Багаті діти
Тепер я точно знаю, що робити з родинним земельним паєм: на цих незатребуваних довгими роками жодним орендарем гектарах слід посадити ліс!
Це рішення мені підказали, ні, щедро обдарували ним учні Кадиєвецької загальноосвітньої школи, що в Кам’янець-Подільському районі. Якби ви бачили, які щасливі хлопці та дівчата, котрі навчаються в цьому сільському закладі освіти, що майже 35 років має власне лісництво! Ось вона, багата школа: у їхньому віданні 10 гектарів лісу, майже три — дендропарку, 0,4 — розсадника, 5 — під лісовими культурами і найрізноманітніша лісова фауна на 500 гектарах! Більшість школярів ростуть у справжніх династіях, що працюють у місцевому державному лісництві. А народилися в оселях під самим лісом, й іншого життя, ніж у щоденному єднанні з великим світом природи, ніхто із юних кадиївчан не уявляє. Школа в селі відкрита ще за російського царя, тож виходить, що в її стінах гризли граніт науки діди-прадіди сьогоднішніх учнів. Свідки цього — 120-літня липа та інші старі-престарі дерева на подвір’ї школи.
— У 1976-му, — розповідає директор Кадиєвецької ЗОШ Анатолій Борисович Гарбар, — наше шкільне лісництво було учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. У той час кожна школа мала спеціалізацію, закріплені за нею гектари землі, техніку, на жаль, цю традицію забуто, тож профорієнтацію з наголосом на розвиток аграрного сектору проводити важко. Хтось же має виконувати біля землі й чорнову роботу! Ми зберегли шкільне лісництво, і в результаті наші учні вміють працювати: виростити саджанець, прополоти шкілку молоденьких дубів, запасти якісні жолуді, сіно, лікарські рослини, виготовити шпаківню чи огорожу для мурашника. Ця турбота про природу змалку робить їх добрішими, уважнішими, ласкавішими... Такі риси дедалі більше стають дефіцитом. А природа — головний герой їхніх творів та малюнків. Ось загляньте до нашого філіалу дитячої художньої школи. Бачите, суцільні пейзажі!
Аліна-Вересень, Аліна-Грудень
В одному класі вчаться дві дівчини-тезки, у них збігаються не лише імена, а й прізвища, по батькові — Аліна Олександрівна Мосорик. Ще й рік народження — той самий. І обидві до того ж — шкільні лісничихи. Тож однокласники та вчителі придумали, як розрізняти кадиєвецьких
«Мавок». Кличуть їх любовно: Вересень та Грудень. Це місяці народження Алін. І, певно, що кожна змогла б успішно командувати юними лісничими у «своєму» місяці. Бо навіть найменші кадиївчани добре знають, що, коли і як треба робити.— Найбільше справ у нас навесні, — каже Олег. — Тоді клопочемося біля саджанців дубів, самшиту, ялинок. А ще прокладаємо екологічні стежки, всі рослини, занесені в Червону книгу, що ростуть уздовж цих стежин, під нашою охороною. Цієї весни ми посадили дві з половиною тисячі дубків. А шпаківні знаєте, з чого кращі? З ялини: її пиляти легше, і птахи до цього дерева швидше звикають. І не тільки пташки. Шпаківню на білій березі біля самісінької школи облюбувала... білка. Он її носик стирчить із отвору. Поки немає власників, хай живе, лузає сховані в хатку горіхи. А що буде навесні, як повернуться господарі?! Треба будувати нові
«квартири»!Агов, кабане!
— В Олега дядьки лісники, а в мене тато, — вступає до розмови Вадим Шидловський. — Вони нам розповідали, що колись у наших краях водилося багато лосів, кабанів, тепер майже немає, хіба козулі зустрічаються. Те ж саме з рослинами. Ми досліджуємо зникаючі види, оберігаємо їх. А щоб у краю шуміли ліси, ми зібрали більше тонни жолудів восени, вистачить на всі лісництва області. У нас і військове лісництво жолуді бере. Як буде більше лісів — тваринам стане затишніше і спокійніше.
Дубовий ліс, дізналась я, можна виростити за сто літ, тож турбота про посаджені деревця стимулює жити довше!
— Ще дуже хотілося б, — кажуть старшокласники, — щоб люди не поводилися по-свинськи: не засмічували ліс, не вивозили сюди непотріб. Юні лісничі його завжди прибирають, але краще б ми замість цього запасли більше сіна, обсапали більшу площу насаджень. Хоч сапати ніхто особливо не любить.
Невдовзі розпочнеться операція
«Ялинка», тут треба пильне око, бо ж дармової ялинки комусь таки забагнеться. З ними юні лісничі дуже суворі: посади, вирости, а тоді й рубай! Ні ялинка, ні беззахисний пролісок самі себе оборонити не в змозі.Під надійним патронатом
Валентина Шевцова та Наталя Вербова, вчителі біології, розкривають секрети:
— Наша мрія — створити школу нового типу. А запроваджений природничий профіль навчання у нашому закладі дуже доречний, виправданий, бо з дитинства близький кожному учневі. Школа має договір із Кам’янець-Подільським держлісгоспом. Наставник, лісничий Станіслав Чорний, проводить інструктаж та керує всіма роботами. Директор лісгоспу Анатолій Миколайович Швець — великий друг нашого колективу. Саме завдяки Анатолію Швецю у Кадиївцях не занедбали, а розвивають шкільне лісництво, яке вчить бути перш за все громадянами своєї держави. А патрон завше дбає про чудові призи переможцям природничих, літературних, мистецьких конкурсів, допомагає вирішувати й господарчі питання.
Охайна будівля школи ніби змагається з підрозділом лісгоспу — Кадиєвецьким лісництвом: ану ж, де кращі квіти, дерева? Гостей тут ведуть аж у три шкільні музеї — історії школи, краєзнавчий, ляльок, де є чому подивуватися. А вже прийшов час і четвертий відкривати — шкільного лісництва. У школі вже з’явився Інтернет, якого кадиївчани прагнуть давно — щоб знайти собі партнерів в Україні та за кордоном. Гуртом планету оберігати легше!
