У Верховній Раді перебувають два цікаві та діаметрально протилежні законопроекти — «Про мови» та «Про внесення змін до Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР».

Перший має на меті забезпечити функціонування державної мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України та гарантувати права національних меншин на захист і розвиток їхніх мов. Загалом, українська мова визначається як мова роботи органів державної влади та місцевого самоврядування, оприлюднення нормативних актів, обслуговування населення, загальноукраїнських зібрань, судочинства та правової допомоги, освіти і виховання, діловодства та документації, телебачення і радіомовлення, мовою цивільних угод тощо.

Також закріплено положення, за яким виготовлення фільмів та музичної продукції за фінансової чи іншої участі держави (органів місцевого самоврядування) здійснюється українською мовою. Кожен фільм українського та іноземного виробництва, виготовлений іноземною мовою чи мовою національної меншини, перед його демонстрацією та розповсюдженням в Україні підлягає обов’язковому дублюванню (озвученню, субтитруванню) його оригінальної версії українською мовою.

Щодо книжок, то не менш як 70 відсотків від загального тиражу (накладу) кожної книжки чи іншого неперіодичного видання мають видавати українською мовою. А от друковані засоби масової інформації в Україні можуть видаватися українською мовою, а також іншою мовою. Передбачено виконання реклами лише українською мовою.

Проект встановлює вимоги щодо володіння державною мовою і використання її під час виконання посадових чи службових обов’язків Президентом, народними депутатами, членами Конституційного Суду та Кабміну, державними службовцями, службовцями органів місцевого самоврядування, суддями, військовослужбовцями, працівниками міліції та інших військових формувань, особами, що представляють Україну за кордоном, у тому числі працівниками дипломатичних та інших представництв України; працівниками освіти, науки та культури.

Другий законопроект, «Про внесення змін до Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР», пропонує зміни, за якими судочинство (в тому числі й у господарських справах) здійснюється українською або, за згодою сторін, російською мовами. Необхідність прийняття даного законопроекту обґрунтовують тим, що Закон «Про мови в Українській РСР» дозволяє використання мов національних меншин у судах, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, але велика кількість російськомовних громадян України мешкає за межами місць компактного проживання росіян, що ускладнює для них захист. Однак Головне науково-експертне управління Верховної Ради у своєму висновку щодо даного проекту висловило деякі зауваження, зокрема: надання можливості здійснення судочинства за згодою сторін російською мовою не враховує того, що учасниками відповідного процесу є й інші особи (прокурор, свідки, експерти тощо), які можуть не володіти російською мовою. А чинне законодавство не забороняє використовувати російську та інші мови у судочинстві. Зокрема, це відображено у частині другій статті 7 Цивільного процесуального кодексу України, якою особам, що беруть участь у справі і не володіють державною мовою, надається право робити заяви, давати пояснення, виступати у суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача. Цю норму містить також Кримінально-процесуальний кодекс. Загалом відповідне положення поставить російську мову у привілейоване становище порівняно з іншими мовами національних меншин, що теж не узгоджується із Конституцією України, в якій сказано, що надання привілеїв чи обмежень за ознаками «етнічного... походження..., за мовними та іншими ознаками» — неприпустиме.