Він століттями витає в унікальних храмах — пам’ятках дерев’яної архітектури. Тим, як передати цей неоціненний скарб нащадкам, переймалися на Закарпатті науковці й поціновувачі дерев’яного сакрального (священного, релігійного) зодчества країн Карпатського регіону — України, Румунії, Словаччини та Чехії. На міжнародну науково-практичну конференцію «Дерев’яне сакральне зодчество Українських Карпат: проблеми збереження, відтворення» їх зібрав своїм коштом народний депутат України Станіслав Аржевітін. А проходила ця благородна акція за інформаційної підтримки газети «Голос України».

Цінності, яким нема ціни

Конференція (у приміщенні Державного архіву Закарпатської області) розпочалася з приємних подій. За меценатської підтримки Станіслава Аржевітіна тут відкрито просторий, чудово умебльований читальний зал. Відтепер ті, кого цікавлять архівні документи, отримали змогу працювати комфортно.

Приємним сюрпризом стала виставка фотокопій документів із фондів обласного архіву, які демонструвалися вперше. Серед них — справді унікальні речі, як-от лист єпископа Егерського до єпископа Мукачівського про збереження стародавніх храмів, датований 1692 роком! Понад 100 великоформатних фотодокументів, присвячених історії сакрального дерев’яного зодчества Північно-Західної Румунії, привезли сусіди.

Конференція розглянула широкий спектр проблем: від правової бази охорони історико-культурної спадщини України, стану та перспектив збереження сакрального дерев’яного зодчества Українських Карпат й досвіду в цій справі держав-сусідів — до рекомендацій інститутам охорони культурної спадщини України.

Це актуально, бо вже за роки незалежності України Закарпаття втратило п’ятнадцять дерев’яних храмів, тобто в середньому по одному на рік! Прикро, що й окремі духовні пастирі злочинною діяльністю чи не менш злочинною бездіяльністю так чи інакше причетні до руїни.

Науковців Закарпаття представляли на конференції професори Ужгородського національного університету Михайло Болдижар та Сергій Федака, Закарпатського художнього інституту — ректор Іван Небесник, проректор Михайло Приймич, викладачі Михайло Ходанич, Одарка Долгош-Собко, Михайло Сирохман (він же автор альбому «Пам’ятки дерев’яного церковного зодчества в Українських Карпатах»).

Дерев’яному сакральному зодчеству присвятив виступ директор обласного архіву, кандидат історичних наук Михайло Делеган. У несподіваному амплуа архівіста виступив кандидат економічних наук Станіслав Аржевітін, детально зупинившись на архівно-документальних джерелах стану релігійних відносин у Волівській окрузі (нині — Міжгірський район) XVІІ—ХІХ століть. Історію про унікальну ікону Повчанської Божої Матері (1675 рік) розповів директор Інституту української мови НАНУ, доктор філології Василь Німчук. Досвідом реконструкції старовинного іконостасу церкви Святого Духа в селі Колочава-Горб Міжгірського району поділився кандидат педагогічних наук голова обласного осередку Спілки письменників і заступник голови закарпатського Спілки майстрів народного мистецтва Петро Ходанич.

Зарубіжні гості: доктор філології Микола Мушинка (Словаччина), директор Інституту суспільних наук Словацької академії наук Маріан Гайдош, директор музею імені Яна Коменського Франтішек Гібл з Пржерова (Чехія), директор повітового музею Сату-Маре доктор історичних наук Віорел Чубота з Румунії, — підкреслили, що тема конференції близька і їм. Сакральні дерев’яні пам’ятки Карпат мають спільне коріння, але в Румунії та Словаччині їм нищення не загрожує. Пам’ятки церковної архітектури мають державну опіку як цінності, яким ціни нема.

Не так тії вороги...

Поталанило дерев’яній церкві, збудованій 1777 року в селі Шелестовому Мукачівського району. Фахівці, в тім числі й Михайло Сирохман, вважають її шедевром. В 1971 році цей шедевр перевезли до Ужгорода й нині він — окраса скансену, що поблизу замку. Загалом на Закарпатті залишилося ще близько 80 пам’яток дерев’яної архітектури, за їх числом область утримує першість у регіоні. Більшість їх у Великоберезнянському, Воловецькому, Рахівському, Хустському та Іршавському районах. Найбагатший на шедеври Міжгірський район — до 30 церков.

