Саркофаг: прихована небезпека

Представники мого покоління, офіційно визнаного як «діти війни», добре пам’ятають спогади батьків, які розповідали нам, підранкам долі, про те, що було «до» і «після» Великої Вітчизняної. Можна сказати, що та війна вкарбувалася в наші гени, і всі події, пов’язані з нею, ми переживали і переживаємо разом із ними —полеглими і живими. Сумуємо 22 червня у роковини її віроломного початку й урочисто відзначаємо 9 травня День Перемоги у ній, поминаємо тих, хто не повернувся з поля бою та вшановуємо переможців-ветеранів.

Майже через сорок п’ять років від початку тієї кривавої світової бійні наша планета знову здригнулася тепер уже не від розривів снарядів і бомб, а від найжахливішої в історії людства техногенної катастрофи в Чорнобилі. У літописі ліквідації її тяжких наслідків теж є пам’ятні дати трагічного 1986 року: 26 квітня, коли сталася аварія на четвертому блоці ЧАЕС, і 30 листопада, коли його уламки були «одягнені» у захисні металево-бетонні конструкції об’єкта «Укриття», влучно названого в народі «саркофагом».

Кульмінація у них теж щемно схожа. У травні 1945 року над поверженим рейхстагом було піднято прапор Перемоги, а у листопаді 1986-го — над четвертим блоком. Колишній рейхстаг відбудували і вкрили скляним куполом із проходами до екскурсантів, а аварійний реактор — «саркофагом». Туристів сюди, певна річ, не запрошують — радіаційна обстановка не дає змоги.

Обидві ці трагедії споріднює, на превеликий жаль, і те, що чимало жертв у них було через непередбачуваність, халатність і безвідповідальність тих, хто призначений був відповідати і нині має опікуватися долею людей, що пройшли через тортури війни і техногенної катастрофи.

Подушка під реактором

Рішення про ліквідацію аварії ухвалювали оперативно і так само швидко виконували. Уже 27 квітня почали скидати мішки зі свинцем, доломітом, піском і глиною з гелікоптерів ВПС Київського військового округу. Третього травня для спорудження тунелю, а потім захисної плити-«подушки» під четвертим реактором сюди прибули шахтарі-прохідники з Донбасу і Підмосков’я. Це, як розповів нам керівник комплексної бригади гірників Микола Швець, робили для того, щоб не спровокувати так званий «китайський синдром», за яким аварійний реактор, як у фантастичному голівудському фільмі, просідає вглиб землі.

Мені разом із колегами Михайлом Сорокою (нині він головний редактор «Урядового кур’єра»), тележурналістом Юрієм Шкарлатом, телеоператором Сергієм Міньком і відеоінженером Володимиром Ракоїдом довелося побувати тут і підготувати матеріал про важку й небезпечну роботу шахтарів і монтажників, котрі нерідко вручну, лопатами прокладали «шлях» до підніжжя реактора.

Цей телерепортаж, витриманий у мажорних тонах, був зроблений, щоб спростувати плітки про масову загибель гірників під реактором. Не уявляли ми тоді, що ці плітки через певний час для багатьох із них стануть сумною реальністю. Прости, Господи, мимовільні гріхи наші.

Аналізуючи дані про масштаби робіт у зоні та їхній небезпечний характер, слухаючи вночі «ворожі голоси», щодалі більше переконувалися — це катастрофа глобального характеру, вона скалічила долі сотень тисяч людей — «і мертвих, і живих, і ненароджених», як писав Великий Кобзар.

У цьому й самі переконалися, коли готували репортаж про дезактивацію покрівлі третього блока. Роботу цю виконували молоді солдати, вдягнені у свинцеві лати і спеціальні маски. Вони скидали уламки твелів, винесені вибухом на дах того блока, і лопатами скидали їх у розвал четвертого реактора. Зйомки велися на двох рівнях: на горищі третього блока і з вертольота. Команди військовослужбовців, змінюючи одна одну, працювали тут лише одну хвилину, але за цей час вони «набирали» стільки рентген, які в десятки разів перекривали навіть явно завищені нормативи того часу. Дозиметр Володимира Ракоїда теж зашкалив за річну норму. Тепер він — інвалід першої групи. Сергій Мінько і я теж належимо до цієї категорії, бракує лише часу, щоб оформити цей незавидний статус. Але все це буде потім, а тоді ми знову й знову поверталися до Чорнобиля, щоб на власні очі побачити, як день у день зводяться догори каскадні стіни «саркофага».

