні кордони?
Але це — відступ. Повернуся до
«благ», що обрушаться на нас дешевими товарами. Кажуть, покупцеві байдуже, де вони виготовлені, головне, щоб були на прилавках. Але ж для того, щоб щось купити, треба спочатку щось заробити або продати. А ми спроможні продавати щось, крім сировини, хімічної і металургійної продукції та текстильних виробів? Адже інші наші товари неконкурентоспроможні на світовому ринку. З наслідками, що звідси випливають: українці й зараз — покупці переважно заморського секонд-хенду, а після вступу до СОТ їхні товари хлинуть до нас, дешевий імпорт задавить нашу слабку економіку. Тож її криза нам, як, утім, і всім іншим державам, котрі вступали до СОТ, забезпечена. І теж з відповідними наслідками: на заморську дешевизну в населення не буде грошей.Щоб заробити, потрібно, щоб працювали підприємства. Якщо ж товар будемо завозити, то свої виробничники можуть залишитися без роботи.
Ми так поспішаємо до СОТ, ніби тільки там — наш порятунок. Так, хімічна й металургійна промисловість зможе збувати продукцію на світовому ринку. Тільки в нас є й інші галузі, приміром, сільськогосподарська, в якій зайнята чимала кількість населення. Виробництво це дороге, бо бракує коштів на дорогу техніку. Хто з наших керманичів пояснив, що буде з цими людьми, з селами, яких і без СОТ нині гине по 100 щороку (офіційна статистика. — Авт.)?
Зрештою, чому такий поспіх — ніби завтра без СОТ ми вимремо з голоду? Не поспішайте звинувачувати автора в тому, що він туди не хоче. Але я також хочу знати, що нас, громадян, там чекає, що здобудемо, а що втратимо?
«Крамольне» запитання: ми готові до вступу, навіть незважаючи на ухвалені «сотівські» закони? Скажімо нині, коли не прийнятий бюджет-2007 — обставина, яка багато про що говорить, зокрема про те, що економіка країни не може працювати в нормальному режимі? Нині, коли підприємства — в боргах, як у шовках, бо кредиторсько-дебіторська заборгованість становить кілька річних бюджетів країни, що свідчить про системну фінансову кризу? Нині, коли ми стали свідками знецінення національної валюти по відношенню до євро — сигнал і неприємний, і промовистий...Що з цим робитиме наш уряд і Президент? Зрештою, чому не оприлюднено жодного документа про те, що робитимемо ми, коли станемо членами СОТ — маю на увазі неминучу економічну кризу? Втім, незважаючи на ухвалені закони, наш вступ до СОТ — ще вилами по воді писаний. Принаймні після заяви керівника соціально-економічної служби секретаріату Президента Олександра Шлапака про те, що СОТ ще
«прошерстить» наші закони, зокрема, й на вчорашній зустрічі з українськими експертами в Женеві, та дасть відповідь, «чи є ще там речі, які ми не врахували». Що є, він певен уже нині. До того ж, за його словами, Президент Ющенко підготував листа до Кабміну з проханням привести у відповідність з нормами СОТ ще чотири урядові постанови.Запитання: не можна обійтися без штурму? Приміром, спочатку розгребти внутрішні завали, з’ясувати наші плюси і мінуси. Та пояснити їх населенню, водночас розробивши систему соціального захисту від можливих криз, а вже потім, задерши штани, як закликав колись відомий поет, та до СОТ...
Валентина ПИСАНСЬКА.