Тож другий день учасники конференції провели у польових дослідженнях стану храмів-пам’яток. Один з них — у с. Гукливому Воловецького району. Споруджений у ХVІІІ столітті, він був на межі загибелі. Але зусиллями обласної влади та сільської громади вдалося зупинити нищення. Тепер церква — знову діюча.

Благородною справою збереження й відтворення церков-шедеврів впритул зайнялися колишній та нинішній голови ОДА Віктор Балога та Олег Гаваші. Перекрито дахи древніх храмів у Розтоці Міжгірського та Ясіні Рахівського районів, випущено серію фотоальбомів та буклетів про дерев’яні церкви Закарпаття. До слова, Олег Гаваші був співголовою оргкомітету конференції. До оргкомітету ввійшли також керівник апарату ОДА Михайло Попович та новообраний голова Міжгірської райради Іван Ярема.

Але є й проблеми. Насамперед — намагання вірників та їхніх пастирів «осучаснити» дерев’яні храми, закувавши їх у бляху чи пластик. Таких храмів на Закарпатті майже двадцять!

— Та це, на щастя, менше, ніж, скажімо, у Львівській області, де таке «осучаснення» стало пошестю, — коментує Михайло Сирохман.

— Проте серйозних засобів впливу на новітніх геростратів нема, — констатує Станіслав Аржевітін. — Навіть у таких диких випадках, який стався в Кобилецькій Поляні Рахівського району. Тут збудували нову муровану церкву, а стару розібрали й спалили. Панахиду правив місцевий священик. І він не покараний законом, суддею буде йому хіба що Всевишній...

Як і тим, хто демонтує старі іконостаси й заміняє на «модніші». У храмі села Негровець Міжгірського району унікальні фрагменти такого іконостаса, мальованого по дереву, лежать на горищі церкви. Станіслав Аржевітін вважає справою честі реставрувати цю безцінну реліквію власним коштом.

...Підсумки конференції підбивалися в музеї «Стара школа» в рідному селі Станіслава Аржевітіна — Колочаві.

Найсуттєвіші підсумки такі.

У 2000 році було прийнято Закон України «Про охорону культурної спадщини» і затверджено Загальнодержавну програму збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004—2010 роки. Але вимоги цих архіважливих документів не виконуються. Більшість заходів зі збереження й охорони пам’яток, які мали бути реалізовані в 2004—2005 роках, залишились деклараціями. У Польщі та Румунії пам’ятки сакральної архітектури занесені до світової скарбниці ЮНЕСКО, в Україні за це ще ніхто й не брався. Тому Кабінет Міністрів мав би зобов’язати Державну службу охорони культурної спадщини та Мінкультури негайно розробити й подати на розгляд Верховної Ради України перелік таких об’єктів. Розглянути на спеціальному засіданні хід виконання Закону України «Про затвердження загальнодержавної програми збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004—2010 роки». Уповноваженим органам виконавчої влади забезпечити укладання охоронних договорів з користувачами пам’яток, перевірити стан збереження й наявності історичних цінностей у культових спорудах — пам’ятках архітектури, що передані релігійним громадам. Облуправлінням культури створити науково-методичні та консультативні ради з питань охорони культурної спадщини, залучити до контролю за її збереженням громадських інспекторів. Ініціювати подання про внесення пам’яток дерев’яної сакральної архітектури Українських Карпат до Списку всесвітньої спадщини.

Учасники конференції звернулися з проханням до народних депутатів про негайне внесення змін до законів, які регулюють відповідальність за правопорушення у сфері збереження пам’яток. Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачає кримінальну відповідальність та фінансові санкції за дії, що призвели до істотних змін пам’яток. Потребують змін законодавчі акти, які передбачають стимули для меценатів.

Закарпатська область.

P. S. Поки матеріал готувався до друку, Консультативно-дорадча рада з питань законодавчого забезпечення місцевого самоврядування та регіонального розвитку при Голові Верховної Ради розглянула діяльність органів місцевої влади щодо охорони й збереження культурної спадщини на прикладі Львівської області. Рішення ради опубліковане в «Голосі України» 5 грудня ц. р.