Автографи на «Укритті»

Начальник реакторного цеху № 4 Георгій Рейхтман, якого називали «директором «саркофага», розповів мені про одну з найунікальніших операцій на зведенні цього об’єкта — встановлення у ньому величезної сталевої балки завдовжки понад 40 метрів, заввишки до 5 метрів і вагою близько 165 тонн. Саме за ці «габарити» монтажники назвали її «мамонтом».

— Коли потужний німецький кран «Демаг» підняв цю іменну балку і, повільно розгортаючись, проніс її над зруйнованим реактором, у всіх, як кажуть, перехопило дух: ляже чи не ляже на спеціально зведені для неї потужні опори? Чіткий інженерний розрахунок і високий професіоналізм монтажників не підвів — сталося саме так, як і планувалося. Наскільки напружено проходила ця операція, свідчить те, що її виконували безперервно протягом 17 годин.

Тільки після постійної прописки «мамонта» тут почалися опоряджувальні роботи. Змонтували покрівлю над аварійним реактором, на яку уклали міцний настил із штампованого металу. Настала завершальна фаза спорудження «саркофага». Його металеві конструкції «причепурили» захисною антикорозійною фарбою різних кольорів. На останній секції цієї, без перебільшення, гігантської споруди, яку встановили на верхньому ярусі каскадної стіни, монтажники написали: «Є саркофаг!»

Ще у 1992 році НАН України вдарила на сполох з приводу того, що «Укриття» застаріло і його слід терміново замінити. Відтоді пропозицій з оновлення «саркофага» було висловлено чимало, але реальних кроків поки що не спостерігається. Зростає тільки кількість грошей, витрачених на цю справу, а віддача їх мізерна. До того ж використовуються вони не завжди за призначенням.

Проведений Рахунковою палатою в останні роки аудит використання коштів державного бюджету України на ліквідацію наслідків аварії, зазначив її голова Валентин Симоненко, свідчить, що чорнобильська проблематика потребує постійної уваги не лише вітчизняного, а й міжнародного товариства. З нашої ініціативи створено спеціальну підгрупу в складі робочої групи EUROSAІ з аудита навколишнього середовища (WGEA), офіційне затвердження якої відбулося 29 листопада 2006 року на ІV засіданні робочої групи EUROSAІ WGEA в Люксембурзі. Технічним завданням спеціальної підгрупи передбачено проведення міжнародного координованого аудита ефективності наповнення та використання коштів Чорнобильського фонду «Укриття». Згодом готовність співпрацювати у складі спеціальної підгрупи висловили також вищі контрольні органи Канади, Республіки Корея та Сполучених Штатів Америки, які працюють в рамках ІNTOSAІ.

Оскільки Рахункова палата не має повноважень перевіряти діяльність Чорнобильського фонду «Укриття», Групи управління проекту і Європейського банку реконструкції та розвитку, ми звернулися до своїх колег з вищих контрольних органів країн-донорів провести аудит використання їх внесків. На звернення Рахункової палати, крім вище названих ВКО країн-донорів, позитивно відреагували: Національний аудиторський офіс Великої Британії, Федеральний аудиторський суд Федеративної Республіки Німеччина. Водночас Європейський суд аудиторів у вересні цього року розпочав аудит ефективності діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» і управління коштами Європейським банком реконструкції та розвитку, а вищий контрольний орган США (GAO) у жовтні поточного року, за дорученням Конгресу США, — аудит використання коштів Фонду, які були направлені урядом США.

У вересні—жовтні 2006 року в Рахунковій палаті відбулися зустрічі з представниками Європейського суду аудиторів та ВКО США, на яких вони поінформували про свої дії й заявили про готовність надання матеріалів перевірок після завершення аудитів та представлення їх своїм урядам. Рахункова палата завершує узгодження програми перевірки Чорнобильського фонду «Укриття» з усіма зацікавленими в аудиті ВКО.

Про необхідність проведення цього аудита свідчить і засідання Асамблеї вкладників Чорнобильського фонду «Укриття», яке відбулося 25 жовтня 2006 року в Лондоні, де були розглянуті результати тендера з добору підрядника для завершення проекту «Укриття», а також питання стосовно можливих змін правил Банку та діяльності Групи управління проектом.

Слід зазначити, що Рахункова палата, за результатами проведених перевірок, ще 2003 року вносила пропозиції уряду про необхідність фактично, а не формально підпорядкувати Групу управління проектами — замовнику (Чорнобильській атомній станції). Для цього потрібно було внести зміни в контракти між ЧАЕС і консультантами Групи, згідно з якими замовник (ЧАЕС), відповідно до законів України і правил Європейського банку реконструкцій та розвитку, бере на себе всю відповідальність за управління проектом, а Банк —через консультантів здійснює повний контроль за цільовим використанням коштів донорів і виконанням усіх визначених процедур. Проте її рекомендації на той час не були враховані.

Тепер Рахункова палата планує розпочати проведення зазначеного аудита в І півріччі 2007 року і звернулася по допомогу і підтримку до уряду. Не можна далі миритися з таким становищем, коли кошти державного бюджету та країн-донорів використовують незаконно й неефективно. Поклавши край такій сумній практиці, ми нарешті побачимо світло в кінці «чорнобильського тунелю», а захід допоможе й собі, бо вплив цієї глобальної катастрофи відчули і ще відчувають у багатьох країнах світу.

Кому болить трава полин?

Ось уже 20 років Чорнобиль не перестає боліти тим, хто постраждав від катастрофи у цьому старовинному місті, яке стало відоме всьому світові.

— До Всеукраїнської громадської організації «Союз Чорнобиль України», мов струмки з різних куточків країни, стікається біль цих людей, — розповідає його керівник Юрій Андреєв. — Ми стоїмо на сторожі їхніх інтересів від перших днів створення нашої організації. Ваша газета писала про численні наші акції з цього приводу. Нині хочу акцентувати увагу передовсім на проблемах, пов’язаних із бюджетом на наступний рік й тарифами на комунальні послуги.

Загинаючи пальці, Юрій Борисович почав експресивно перелічувати їх. Найбільше його хвилює становище із закупівлі ліків і медичне обслуговування «чорнобильців». Програма їх комплексного медико-санітарного забезпечення не відповідає навіть мінімальним потребам постраждалих. У прийнятому бюджеті значно зменшене фінансування на будівництво житла для них порівняно з поточним роком. Через явно необґрунтоване зростання цін і тарифів ми звернулися до урядових структур із пропозицією передбачити наступного року збільшення пенсій і компенсаційних виплат усім категоріям населення, що постраждали від Чорнобильської катастрофи.

— Цього, на жаль, не сталося, — констатував він, — і рівень життя чорнобильців нижчий від прожиткового мінімуму. Як, запитую, їм це пояснити? Формальні відписки на кшталт «розглянемо і поінформуємо» не тільки не сприяють розв’язанню нагальних проблем, а й створюють атмосферу недовіри до влади, загострюють соціальне напруження в суспільстві. Не можна погодитися із зосередженням усіх соціальних чорнобильських програм у Мінпраці. Це, переконаний, призведе до децентралізації зусиль держави на реалізації цих програм, розпорошення, нецільового та неефективного використання бюджетних коштів. До того ж такі дії суперечать чинному законодавству. Є міністерство, у назві й функціях якого передбачено вирішення чорнобильських питань — це Міністерство з питань, надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Навіщо ж тоді город городити?

Слід віддати належне Юрію Борисовичу, він мужньо відстоює права «чорнобильців». Остання організована ним масова акція з участю ліквідаторів відбулася 22 листопада під Київською міськрадою, де тисячі людей протестували проти необґрунтованого підвищення комунальних тарифів. Він і надалі, певен, захищатиме «чорнобильців» із притаманною йому послідовністю й наполегливістю.